Постанова № 54344968, 03.12.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2015 рокусправа № 804/8270/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу, -

в с т а н о в и в :

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 38691,96 грн. з дня винесення наказу № 403-о від 09.07.2014 року;

- стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 09.07.2014р. по 21.08.2014р. у загальному розмірі 3525 грн. 94 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду позивач, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що наказом ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 403-о від 09.07.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (а.с.27).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2014року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015року у справі №804/11637/14 вказаний наказ був скасований та позивача було поновлено на посаді старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (а.с.94-102).

На виконання постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 року, наказом Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області № 683-о від 11.11.2015 року ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (а.с. 176).

Таким чином, на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 року виконана не була, що й стало підставою для звернення до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 22 серпня 2014 року суд першої інстанції виходив з того, що цей період не є вимушеним прогулом, так як саме бездіяльність позивача щодо негайного не отримання виконавчого листа та не пред'явлення його до примусового виконання позивачем до органів державної виконавчої служби призвели до не виконання судового рішення від 21 серпня 2014 року.

Апеляційний суд вважає необґрунтованим такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі відповідного органу несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року в частині поновлення позивача на службі добровільно виконана Головним управлінням ДФС У Дніпропетровській області шляхом прийняття наказу № 683-о лише 11 листопада 2015 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 09 липня 2014 року по 11 листопада 2015 року.

Згідно довідки Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 23.11.2015 року № 36204/8/04-64-05-064 середньоденна заробітна плата позивача становить 170,70 грн. Час вимушеного прогулу, з урахуванням Листів Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13 та від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 та 2015 роки становить 340 робочих днів.

Таким чином, у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58038,00 грн. (170,70х340).

Згідно уточненого адміністративного позову, позивач просив стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 38691,96 грн. Разом з тим, враховуючи норми ч. 2 ст. 11 КАС України та у зв'язку з необхідністю повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 58038,00 грн.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частина третя цієї статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

В силу ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Суд критично оцінює довідку про надання юридичних послуг від 06.10.2015 року (а.с. 103) та враховуючи час який представник ОСОБА_1 приймав участь у судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій, а також час на підготовку як адміністративного позову так і апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 4000,00 грн.

Враховуючи викладене апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.07.2014 року по 11.11.2015 року у розмірі 58038 (п'ятдесят вісім тисяч тридцять вісім) гривень 00 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 14 грудня 2015 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов