Рішення № 54353584, 15.12.2015, Дніпровський районний суд м.Херсона

Справа № 666/2881/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015року м.Херсон

Дніпровський районний суд м.Херсона у складі:

головуючого судді Біла-Кисельової А.А.,

при секретарях: Слюсар А.В., Журавльова В.В., Савченко В.Ю., Бабенко В. С.,Головчина А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 210 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог-Перша Херсонська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом мотивуючи, що відповідно до договору дарування від 17 серпня 1999 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1. При обговорюванні умов договору до його укладання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовлялися про те, що останній буде доглядати за ОСОБА_1, забезпечувати її продуктами харчування та ліками, займатися домашнім господарством. Відповідно позивач вважала, що мова йде про договір довічного утримання. При підписанні договору вона його не читала, вважала, що там прописані умови договору довічного утримання. Наміру на укладання договору дарування не мала. ОСОБА_2 в квартиру не вселявся, комунальні платежі не сплачував. Періодично став проживати в квартирі з дозволу ОСОБА_1 в одній кімнаті з 2012 року за що сплачував 600,00 грн на місяць на користь позивача. Так як ОСОБА_2 вживав спиртні напої, ОСОБА_1 попросила його виселетись з квартири. 13 березня 2015 року відповідач знову вселився до квартири та повідомив, що він є єдинним власником квартири і проживання ОСОБА_1 залежить від його волі. Саме в березні 2015року позивач зрозуміла, що помилково уклала договір дарування квартири замість договору довічного утримання. Просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори 17 серпня 1999 року за реєстровим номером 1-2310, недійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали з підстав наведених в ньому, позовні вимоги просили задовольнити.

Позивач надала пояснення в суді, та звернула увагу, що підписуючи договір дарування 17 серпня 1999 року, вважала, що за це отримає продукти харчування, догляд і частково гроші до кінця свого життя. У зв'язку із розірванням шлюбу із ОСОБА_3, який пішов від неї; відсутністю дітей, які могли б її доглядати, адже хворіла на «жіночі» хвороби; була непрацездатною, мала намір укласти договір довічного утримання. Волевиявлення на безоплатну передачу свого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 у власність обдаровуваного у 1999році не мала. В березні 2015року від відповідача, який вселився разом із співмешканкою та її дитиною почула певні вимоги. Відповідач зазначав, що ОСОБА_1 має вести себе «тихо», адже він є власник квартири НОМЕР_1 та якщо не буде слухати його, її відвезуть у будинок для літніх людей. Звертала увагу, що її фактично «виживають» з квартири НОМЕР_1 та вона зверталась до правоохоронних органів з цього приводу. Крім того. позивач зазначила, що квартира є її єдиним житлом і отримала вона квартиру НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом видане Першою Херсонською державною нотаріальною конторою 01.06.1993р.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову мотивуючи це тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 серпня 1999 року, який був також зареєстровано відповідачем в Реєстраційній службі Дніпровського районного управління юстиції м.Херсона 26.05.2015р.; позивачкою пропущено строк звернення до суду; не надано доказів на підтвердження її позиції.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Перша Херсонська державна нотаріальна контора в особі завідувача ОСОБА_4 надали клопотання про розгляд справи без їх участі, покладались на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони та свідків суд встановив наступне.

Відповідно до договору дарування від 17 серпня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори Сочинською Л. С.: «1. Гр. ОСОБА_1 подарувала, а гр. ОСОБА_2 прийняв в дар належну дарителю трьохкімнатну квартиру під номером НОМЕР_1, жилою площею 41,7 кв.м., загальною площею 55,8 кв.м., що знаходиться в будинку під номером АДРЕСА_1» Вказаний договір підписано сторонами.(а.с.7)

Відповідно до штемпеля на звороті договору дарування від 17.08.1999 року, договір дарування зареєстровано в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації 17.08.1999року.(зворотній бік аркушу справи 56)

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 Дата державної реєстрації 26.05.2015 року. (а.с.88)

Відповідно до довідки ЖЕО ЖБК «Дніпровець» від 19.05.2015року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1 з 12.10.1973 року і по даний час. Разом з нею зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. з 22.04.2015 року.(а.с.54)

Відповідно до паспорту ОСОБА_2зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 з 22.04.2015року.(а.с.139)

Відповідно до довідки 676/1 Протокол 105 від 12.05.2015р. КЗ «Херсонської міської клінічної лікарні ім.О.С. Лучанського ЛКК» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2: «наблюдается по поводу Д.S Аденокарциномы. ВИСНОВОК КОМІСІЇ: матки операция №1999г. Сахарный диабет ІІ тип. 2005г.ИБС: перенесен инфаркт миокарда….» (а.с.55)

Відповідно до копії талону-повідомлення №14 10.09.2015року прийнято заяву та зареєстровано за № 11097. (а.с 131)

Відповідно до розрахункових та абонетських книжок рахунки по сплаті за комунальні послуги ВАТ «Херсонська ТЕЦ», «Херсонобленерго», МКП «ВУВКГ м. Херсона» відкриті на громадянку ОСОБА_1, що підтверджується копіями квитанцій за сплату комунальних послуг від імені ОСОБА_1

Відповідно до довідки ЖЕО ЖБК «Дніпровець» від 19.05.2015 року особистий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_2, однак у довідці відсутня інформація щодо дати відкриття рахунку на ім'я відповідача.

Відповідно до копії довідки - характеристики квартири, датована 1999 роком, наданої Державним нотаріальним архівом Херсонської області, вказана довідка видана ОСОБА_1 для надання в державну нотаріальну контору на предмет оформлення відчуження квартири: «АДРЕСА_1 зареєстрована в бюро технічної інвентаризації….під номером №203…». (а.с.121)

Відповідно до Заказу від 05 квітня 1999року від ОСОБА_1 адресованого до Херсонського БТІ зазначено: «прошу выдать справку-характеристику для отчуждения квартиры расположеного в АДРЕСА_1».(а.с.145)

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК 2003 p., застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення. Оскільки про питання недійсності таких договорів в Прикінцевих та перехідних положення ЦК 2003 р. нічого не зазначено, то при розгляді таких справ мають застосовуватись правила Кодексу, що діяв на момент укладення такого договору. Таким чином, при вирішенні даного спору щодо недійсності спірного договору дарування повинні застосовуватись правила ЦК України 1963 року.

Статтею 243 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Виходячи із змісту ст.243 ЦК України, в редакції 1963 року, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР 1963, угода укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Відповідно до роз'яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року № 3 (з наступними змінами, що діяв на час виникнення спірних правовідносин) під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважити, що угода не була б укладена.

ОСОБА_2, який був опитаний як свідок 11.12.2015року звертав увагу суду на наступні обставини. Так, 17.08.1999році було підписано договір дарування між ним та позивачем. Ключ від квартири АДРЕСА_1 йому позивач не передавала і він його не просив. У 1999 році відповідач до квартири НОМЕР_1 не вселявся і питання щодо свого вселення та реєстрації не ставив, адже жив і працював в с.Ольгівка Бериславського району. Меблів чи будь-якої техніки (телевізор, холодильник) до квартири не завозив. Звертав увагу суду, що був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 20.11.1995р. разом з батьками. Знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 з 17.04.2015року. Питання виселення або переїзду ОСОБА_1 з адреси: АДРЕСА_1 ніколи не обговорювалось. За комунальні послуги по квартирі НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 не сплачував та рахунки у комунальних службах не переоформлював на своє імя. Знав, що усі сплати за комунальні платежі робить позивач. До підписання договору дарування, відповідач добре знав, що була домовленість із позивачем-ОСОБА_1., що їй буде надаватись постійна допомога у вигляді передання продуктів харчування та інша допомога, про що він не заперечував. Проживаючи разом із батьками в с.Ольгівка відповідач працював зоотехніком та наміру змінювати місце роботи не мав. З 1999 року і по березень 2015року ОСОБА_2 періодично привозив позивачу у сумці все, про що домовлялись перед підписанням договору дарування, що вирощено (вироблено) у сільській місцевості: м'ясо, курей, яйця, в тому числі закриті на зиму овочі та фрукти у скляних банках; особисто заходив до квартири НОМЕР_1 та особисто віддавав. У 2012 році він попросив позивача дозволити йому проживати у квартирі АДРЕСА_1 та сплачував за кімнату в якій проживав спочатку 400,00 грн., потім 600, 00 грн. та 800,00 грн. Розмір грошових коштів в сумі від 400,00 грн до 800,00грн, які сплачував ОСОБА_2 за проживання у кімнаті за адресою АДРЕСА_1 було визначено із ОСОБА_1 виходячи із суми, яку могла отримати ОСОБА_1 за передачу кімнати студентам за договором оренди. 22.04.2015року ОСОБА_2 зареєструвався у квартирі і повідомив про це позивача, показав їй договір дарування підписаний у 1999році. З цього часу до квартири вселилась і його співмешканка з дитиною, до сьогодні вони усі разом проживають у квартирі НОМЕР_1. Позивач була категорично проти того, щоб ОСОБА_2 проживав із співмешканкою та її дитиною у квартирі НОМЕР_1, адже вона літня людина. У зв'язку з цим почались сварки, позивач почала зверталась до співробітників міліції(поліції). 11.12.2015р. в суді ОСОБА_2 зазначав, що він є господарем квартири і позивач мала взагалі з ним радитись з усіх питань пов'язаних із спірною квартирою і в питаннях передачі квартири для проживання для студентів усі роки з 1999року по сьогоднішній день теж. Вважає, що договір дарування був укладений відповідно до закону, є дійсним, а додатковою гарантією цього є реєстрація у 2015році договору додатково у реєстраційній службі.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що знає сторони давно. Зазначав, що позивач здавала згідно договору оренди кімнату для студентів у квартирі НОМЕР_1 приблизно з 1998року, адже пенсії тітці не вистачало. Крім цього, звертав увагу суду, що позивач хворіла на «жіночі» хвороби; з часу коли її чоловік покинув потребувала допомоги у вигляді коштів, ліків, яку він їй іноді надавав. Звертав увагу, що позивач знає сімю ОСОБА_2 давно та досить часто їх відвідувала в с.Ольгівка Бериславськог району. Щодо проживання відповідача у квартирі НОМЕР_1 зазначив наступне : «вперше в квартирі НОМЕР_1 побачив відповідача, як мешканця, в березні 2015 року; від ОСОБА_2 дізнався, що він є господарем даної квартири.»

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що перебуває у дружніх відносинах із позивачем, так як дітей позивач не має, а вони подруги та спілкувались одна з одною. Зі слів ОСОБА_1 знала, що питання щодо квартири НОМЕР_1 в якій проживає позивач вирішено з ОСОБА_2 Їй особисто позивач розповідала, що з с.Ольгівка вона отримує продукти харчування від сім'ї ОСОБА_2, як було домовлено та іншу допомогу. Так як ОСОБА_8 не цікавилась усіма подробицями домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то більш повних відомостей про умови договору пояснити суду не могла. Звертала увагу суду на те, що відповідач хворів на туберкульоз і про це їй розповідала позивач, в 2013 році відповідач лежав у лікарні з цього приводу. Також повідомила, що коли від позивача пішов чоловік до іншої жінки в 1998році, вона почала здавати кімнату студентам, їй потрібні були кошти на ліки, адже вона хворіла.

Отже, до укладання договору сторонами було досягнуто угоди про те, що ОСОБА_2 буде матеріально та продуктами харчування забезпечувати ОСОБА_1,яка мала проблеми із здоров?ям та потребувала додаткових коштів та ліків та отримає беззаперечне право користування та розпорядження квартирою після її смерті. Факт матеріального забезпечення та забезпечення продуктами харчування підтверджено свідками, відповідачем, допитаним у якості свідка, поясненнями позивача. Після укладання договору фактичного передання квартири не відбулося, ключі від квартири НОМЕР_1 позивачка після відчудження квартири відповідачу не передала. Позивач продовжує проживати в квартирі, яка є його єдинним житлом (даний факт не оспорюється сторонами). До весни 2015 року ОСОБА_2 не здійснив жодних дій направлених на реалізацію свого права власності. Почав проживати в одній кімнаті квартири НОМЕР_1 періодично з дозволу ОСОБА_9 та сплачував їй за проживання. Тягар утримання майна: квартири НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, як власник ОСОБА_2 не ніс.

Визнання позивачем того факту, що ОСОБА_1зверталась до БТІ із заказом на отримання довідки-характеристики для оформлення квартири на відчудження не спростовує її наміру укласти саме договір довічного утримання.

Посилання відповідача на те, що довідка - характеристика квартири за 1999 рік, яку отримала ОСОБА_1 у БТІ та була подана для укладання саме договору дарування не може підтвердити реального наміру укладання позивачем саме договору дарування, вважає суд, так як договір довічного утримання, при умові виконання всіх його умов, також передбачає перехід права власності.

Суд вважає, що позиція відповідача та його представника, які звертали увагу, що позивач читала договір дарування та знала усі пунки договору не може мати для суду пріоритетного значення, адже суд має вивчити усі докази поданні сторонами по справі для прийняття законного рішення. Крім того, сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним, як зазначено у правовій позиції викладеної в Постанові Верховного Суду України по справі 6-202цс15 від 21.10.2015 року.

Також суд звертає увагу, що дії відповідача у 2015році щодо звернення до Реєстраційної служби Дніпровського районного управління юстиції м.Херсона з приводу додаткової реєстрації речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 підтверджують сумніви відповідача в тому, що він дійсно набув права власності на квартиру НОМЕР_1 у 1999році, адже як він пояснив у суді, вважав це додатковою гарантією того, що він є власником квартири НОМЕР_1.

Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що ОСОБА_1 довела, що в неї був відсутній намір на укладання договору дарування від 17.08.1999р.; у 1999році у позивача було відсутнє волевиявлення на підписання саме договору дарування квартири АДРЕСА_1 яка є єдиним її житлом.

Дана позиція суду збігається з правовою позицією викладеною в Постанові Верховного Суду України по справі 6-202цс15 від 21.10.2015 року відповідно до якого договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено судом, відповідач надав клопотання «Про застосування процесуального строку», звертав на пропуск строку позивачем для звернення до суду за захистом її прав (у судових засіданнях представник відповідача вважав, що провадження по справі відкрито в супереч закону, адже є договір дарування). Позивач звертала увагу, що відповідач заявив свої права на квартиру весною 2015 року, зареєструвався у квартирі АДРЕСА_1 у квітні 2015року (показав свій паспорт ОСОБА_1 та оригінал договору дарування), вселився із співмешканкою та її дитиною до квартири НОМЕР_1, то час, з якого позивачка дізналася про порушення свого права є березень - квітень 2015року. Крім того, позивач зазначала в суді, що для повного захисту своїх Конституційних прав надає клопотання про поновлення строку позовної давності, адже на вулиці чи у будинку для літніх людей вона залишитися не може; квартира є її єдиним житлом, отриманим у спадщину. З урахуванням норм законодавства та викладених позицій сторін (їх клопотань), суд вважає, що підстави для застосування норм законодавство про пропущення строку позовної давності відсутні.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача. Що стосується витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне. ОСОБА_1 надала витяг з договіру про надання юридичної допомоги від 11.06.2015р., ордер від 11.06.2015року, довідку-розрахунок за договором про надання юридичної допомоги, квитанції про сплату гонорару адвокату Задорожній І.В. у сумі 4000,00грн.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (наприклад, огляд доказів за їх місцезнаходженням) та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи кількість судових засідань за участю адвоката Задорожньої І.В.(16.06.2015року, 22.06.2015року, 06.07.2015року, 20.07.2015року, 29.07.2015року, 18.08.2015року, 02.09.2015року, 17.09.2015року, 30.09.2015року, 17.11.2015року, 11.12.2015року), розрахунок, розмір мінімальної заробітної плати, час на ознайомлення з матеріалами справи 11.12.2015року суд приходить до висновку про обгрунтований розміру витрат позивача на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

Отже, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру підлягає задоволенню. Також, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2940,00 грн.

Повний текст рішення складено 15.12.2015р.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори 17 серпня 1999 року за реєстровим номером 1-2310, недійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2940,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Херсонської області через Дніпровський районний суд м. Херсона.

Апеляційна скарга може бути подана сторонами протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення підписано суддею в одному оригінальному екземплярі який зберігається в матеріалах справи.

Суддя Біла - Кисельова А. А.