Рішення № 54339501, 14.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1306/8734/12 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/783/5099/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія:20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,

секретар: Симець В.І.,

з участю: ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, Стебницької державної нотаріальної контори, Реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору-купівлі продажу житлового будинку, визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, витребування майна, виселення без надання іншого житла та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа Стебницька державна нотаріальна контора, про визнання особи добросовісним набувачем,

встановила:

рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2015 року вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину від 27.04.2004 року, виданого державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 на імя ОСОБА_8 на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117; договір купівлі-продажу житлового будинку за цією ж адресою, укладений 18.05.2004 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення якої ведення садівництва за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347890, виданий 13.02. на імя ОСОБА_9; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347890, виданий 13.02. на імя ОСОБА_9 В решті позову відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано ОСОБА_9 добросовісним набувачем житлового будинку з господарськими будівлями розташованого по вул. Дрогобицька, 117, в м. Стебник Львівської області, придбаного на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 18.05.2004 р. Стебницькою державною нотаріальною конторою за нереєстровим номером 497, зареєстрованого Дрогобицьким Державним КП «МБТІ та ЕО» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 5438492.

Рішення суду оскаржили представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 ОСОБА_5

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_4 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені вимог відмовити, посилаючись на його незаконність. Так, зокрема, апелянт посилається на те, що: ОСОБА_4 не було представлено оригіналу договору дарування її батьком житлового будинку на підтвердження свого права власності на спірний будинок; перехід права власності від ОСОБА_10 до ОСОБА_4 не відбувся, оскільки остання не зареєструвала свого права власності. Крім того, апелянт зазначає, що власник має право звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 просить рішення суду в частині відмови у задоволені первісного позову у витребуванні з володіння ОСОБА_2 та поверненні їй (апелянту) у власність спірного будинку, виселенні ОСОБА_2 з будинку скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити, а рішення в частині визнання ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірного будинку скасувати й ухвалити нове рішення, ким відмовити у задоволені вимог, посилаючись на те, що рішення суду в цих частинах є незаконним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що ОСОБА_4 є законним власником спірного будинку, який вибув з її володіння поза її волею, а відтак суд безпідставно відмовив у витребуванні цього майна у відповідача. Крім того, суд визнав відповідача за її позовом добросовісним набувачем, хоча зазначене не є належним способом судового захисту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 на підтримання своєї апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,, представника ОСОБА_4 ОСОБА_11 на підтримання своєї апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Встановлено, що в листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним вище позовом та, з урахуванням послідуючими уточненнями і доповненнями вимог, просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 квітня 2004 року, видане державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори Львівської області ОСОБА_12, на імя ОСОБА_8 на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117; визнати недійсним договір купівлі-продажу цього вищевказаного будинку, який укладений 18 травня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 347889 та серії ЯБ № 347890 видані 13 лютого 2006 року на імя ОСОБА_2; повернути у її власність вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями, витребувавши такий з володіння відповідачки та висилити відповідачку і членів її сімї без надання іншого житла з цього житлового будинку.

На обґрунтування свої вимог ОСОБА_4 посилається на те, що 27 лютого 1998 року її батько ОСОБА_13 подарував їй житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117. На підставі цього нотаріально договору вона стала власником будинку.

Після укладення вказаного вище договору дарування вона, у звязку з тяжкими сімейними обставинами, змушена була поїхати за кордон. Повернулась на Україну в жовтні 2012 року і взнала, що житловий будинок вибув з її володіння шляхом успадкування спірного будинку її сестрою ОСОБА_8 після смерті батька, яка згодом будинок продала його відповідачу ОСОБА_2

Після придбання будинку ОСОБА_14 приватизувала земельні ділянки, відведенні під обслуговування житлового будинку та для ведення садівництва.

Посилаючись на викладене та те, що оскільки її батько подарував їй будинок, вона набула право власності на нього, а тому на час смерті батько не мав на вищевказаний будинок права власності, відповідно будинок не між бути успадкований сестрою, а відтак і відчужений нею. Оскільки спірні земельні ділянки мали цільове призначення для обслуговування будинку та ведення садівництва, розташовані за адресою місця знаходження будинку, відтак видані відповідачці державні акти теж повинні бути визнанні недійсними.

З урахуванням викладеного та те, що вона наміру відчужувати будинок не мала, просила задовольнити її вимоги та витребувати спірний будинок у відповідачки.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2013 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2013 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2004 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким:

визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.04.2004 року, видане державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 на імяОСОБА_8 на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117; визнано недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку за цією ж адресою від 18.05.2004 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення якої - ведення садівництва за адресою: м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347890, виданий 13.02.2006 року на імя ОСОБА_2; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку за адресою: м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347889, виданий 13.02.2006 року на імя ОСОБА_2; повернуто ОСОБА_4 у власність житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, витребувавши з володіння ОСОБА_2 данийжитловий будинок; виселено ОСОБА_2 разом із членами її сімї із зазначеного житлового будинку без надання іншого житлового будинку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2014 року вищевказане рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та просила визнати її добросовісним набувачем вищевказаного житлового будинку та залишити його у її власності, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу між нею та ОСОБА_8 був укладений з дотриманням норм ЦК України, про існування договору дарування між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 спірного житлового будинку вона не знала і не могла знати, а відтак вона є добросовісним набувачем.

Під час розгляди справи встановлено, що 27 лютого 1998 року між ОСОБА_13 та його дочкою ОСОБА_4 укладено договір дарування житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться у м. Стебник Львівської області, по вул. Дрогобицька, 117 (а.с. 3 т.1).

Відповідно до умов цього договору дарувальник подарував належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,10 га. Цей договір посвідчений державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори в день укладення договору та зареєстровано в реєстрі за № 269.

Відповідно до фотокопії свідоцтва про смерть серії І СГ № 283945 від 05 червня 2003 р. ОСОБА_13 помер 04 червня 2003 року (а.с. 53 т.1). Однак, як встановлено судом, про смерть батька ОСОБА_4, яка на той час мешкала в ОСОБА_5, повідомлено не було.

Як вбачається з копії спадкової справи № 37/2004 спадкодавця ОСОБА_13, 05 квітня 2004 року ОСОБА_8, дочка спадкодавця та сестра позивача ОСОБА_4, звернулась із заявою в Стебницьку державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_13, в якій зазначила, що крім неї, інших спадкоємців немає (а.с. 68 т. 1).

27 квітня 2004 року ОСОБА_15 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.76 т. 1).

18 травня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі продажу, відповідно до якого ОСОБА_8 продала спірний житловий будинок ОСОБА_2 (а.с.113-114 т.1).

Після купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_2 на підставі рішення Стебницької міської ради від 28 вересня 2004 р. № 405 були видані державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 347889 та серії ЯБ № 347890, відповідно до яких їй належить земельна ділянка площею 0,1000 га для обслуговування спірного житлового будинку та земельна ділянка площею 0,1200 га для ведення садівництва (а.с. 118, 119).

Згідно актового запису про смерть № 231 від 13 листопада 2007 року ОСОБА_8 померла 11 листопада 2007 року (а.с. 17 т. 2).

Під час розгляду справи встановлено, що спадкоємців після смерті ОСОБА_8, за виключенням позивачки ОСОБА_4, немає.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.), що діяла на момент укладення договору дарування, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором дарування виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобовязання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

У відповідності до ч. 2 ст. 243 цього ж Кодексу, договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Таким чином, ЦК 1963 р. не повязував момент виникнення права власності на нерухомість з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації.

За таких обставин, з урахуванням прийняття ОСОБА_4 майна, остання набула право власності на обдароване майно.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, районний суд вірно прийшов до висновку, що ОСОБА_8 отримала 27 квітня 2004 року свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, на яке не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_13, оскільки таке належало ОСОБА_4

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215235 ЦК України), так і з позовомпро витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 330,338 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути предявлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

В той же час, визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку за вищевказаною адресою, укладений 18.05.2004 р. між ОСОБА_8 (яка померла) та ОСОБА_9, районний суд не звернув уваги на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Так, на відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином.

За наведених обставин немає перешкод для задоволення віндикаційного позову, оскільки право позивача на витребування майна з володіння відповідача не потребує визнання недійсним правочину договору купівлі-продажу, за яким майно вибуло від позивача-власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником, оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача), що відсутнє в даному випадку.

Відтак, рішення суду в частині визнання договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, укладений 18.05.2004 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 слід скасувати і в цій частині в позові відмовити.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

Встановлено, що майно ОСОБА_4 вибуло з її володіння поза її волею.

Однак зазначеного районний суд не врахував та безпідставно відмовив у витребуванні такого майна у відповідача. А тому рішення суду в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового про задоволення вимоги.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення.

Зазначеного районний суд не врахував, а відтак помилково прийшов до висновку про відмову у задоволені вимог про виселення відповідачів з спірного будинку. А тому рішення районного суду в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення вимог виселення із спірного будинку ОСОБА_16 та ОСОБА_17

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК 1990 р. до набувача від відчужувача переходило належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

Як вбачається з матеріалів справи, що не заперечили сторони, спірний житловий будинок був розміщений з господарськими будівлями на земельній ділянці площею 910 кв. м. і така була лише у користуванні власника будівель.

Відповідно до договору дарування будинку до ОСОБА_4 перейшло право користування земельною ділянкою площею 910 кв. м. (а.с.3 т.1).

Відповідно до Земельного кодексу державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством.

Однак, визнаючи державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення якої ведення садівництва за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347889, виданий 23.02.2006 на імя ОСОБА_9 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347890, виданий 23.02.2006 на імя ОСОБА_9, районний суд не врахував зазначеного, що ці акти видані на підставі рішення Стебницької міської ради 25 сесії 4 скликання від 28.09.04 р. № 405, які є чинними та не скасованими і на площі земельних ділянок, які не перебували у володінні попередніх власників будинковолодіння.

Відтак, з урахуванням зазначеного визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки без установлення незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого вони були видані, не є належним та окремим способом захисту порушених прав. За таких обставин рішення районного суду в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені цих вимог.

Крім того, визнаючи ОСОБА_2 в судовому порядку добросовісним набувачем спірного житлового будинку з господарськими спорудами районний суд не врахував, що суд відповідно до ст.ст. 15 та 16 ЦК захищає порушене право особи в спосіб, установлений законом, а в даному випадку обраний нею спосіб захисту визнання добросовісним набувачем - законом не передбачений.

Відтак, рішення районного суду в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені цієї вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

апеляційні скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2015 року:

в частині визнання договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, укладений 18.05.2004 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, скасувати і в цій частині в позові відмовити;

в частині відмови у витребуванні майна скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги ОСОБА_4 задовольнити. Витребувати з володіння ОСОБА_2 з поверненням у власність ОСОБА_4 Осипівній житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117;

в частині відмови у виселенні ОСОБА_2 та ОСОБА_6 скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити. Виселити з житлового будинку № 117 по вул. Дрогобицькій у м. Стебник Львівської області ОСОБА_2 та ОСОБА_6 без надання іншого житла;

в частині визнання ОСОБА_18 добросовісним набувачем житлового будинку № 117 по вул. Дрогобицькій у м. Стебник Львівської області скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити;

в частині визнанням державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення якої ведення садівництва за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347889, виданий 23.02.2006 на імя ОСОБА_9 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку за адресою - Львівська область, м. Стебник, вул. Дрогобицька, 117, серія ЯБ № 347890, виданий 23.02.2006 на імя ОСОБА_9, скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені цих вимог ОСОБА_4 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Бакус В.Я.

Судді: Гірник Т.А.

ОСОБА_19