Рішення № 54328922, 09.12.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р.

Справа № 916/4346/15

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Горбатюку Р.О.

за участю представників сторін :

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4346/15:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРРЕСУРСИ ЛТД";

До відповідача: Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат";

про стягнення 10695,65 грн., -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРРЕСУРСИ ЛТД" (далі – Позивач) звернулось до Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (далі- Відповідач) із позовом про стягнення 10695,65 посилаючись на наступне.

29 серпня 2014 року між сторонами у справі укладений договір поставки № М-14/37 (далі - Договір) терміном дії до 31 грудня 2014 року.

Додатковою угодою № 1 від 02 січня 2015 року умови вищезазначеного договору були продовжені до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до умов договору Позивач зобов’язується поставити та передати у власність покупця макулатуру, а Відповідач прийняти й оплатити товар, макулатуру, відповідно до специфікації №11 до Договору поставки товару № М-14/37 від 29 серпня 2014 року.

Відповідно до п.3.3 Договору сторони прийшли згоди, що оплата за поставлений товар проводиться за кожну партію товару з відстрочкою платежу 15 (п'ятнадцять) банківських днів з моменту поставки товару.

Фактом передачі товару відповідно до п.4.3 зазначеного Договору є підписана сторонами видаткова накладна.

Таким чином, сторонами була досягнута повна згода щодо товару, його вартості та порядку розрахунку.

Відповідно до видаткових накладних, № ВТ-0000233 від 12 березня 2015 року № ВТ-0000289 від 27 березня 2015 року № ВТ-0000241 від 13 березня 2015 року № ВТ-0000242 від 14 березня 2015 року № ВТ-0000256 від 18 березня 2015 року; № ВТ-0000289 від 27 березня 2015 року; № ВГ- 0000310 від 27 березня 2015 року; № ВТ-0000311 від 27 березня 2015 року позивач поставив а відповідач прийняв партію товару належної якості за яку повну оплату на момент написання позовної заяви проведено не було.

Таким чином позивач зазначає, що станом на 08 вересня 2015 року, відповідно до акту заборгованості відповідача перед позивачем, остання становить 10 695,65 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15,16, 22, 610-612, 623, 624 ЦК України, ст.ст. 47,147, 216-217, 224-226 ГК України, ст.ст. 1,12, 15,54-57 ГПК України, Позивач просить стягнути з відповідача вказану суму.

Відповідач в засідання суду не з’явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення у справі), відзив на позов не надав.

Таким чином, суд розглядує справу за наявними в ній матеріалами за приписами ст.75 ГПК України

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як випливає з матеріалів справи, приведені позивачем обставини справи цілком підтверджуються наданими доказами: вказаним договором, додатковою угодою до нього, , специфікацією, видатковими накладними.

Проаналізувавши вказані докази, суд приймає їх до уваги як такі що доводять правомірність вимог Позивача. Вказані докази сумніву у суду не викликають.

Посилання Позивача на вищенаведені ним норми ЦК та ГК України суд вважає правильним, оскільки саме цими нормами ЦК та ГК України регулюються правовідносини по даному спору.

Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.

Підсумовуючи викладене господарський суд вважає вимоги позивача законними, обґрунтованими і тому підлягаючими задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРРЕСУРСИ ЛТД" - задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (68603, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Нахімова, буд. 300, код ЄДРПОУ 00278818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРРЕСУРСИ ЛТД" (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, буд. 112, код ЄДРПОУ 39363207) основний борг у сумі 10695 (десять тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 65 коп. та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14 грудня 2015 р.

Суддя М.І. Никифорчук