Рішення № 54350879, 14.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22ц/778/5000/ 2015 року

Є.У.№317/5007/15-ц

Головуючий у 1 інстанції: Громова І.Б.

Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С.

суддів: Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, про стягнення процентів за користування позикою, індексу інфляції та процентів за прострочення повернення позики,-

ВСТАНОВИЛА:

2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування позикою, який уточнював в останнє 18.03.2015 року заявою про збільшення розміру позовних вимог.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_4 зазначив, що 20.12.2008р. між ним та відповідачем по справі ОСОБА_3, було укладено договір позики, згідно якого, позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 261 000,00 гривень, а відповідач зобов'язався повернути позику до 20.12.2009 року. Факт передачі грошових коштів позивачем ОСОБА_4, відповідачу ОСОБА_3 підтверджується розпискою. Проте у встановлений строк, відповідач не повернув позивачу грошові кошти, у зв'язку з чим, позивач ОСОБА_4 був змушений звернутись до суду.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2013 року , яке залишено без змін відповідно до ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 15.05.2013р., позов ОСОБА_4 про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування позикою було задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму позики в розмірі 261 000,00 гривень; проценти за користування позикою ( з 21.12.2009 р. по 05.12.2012 р.) в сумі 62 751,0 09 гривень та інфляцію з 21.12.2009р. по 05.12.2012р. в сумі 40 194,00 гривень. Вимога про стягнення процентів за прострочення повернення позики не заявлялася. Проте відповідач ОСОБА_3 рішення суду від 18.02.2013 року так і не виконав, тому позивач ОСОБА_4 знов був вимушений звернутися до суду.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07.10.2013 року , яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26.11.2013р., позов ОСОБА_4 про стягнення індексу інфляції та процентів за користування позикою було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за користування позикою ( з 05.12.2012р. по 08.08.2013р.) в сумі 42 010,28 гривень; інфляцію ( з січня по травень 2013 року) в сумі 783,00 гривень. Вимога про стягнення процентів за прострочення повернення позики не заявлялася. На даний момент відповідачем ОСОБА_3 рішення суду виконано не було.

У зв'язку з чим, позивач ОСОБА_4 був змушений звернутись до суду з цим позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму процентів за користування позикою за період з 09.08.2013 року по 17 березня 2015 року в розмірі 43 179,43 гривень; суму процентів за прострочення повернення позики за період з 21.12.2009 року по 17.03.2015 року в розмірі 45 591,62 гривень, індексу інфляції за період з червня 2013 року по лютий 2015 року в розмірі 93 960,00 гривень, різницю, на яку збільшилася сума позики внаслідок зміни офіційного курсу гривні до доларів США, оскільки 261000.00 грн. позики була еквівалентна 52000.00 США, в розмірі 871 059,81 гривень, що разом складає 1 053 790,86 гривень та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 всі понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 червня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, на користь ОСОБА_5, суму процентів за користування позикою в розмірі 43 179 гривень 43 копійки;суму процентів за прострочення повернення позики в розмірі 45 591 гривня 62 копійки; індекс інфляції в розмірі 93 960,00 гривень; різницю, на яку збільшилася сума позики внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США в розмірі 871 059 гривень 81 копійки, що разом складає - 1 053 790 (один мільйон п'ятдесят три тисячі сімсот дев'яносто гривень) 86 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 18.02.2013 року рішенням Запорізького районного суду Запорізької області, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15.05.2013р., було частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення позики за договором, укладеним 20.12.2008 року на строк до 20.12.2009 року, з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування грошима, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання зазначеного договору позики недійсним - відмовлено.

З зазначеним рішенням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 була стягнута позика в сумі 261 000,00 гривень; проценти за користування позикою ( з 21.12.2009 р. по 05.12.2012 р.) в сумі 62 751,0 09 гривень та інфляцію з 21.12.2009р. по 05.12.2012р. в сумі 40 194,00 гривень. Вимога про стягнення процентів за прострочення повернення позики не заявлялася.

Проте відповідач ОСОБА_3 рішення суду від 18.02.2013 року так і не виконав, тому позивач ОСОБА_4 знов був вимушений звернутися до суду і 07.10.2013 року рішенням Запорізького районного суду Запорізької області, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26.11.2013р., позов ОСОБА_4 про стягнення індексу інфляції та процентів за користування позикою було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за користування позикою ( з 05.12.2012р. по 08.08.2013р.) в сумі 42 010,28 гривень; інфляцію ( з січня по травень 2013 року) в сумі 783,00 гривень. Вимога про стягнення процентів за прострочення повернення позики не заявлялася. На даний момент відповідачем ОСОБА_3 рішення суду виконано не було.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та стягуючи з ОСОБА_3 як з позичальника, на його користь проценти за користування позикою за періоди з 09 серпня 2015 року по 17 березня 2015 року , три проценти річних від простроченої суми за період з 22 грудня 2009 року по 17 березня 2015 року інфляційних витрат за період з червня 2013 року по листопад 2014 року, з листопада 2014 року по лютий 2015 року та суми позики з урахуванням курсової різниці курсу гривні до долара США станом на 17 березня 2015 року, суд виходив з того, що право позичальника на одержання процентів від позичальника передбачено ст. 1048 ЦК України, а наявність судового рішення не припиняє правовідносин сторін договору позики, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання і не позбавляє позикодавця на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Стягуючи різницю суми позики внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США суд керувався положеннями ст. 533 ЦК України.

Висновки суду про стягнення процентів за користування позикою, та отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідають встановленим обставинам справи та погоджуються з вимогами норм матеріального права, враховуючи, що чинне законодавство не пов"язує припинення зобов"язання з урахуванням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов"язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, а відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_3, які зводяться до заперечення факту укладення 20.12.2008 року договору позики між ним та ОСОБА_4 , що суд не мав права для застосування до даних правовідносин положень ст. 625 ЦК України , не можуть бути взяті до уваги і є безпідставними.

Наявність між сторонами правовідносин за договором позики від 20.12.2008 року була встановлена рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми позики з урахуванням суми інфляції та процентів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики від 20.12.2008 року недійсним, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законно сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті. самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Водночас, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнення різниці, на яку збільшилася сума позик внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США в розмірі 871059 грн. 81 коп.

Відповідно до п. 1 договору позики грошей від 20.12.2008 року позикодавець передає позику позичальнику, а позичальник приймає від позикодавця грошові кошти у сумі 261000.00 грн., що еквівалентно 52000 доларів США Таку ж саму суму грошових коштів позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві до 20 грудня 2009 року.

Відповідно до розписки від 20.12.2008 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав в позику від ОСОБА_4 кошти у сумі 261000.00 грн., а ОСОБА_3 зобов"язується повернути суму позики до 20 грудня 2009 року.

Згідно зі ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України , якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, відповідно до зазначеної норми закону допускається, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Проте слід зазначити що, відповідно до договору позики грошей та розписки про тримання коштів позичальник прийняв від позикодавця у власність грошові кошти у сумі 261000.00 грн., таку ж саму суму грошових коштів позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві, тобто відповідач зобов'язався повернути суму коштів, отриманих в національній валюті гривні. Умови договору не передбачають повернення позики у іноземній валюті, сума позики чітко визначена в гривнях.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212 214 ЦПК України вищевказаного не врахував, дійшов помилкового висновку про те, що сума, яку не виплатив відповідач, еквівалентна 52000 доларів США, яка станом на 17 березня 2015 року за офіційним курсом НБУ становить 1132059.81 грн., а оскільки рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року у справі № 0810\7317\2012 вже було стягнуто 261000.00 грн., то ця сума становить 871059.81 грн. ( 1132059.81-261000.00=871059.81) застосувавши при цьому ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Таким чином аргументи апеляційної скарги щодо зазначених обставин є виправданими.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 871059.81 грн. не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки воно ухвалено з неправильним застосуванням до спірних правовідносин ст. 533 ЦК України, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. Загальна сума заборгованості в таку випадку підлягає зменшенню до 182 731.05 грн.

В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 червня 2015 року у цій справі в частині стягнення різниці, на яку збільшилася сума позики внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США в розмірі 871059 грн. 81 коп. скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Загальна сума, яка підлягає стягненню підлягає зменшенню з 1 053 790.86 грн. до 182 731 грн.05 коп...

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: