Ухвала суду № 54337953, 16.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/5124/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1144/2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Жарової Ю.І., суддів Халаджи О. В., Постолової В.Г.

за участю секретаря судового засідання Марченко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, та розподіл спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

03 червня 2015 року до Словянського міськрайонного суду Донецької області звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що із відповідачем проживала у шлюбі з 24 липня 1993 року по 11 квітня 2011 року. Під час шлюбу вони придбали квартиру № 18, розташовану по провулку Парковому, 8 у м. Словянську, Донецької області, право власності на яку було зареєстроване на відповідача. Квартира належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, розділити її в натурі неможливо, однак у зв'язку з тим, що в даний час відповідач не бажає добровільно розділити квартиру, просить провести поділ спільного майна подружжя, визнавши за нею право власності на ? частку спірної квартири.

07 липня 2015 року до Словянського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, в якій просить визнати за ним право особистої приватної власності на 1/3 частку квартири, залишивши у спільній сумісній власності подружжя 2/3 частки квартири, та здійснити розділ квартири, за яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири, що знаходиться у спільному майні подружжя, а йому залишити у власності 1/3 частку квартири, що знаходиться у спільному майні подружжя.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року, відповідач по справі, ОСОБА_1, подав до апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності та задовольнити у повному обсязі позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та розподіл спільного майна подружжя.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заначив, що кошти на купівлю спірної квартири були отримані внаслідок продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 у м. Слов*янську, яка належала йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.11.2001 р. Доказом цього є договір купівлі-продажу від 19.12.2001р. Тобто судом не було з*ясовано за рахунок яких спільних коштів було придбано спірну квартиру.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник ОСОБА_2 до судового засідання не з*явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_1, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

В судовому засіданні встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 24 липня 1993 (а.с.5).

Шлюб розірваний рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2011 року, яке набрало законної сили 11 квітня 2011 року (а.с. 6).

У відповідності до договору купівлі-продажу від 17 липня 2002 року, ОСОБА_1 придбав квартиру № 18, розташовану в будинку № 8, по провул. Парковому, у м. Словянську, Донецької області. Вартість квартири становила 8000 грн.(а.с.7)

У відповідності до даних КП БТІ, право власності на вказану квартиру станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.29). Із витягу з реєстру прав власності, відомості про право власності на спірну квартиру, або обтяження щодо неї відсутні (а.с.24-25).

У відповідності до договору купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2001 року та даних відповідної нотаріальної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як власники, продали квартиру № 38, яка розташована у будинку № 11, по вул. Жовтневої революції, у м. Словянську, Донецької області. Вартість квартири становила 4200 грн.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) норми Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК ( 2947-14 ) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Отже оскільки договір купівлі - продажу спірної квартири був укладений у 2002 році, суд у вирішенні питання про розділ майна подружжя правомірно керувався нормами КпШС України.

За змістом ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважним причин не мав самостійного заробітку.

За змістом ст.24 КпШС, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар, або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У відповідності до ст. 28 КпШс України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках, суд може відступити від начала рівності частко подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси обного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Зважаючи на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) норми Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК ( 2947-14 ) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності, суд вважає також можливим застосувати розяснення Постанови Пленуму ВСУ № 16 від 12 червня 1998 року, які були чинним на час виникнення спірних правовідносин «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», за п.9 якої, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС). Вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Виходячи з наведеного, сімейним законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, прямо було встановлено, що майно придбане під час шлюбу належить на праві спільної сумісної власності подружжю, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому виходячи з аналізу вищеприведених норм чинного законодавства, розяснень Постанови Пленуму ВСУ, та обставина, що котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, повинна бути доведена стороною, яка на неї посилається.

Так, згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час шлюбу, ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 2100 від продажу частки квартири, яка йому належала на праві особистої власності, разом з тим, судова колегія вважає, що суд першоїї інстанції дійшов вірного висновку, що дана обставина, сама по собі не може слугувати доказом того, що вказані кошти відповідач вклав у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому в порядку спадкування. Доводи відповідача в тій їх частині, що пройшов невеликий проміжок часу з моменту продажу однієї квартири до купівлі другої, не може бути прийнятий судом, оскільки відповідач продав свою частку майна у грудні 2001 року, а спірну квартиру було придбано у липні 2002 року. При цьому, як визнано сторонами, ними також був здійснений косметичний ремонт житла, вони придбавали певні товарні цінності, спільно проживали, адже з моменту продажу однієї квартири до купівлі іншої пройшло півроку. Отже будь-яких достовірних відомостей з приводу того, що кошти, отримані від купівлі-продажу спадкового майна, відповідач використав саме для придбання спірної квартири є лише припущенням, а не достовірно встановленої обставиною.

Втім, у відповідності до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав для врахування коштів, які ОСОБА_1 отримав при продажу частки спадкового майна, при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності, оскільки суду не надано достовірних та допустимих доказів того, що ці кошти дійсно були використані при придбанні спільного майна подружжя, а саме: квартири № 18, розташованої по провул. Парковому, 8 у м. Словянську Донецької області.

Рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має.

Суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство повязує можливість прийняття рішення про скасування оскаржуваного рішення. Рішення суду є законним і обґрунтованим.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Доводи апеляційної скарги в своїй більшості стосуються оцінки доказів.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи ОСОБА_1 про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Словянського міськрайонного суду від 11.11.2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді