Рішення № 54339200, 14.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/331/15 Головуючий у 1 інстанції: Стецик Я.Є.

Провадження № 22-ц/783/7322/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Д.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Ванівського О.М.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа ТзОВ «Автокредит плюс», про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії КВ №431978, виданий 18.05.2000 року Мостиським РВ УМВС України у Львівській області; ідентифікаційний номер- НОМЕР_1), уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5«ПриватБанк» (49094, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ: 14360570, МФО 305299, рах. №29092829003111) заборгованість за кредитно-заставним договором №DN81АR100030317 від 21.01.2008року в сумі 88403 (вісімдесят вісім тисяч чотириста три) грн. 02 коп. та 884 грн. 03коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Переконує суд в тому, що він не має зобовязань перед ПАТ КБ «Приватбанк», а натомість у нього існують зобовязальні відносини з ТзОВ «Автокредит-плюс».

Просить скасувати рішення суду і «закрити провадження у справі».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ч.3 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться звичайно.

В ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, та самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом або пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником(заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом(право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір за №DN81AR100030317, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 24781 гривень зі сплатою 9,60 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із строком повернення до 20.01.2015 року. Згідно п.17 вказаного договору частина кредиту в розмірі 21900 грн. була надана з метою придбання позичальником ОСОБА_3 автомобіля.

В забезпечення виконання кредитних зобовязань за вказаним договором відповідачем було надано в заставу автомобіль марки «ЗАЗ 110307», державний номер НОМЕР_2, 2007 року випуску, тип ТЗлегковий комбі-В, №кузова/шасі: Y6D11030780122693, який був придбаний за кредитні кошти.

У звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань перед банком станом на 28.03.2012 року його заборгованість перед позивачем становила 48896,56 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2012 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави ухвалено в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором №DN81AR100030317 від 21.01.2008 року звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки «ЗАЗ 110307», 2007р.в., державний номер ВС 64110 ВН, 2007 року випуску, тип ТЗлегковий комбі-В, № кузова/шасі: Y6D11030780122693, з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ із наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

В подальшому предмет застави був знятий з обліку в органах ДАІ та реалізований від імені боржника іншій особі, а гроші в сумі 21000 грн., виручені від продажу автомобіля, були зараховані в погашення частини заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «Приватбанк», зокрема на погашення прострочених відсотків - 13279,76 грн., комісії4523,24 грн., юридичних витрат3197 грн.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 05.03.2015 року заборгованість відповідача за договором №DN81AR100030317 від 21.01.2008 року становить 88403, 02 грн., з яких: 23593,04 грн.- заборгованість за кредитом; 1548,35 грн.- заборгованість по комісії за користування кредитом; 58813,87 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; 250 грн.- штраф (фіксована частина); 4197,76 грн.- штраф (процентна складова).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положеньЗакону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 рокуприйшов до висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч. 3 ст.509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності та розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, а тому принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприятикраїнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому, Конституційний Суд України визначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст.551 ЦК України.

Згідно із ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.27 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5 розяснив, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Враховуючи обставини справи, те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та виходячи із визначених ст.129 Конституції України та ст.1 ЦПК України основних засад і завдань судочинства, якими є законність, справедливість та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача з 58813,87 грн.до 23593,04 грн.(розмір заборгованості по тілу кредиту), відповідно змінивши рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що він не має зобовязань перед ПАТ КБ «Приватбанк», а натомість у нього існують зобовязальні відносини з ТзОВ «Автокредит-плюс».

Голослівними та необґрунтованими є і доводи апелянта у тій частині, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її повного задоволення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року змінити,.

Зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 з 58813,87 грн.до 23593,04 грн.,визначивши, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5«ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором №DN81АR100030317 від 21.01.2008року в розмірі 53182.19 грн.

Зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню із ОСОБА_3 з 884,03 грн. до 531,82 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: