Рішення № 54339034, 09.12.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/1162/15-ц

Пр. № 2/336/1071/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участюпредставника відповідача адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, який уточнила протягом судового розгляду, про поділ майна подружжя.

В уточненій заяві (а. с. 155-156) зазначила, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому 28 липня 2007 року шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2015 року, що набрало законної сили, розірвано. За час перебування у шлюбі подружжя набуло таке майно:

- житловий будинок № 77 по вул. Радищева в м. Запоріжжі вартістю 135000 грн. і земельну ділянку під будинком площею 0,0744 га, кадастровий номер 2310100000:07:046:0404, право власності на які зареєстроване за позивачем;

- нежитлове приміщення, зазначене в технічній документації під номером 7, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Військбуд, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, вартістю 50000 грн.;

- транспортний засіб «Daewoo Sens», реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, вартістю 30000 грн.;

- транспортний засіб «Dodge Caliber», реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, вартістю 120000 грн.;

- грошові кошти у сумі 5790 грн. 61 крп. на депозитному рахунку № 26355621079931 в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк»;

- товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Лінкс», зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 буд, 77, приміщення 7, засновником якого є відповідач.

Позивач просить поділити майно, визнати за нею право власності на:

- житловий будинок № 77 по вул. Радищева в м. Запоріжжі і земельну ділянку під будинком площею 0,0744 га;

- транспортний засіб «Daewoo Sens», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 120000 грн.;

- ? частину грошових коштів у сумі 2895 грн. 30 коп. на депозитному рахунку № 26355621079931 за договором № SAMDN2000736797499 від 28.07.2013 року в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк»;

Крім того, просить присудити їй компенсацію 1/ 2 частини товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Лінкс» в розмірі 100000 грн.

Інше набуте під час шлюбу майно просить присудити відповідачеві.

В судовому засіданні позивач підтримала вимоги позову. Просить про ухвалення рішення на її користь. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Представник відповідача позов визнав частково.

В обґрунтування заперечень суду пояснив, що до обєктів спільної сумісної власності подружжя з переліченого в позові майна відносяться лише житловий будинок і земельна ділянка під ним, а також автомобіль «Daewoo Sens».

Що стосується субєкта господарювання, засновником якого є його довіритель, єдиним власником цього майна, як і доходів, отриманих в процесі господарської діяльності, є господарське товариство. Навіть в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду підприємства, заснованого одним з них, це майно переходить у приватну власність підприємства, а у другого з подружжя виникає лише право вимоги на отримання частини вартості майна, або частини отриманого від діяльності підприємства доходу, або частки майна в натурі, яке залишилось після ліквідації підприємства. Так як позивач предявила вимоги, які не відповідають наявним способам захисту цивільних прав, оскільки є незрозумілим, на вартість яких матеріальних цінностей товариства з обмеженою відповідальністю претендує вона, вважає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Нежитлове приміщення під номером 7 в будинку № 77 по вул. Військбуд також не є спільною власністю подружжя, так як набувалось відповідачем як приватним підприємцем в кредит для здійснення господарської діяльності.

Що стосується автомобіля «Dodge Caliber», на цей транспортний засіб не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, так як право власності на нього виникне у нього в майбутньому, а саме: протягом дії договору лізингу, який простирається до 14 січня 2019 року, за умови своєчасного внесення всіх лізингових платежів.

Вимоги про визнання грошових коштів, що містяться на карткових рахунках, які використовує відповідач, на думку представника, також не підлягають задоволенню, оскільки, відповідач, використовуючи банківські платіжні картки, робить це в процесі здійснення господарської діяльності, а залишок коштів на будь-якому з рахунків не можна розцінювати як дохід підприємця, він лише свідчить про стан розрахунків за діючими господарськими договорами.

Крім того представник заявив, що хоча нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Радищева, 77, а також автомобіль «Daewoo Sens», і є предметом спільної сумісної власності подружжя, право на яке належить подружжю у рівних частках, відповідач не стане заперечувати, якщо суд присудить його в цілому позивачу з урахуванням інтересів малолітньої дитини сторін, яка проживає з матірю і перебуває на її утриманні.

З урахуванням викладеного просить про часткове задоволення позову.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що сторони знаходились у зареєстрованому 28 липня 2007 року шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2015 року що набрало законної сили, розірвано (а. с. 8). Сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них на мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. і.) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а відповідно до ст. 70 СК при поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка рівні, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором.

Задовольняючи позов частково, суд вважає, що позивачем доведено, що подружжя набуло під час перебування у шлюбі за спільні кошти житловий будинок № 77 по вул. Радищева в м. Запоріжжі, право власності на який зареєстроване за позивачем, вартістю 135000 грн. і земельну ділянку під будинком площею 0,0744 га, а також транспортний засіб «Daewoo Sens» вартістю 30000 грн., тому на них розповсюджується статус спільного майна подружжя.

За змістом ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Вирішуючи вимогу про визнання права сумісної власності подружжя на грошові кошти на банківському рахунку, відкритому на імя відповідача, суд виходить з того, що об'єктом права спільної сумісної власності дружини та чоловіка є будь-яке майно, і враховує, що на рахунку № 26355621079931 наявні грошові кошти за депозитним договором, укладеним під час перебування сторін у шлюбі (а. с. 36), тому вбачає всі підстави для визнання за позивачкою права на ? частину цього вкладу.

Вирішуючи вимоги про визнання права власності на ? частину товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Лінкс», як вони сформульовані в позові, суд не вбачає підстав для їхнього задоволення, виходячи з такого.

За змістом із ст. 55 Господарського кодексу (ГК) України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; субєкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на відокремлене майно, а відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

В силу ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Господарське товариство в силу ст. 85 ГК України є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Виходячи з положень наведеної статті, майно субєкта господарювання у формі господарського товариства формується за рахунок кількох джерел, воно в силу згаданих статей 62, 79 ГК України є відокремленим майном, що належить саме субєкту господарювання, тому суд не вправі розповсюджувати на майно юридичної особи, учасником якої є один з подружжя (а. с. 129-147) статус спільного сумісного майна подружжя, оскільки з моменту створення підприємства воно є єдиним власником майна, і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб, а лише доводами про набуття субєкта господарювання під час шлюбу не можна обґрунтовувати належність майна підприємства (товариства) подружжю.

Відповідно до ст. 87 ГК України сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства, а прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Вирішуючи позов не на користь позивача, суд:

- по-перше, виходить з того, що в порушення принципу диспозитивності позивач не формулює, на які саме матеріальні цінності, які утворюють майно субєкта господарювання, вона претендує як подружжя;

- по-друге, суд вважає, що навіть і в разі доведення передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду товариства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно перетворюється на право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства, або ж вимоги про стягнення частки в статутному фонді, і саме в це русло належало б позивачу спрямовувати знаряддя захисту свого права.

Такі умовиводи суду підкріплює зміст розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно із п. п. 28, 29 якої вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Наведені обставини, на думку суду, виключають задоволення позовних вимог в цій частині.

Не вбачає суд підстав і для визнання права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, зазначене номером 7, в будинку № 77 по вул. Військбуд в м. Запоріжжі.

Відповідно до згаданих положень сімейного законодавства належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що предметом доказування спору про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно є не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згадані судом положення законодавства узгоджуються з розясненнями п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, згідно з якими, розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України).

Як встановлено судом, це нерухоме майно набувалось відповідачем як фізичною особою-приватним підприємцем за кошти, отримані за кредитним договором між приватним підприємцем ОСОБА_3 і публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» від 16.08.2012 року, зазначене майно передане в іпотеку фінансовій установі (а. с. 74-99), це приміщення використовується як службове; саме за цією адресою зареєстроване товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Лінкс» (а. с. 129).

Між тим позивач, висуваючи вимогу про визнання цієї нерухомості обєктом спільної сумісної власності подружжя, не лише не доводить, що джерелами її набуття були сумісні кошти подружжя, а взагалі не визначає ці обставини як предмет доказування, зазначаючи, що виходить з презумпції спільності усього майна подружжя, що набуте під час перебування у шлюбі.

Що стосується вимог про визнання предметом спільної сумісної власності автомобілю «Dodge Caliber», реєстраційний номер НОМЕР_1, як зазначено судом, спільною сумісною власністю подружжя, яка може бути предметом поділу, є наявне у подружжя майно на момент такого поділу.

Між тим суд не може констатувати, що право власності на спірний транспортний засіб зареєстроване за відповідачем, як вважає позивач, оскільки відповідно до договору про надання фінансового лізингу від 08.01.2014 року та додатку № 2 до нього (а. с. 109-124) на період дії договору лізингу, який простирається до 14 січня 2019 року, право власності на автомобіль «Dodge Caliber», реєстраційний номер НОМЕР_1, належить лізингодавцю, яким є товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», а відповідач має лише право користування цим майном, що відповідає змісту правовідносин з лізингу майна.

Відсутність у подружжя права на згадане майно на час вирішення спору не дає суду підстав для визнання його обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дійшовши висновку про належність до спільної сумісної власності лише житлового будинку № 77 по вул. Радищева в м. Запоріжжі з земельною ділянкою під ним, автомобілю «Daewoo Sens», реєстраційний номер НОМЕР_1, та грошових коштів на депозитному рахунку № 26355621079931 в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк», суд вважає за можливе присудити зазначене нерухоме майно та транспортний засіб позивачці, хоча це і суперечить змісту правила про рівність часток подружжя, враховуючи інтереси дитини сторін, що проживає разом з позивачкою і перебуває на її утриманні, а також виходячи з позиції відповідача, яка відповідає його добровільному волевиявленню і не суперечить положенням цивільного законодавства про припинення права власності шляхом відмови власника від цього права.

Судовий збір, попередньо оплачений позивачем, має бути стягнутим з відповідача на її користь у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст. ст.10, 11, 59, 79, 88, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок № 77 по вул. Радищева в м. Запоріжжі і земельну ділянку під будинком площею 0,0744 га, автомобіль «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_2, ? частину грошових коштів у сумі 2895 грн. 30 коп. на депозитному рахунку № 26355621079931 за договором № SAMDN2000736797499 від 28.07.2013 року в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк».

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1501 грн. 75 коп. судового збору.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в суд першої інстанції заяви про оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги впродовж строку, встановленого для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.В. Щаслива