Рішення № 54344616, 10.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/7460/15 Головуючий 1 інстанції - Богдан М.В.

Справа № 641/2749/14-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - договірні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Котелевець А.В., Трішкової І.Ю.

за участю секретаря - Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного підприємства «Земля та люди» про розірвання договору та стягнення суми,-

В С Т А Н О В И Л А:

21 березня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому після неодноразових уточнень просив: стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ПП «Земля та люди» на його користь авансові платежі в сумі 223 550 грн., інфляційні витрати в сумі 57340 грн. та 3% річних - 21792 грн., а всього просив стягнути 302682 грн.; розірвати договір поруки від 19.12.2011р., укладений між ОСОБА_2 та ПП «Земля та люди».

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 посилався на те, що 20.09.2010р. між ним та ОСОБА_3 був укладений попередній договір з одночасним внесенням авансу, посвідчений приватним нотаріусом.

Відповідно до п.1 попереднього договору ОСОБА_3 зобов»язався у строк не пізніше 20.09.2011р. продати ОСОБА_2, а той зобов'язався купити будівлю цеху з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу мав бути укладений не пізніше 20.09.2011р.

На підтвердження дійсних намірів сторін про наступне укладання договору купівлі- продажу ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 гроші в сумі 119550 грн., які оцінюються сторонами як аванс в рахунок наступного договору.

Крім того, після укладання попереднього договору ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 64000 грн. та 40000 грн. в рахунок зобов'язань за попереднім договором, що оформив власноруч написаними розписками.

Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 на виконання умов попереднього договору авансові платежі у сумі 223550 грн., але у вказаний в попередньому договорі строк основний договір купівлі-продажу укладений не був, оскільки ОСОБА_3 з невідомих причин відмовився від його підписання.

Також, 19.12.2011р. між ОСОБА_2 та ПП «Земля та люди» було укладено договір поруки, за яким останнє поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_3 всіх обов»язків. Відповідно до договору поруки, у разі порушення боржником обов»язку за попереднім договором від 20.09.2010р. ПП «Земля та люди» зобов'язалось сплатити на користь кредитора 1000 грн.

Виходячи з викладеного вище, позивач вважає, що з ОСОБА_3 та ПП «Земля та люди» солідарно підлягає стягненню на його користь сума авансових платежів -223 550 грн.з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних.

ПП «Земля та люди» не виконало свої обов»язки за договором, тому існують підстави для розірвання договору.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аванс в сумі 119 550,00 грн., 11565,23 грн. - три відсотка річних та інфляційні витрати - 35273,14 грн., а всього загальну суму 165 388 грн. 37 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1653,88 гривень, а всього 167042 грн. 25 коп. Стягнуто солідарно з ПП«Земля та люди» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1., яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення районного суду та задовольнити позов в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що в Попередньому договорі, і в розписках від 14.09.2011 року та , 13.10.2011 року вказана одна і та ж адреса: АДРЕСА_1, шо є підтвердженням того, що кошти по розпискам є також авансовими платежами за Попереднім договором. До того ж, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.09.2015 року за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться тільки будівля цеху з ремонту агрегатів, належна на праві приватної власності ОСОБА_3Тому суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів по розпискам.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник, яка приймала участь в судовому засіданні суду першої інстанції- ОСОБА_5. та відповідач ПП «Земля та люди» будучи належним чином повідомленими про день та місце розгляду справи у судове засідання апеляційного суду повторно не з»явилися, ніяких клопотань суду не надали. Зазначене свідчить про їх небажання приймати участь в розгляді справи в апеляційному суді.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду та що вказаний строк спливає, судова колегія знаходить можливим розглянути справу у відсутності відповідачів та представника ОСОБА_5, так як вони неодноразово належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що, передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 гроші у сумі 119 550 грн. за попереднім договором є авансом, тому відповідно до вимог ст.1212 ЦК України підлягають поверненню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 64000 грн. та 40000 грн., які були передані ним ОСОБА_3 в рахунок зобов'язань за попереднім договором згідно розписок, суд першої інстанції виходив з того, що з попереднього договору з одночасним внесенням авансу від 20.09.2010р., вбачається, що ОСОБА_3 зобов»язався у строк не пізніше 20.09.2011р. продати ОСОБА_2 будівлю цеху з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Але з розписок від 14.09.2011р. та від 13.10.2011р. вбачається, що ОСОБА_3 отримані суми 40000 грн. та 64000 грн. в рахунок виконання зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу бази будівельних матеріалів, а не будівлі цеху з ремонту агрегатів, як зазначено у попередньому договорі від 20.09.2010р. Судова колегія не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, так як вказані висновки не відповідають обставинам справи,вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 20.09.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір з одночасним внесенням авансу, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу.

Відповідно до п.1 попереднього договору ОСОБА_3 зобов»язався у строк не пізніше 20.09.2011р. продати ОСОБА_2, а той зобов»язався купити будівлю цеху з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу мав бути укладений не пізніше 20.09.2011р..

Пунктами 2,3 попереднього договору встановлено, що на підтвердження дійсних намірів сторін про наступне укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 отримав гроші в сумі 119 550 грн., які розцінюються сторонами як аванс в рахунок наступного договору купівлі-продажу.

Пунктом 4 попереднього договору встановлено, що у разі, коли договір купівлі-продажу не відбудеться ОСОБА_3 зобов'язується повернути ОСОБА_2 отриманий аванс у повній сумі протягом однієї доби з дня вимоги, заявленої у будь-якій формі.

Судом першої інстанції також обгрунтовано встановлено, що у передбачений попереднім договором строк основний договір з купівлі -продажу будівлі з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 укладений не був, оскільки ОСОБА_3 відмовився від його підписання.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В зв»язку з наведеним суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 гроші у сумі 119 550 грн. за попереднім договором є авансом, тому відповідно до вимог ст.1212 ЦК України підлягають поверненню.

Але суд першої інстанції зробив не правильний висновок, що вимоги позивача про повернення грошових коштів у сумі 64000 грн. та 40000 грн., які були передані ним ОСОБА_3 в рахунок зобов'язань за попереднім договором згідно розписок, задоволенню не підлягають. При цьому суд виходив з того , що з наданого до суду попереднього договору з одночасним внесенням авансу від 20.09.2010р., ОСОБА_3 зобов»язався у строк не пізніше 20.09.2011р. продати ОСОБА_2 будівлю цеху з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Але з наданих до суду розписок від 14.09.2011р. та від 13.10.2011р. вбачається, що ОСОБА_3 отримані суми 40000 грн. та 64000 грн. в рахунок виконання зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу бази будівельних матеріалів, а не будівлі цеху з ремонту агрегатів, як зазначено у попередньому договорі від 20.09.2010р.

Вказаний висновок є не обґрунтованим в зв»язку з наступним.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом Попереднього договору з одночасним внесенням авансу від 20.09.2010р., ОСОБА_3 зобов'язався у строк не пізніше 20.09.2011р. продати ОСОБА_2 будівлю цеху з ремонту агрегатів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., а з розписок від 14.09.2011р. та від 13.10.2011р. вбачається, що ОСОБА_3 отримані суми 40 000 грн. та 64 000 грн. в рахунок виконання зобов'язання за Попереднім договором купівлі- продажу бази будівельних матеріалів за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначене свідчить, що в Попередньому договорі та в розписках вказана одна і та ж адреса: АДРЕСА_1. Зазначене є підтвердженням того, що кошти по розпискам є авансовими платежами за Попереднім договором.

Окрім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 43642992 від 10.09.2015 року за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться тільки будівля цеху з ремонту агрегатів, належна на праві приватної власності ОСОБА_3 Інші будівлі відсутні.

В зв»язку з наведеним суд першої інстанції необгрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 коштів переданих по розпискам в сумі 40 000 грн. та 64 000 грн. в рахунок виконання зобов'язання за Попереднім договором купівлі- продажу бази будівельних матеріалів за адресою: АДРЕСА_1., а також інфляційних витрат з цих сум та 3% річних.

З огляду на вказане судова колегія вважає за необхідне заочне рішення районного суду від 21 серпня 2015 року змінити, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 авансові платежі в сумі 223 550 грн., інфляційні витрати в сумі 57 340 грн. та 3% річних у сумі 21 792 грн., а всього 302 682 грн.

Крім того, судом також встановлено, що 19.12.2011р. між ОСОБА_2 та ПП «Земля та люди» було укладено договір поруки за яким останнє поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_3 всіх обов»язків.

Відповідно до договору поруки, у разі порушення боржником обов»язку за попереднім договором від 20.09.2010р. ПП «Земля та люди» зобов'язалось сплатити на користь кредитора 1000 грн..

Згідно до ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов 'язання частково або в повному обсязі.

Зі змісту договору поруки, укладеного 19.12.2001р. розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною у договорі, а саме - 1000 грн..

Крім того, у договорі поруки п.1.2 вказано, що у випадку порушення боржником обов»язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів- ОСОБА_3. та ПП «Земля та люди» солідарно авансу за попереднім договором в сумі 1000 грн.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору поруки від 19.12.2011р.,

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

У своїй позовній заяві ОСОБА_2 просить розірвати договір поруки від 19.12.2011р., укладений між нім та ПП «Земля та люди» з посиланням на ст. 651 ЦК України.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині розірвання договору поруки з підстав, зазначених у ст. 651 ЦК України

Відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, судові витрати стягуються з відповідача.

Виходячи з наведеного колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, 309, 313,314,316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2015 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 авансові платежі в сумі 223 550 грн., інфляційні витрати в сумі 57 340 грн. та 3% річних у сумі 21 792 грн., а всього 302 682 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3280,42 грн.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: