Ухвала суду № 543272, 01.02.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-7400/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01лютого 2007 року                                                                                                    м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Конюшка К.В., Харченка В.В.

при секретарі:

розглянувши у відкритому судовому засіданніПавлушку Р.С.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р.

у справі№ 25/1249-33/131 господарського суду міста Києва

за позовом Закритого акціонерного товариства «Дарна»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення та зобов‘язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2005р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р., позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.04.2005р. № 21-04/05 задоволено: визнано недійсним рішення ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від 26.12.2000 р. № 2616/23-00306839/12560 в частині донарахування позивачу ПДВ в сумі 610633,00 грн., застосування штрафних санкцій в сумі 610663,00 грн., пені в сумі 70226,00 грн.; зобов‘язано ДПІ у Деснянському районі м. Києва протягом десяти днів з моменту набрання рішенням законної сили списати ЗАТ «Дарна» пеню в сумі 144259,00 грн., штрафні санкції в сумі 515088,00 грн.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що визнання рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2001р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2002р. у справі 27/28, недійсним аукціону від 28.07.2000р. з реалізації майна ЗАТ «Дарна» в частині продажу 93/100 частини гуртожитку № 2 у м. Києві по вул. Бажова, 12 та гуртожитку № 1 ум. Києві по вул. Пожарського, 15 виключає обов‘язок позивача з відтворення в податковому обліку операції щодо зазначених об‘єктів нерухомості як операції з їх продажу, яка згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» є об‘єктом оподаткування податком на додану вартість. Оскільки донарахування позивачу основного платежу з ПДВ у розмірі 610663,00 грн. з наведеної вище підстави визнано судами помилковим, відповідно застосування штрафних санкцій у розмірі 610663,00 грн. та нарахування 70226,00 грн. пені за зазначене порушення, судами також визнано невірним. В частині задоволених позовних вимог про зобов‘язання ДПІ списати 144259,00 грн. пені та 515088,00 грн. штрафних санкцій рішення судів обґрунтовані встановленим фактом дати виникнення податкового боргу, на який нараховані пеня та штрафні санкції у зазначених сумах, та посиланням на підпункти 18.1.1 та 18.1.2 пункту 18.1 статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до яких списанню підлягають штрафні санкції та пеня, нараховані на податковий борг, який виник станом на 31 грудня 1999 року, а також у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року, і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, тобто на 21.02.2001р.

В касаційній скарзі ДПІ у Деснянському районі м. Києва просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій підпункту 18.1.3 пункту 18.1 статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та статей 43, 84 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 111-12 ГПК України, за правилами якого здійснено судовий розгляд справи, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов‘язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи Така ж вимога щодо обов‘язковості висновків та мотивів суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, встановлена і частиною 5 статті 227 КАС України.

Зазначена вимога норми процесуального права не була, однак, дотримана судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.

Так, предметом спору в даній справі є правильність відтворення позивачем у податковому обліку операцій з продажу належного йому майна – будівлі гуртожитку № 1 по вул. Пожарського, 15 та 93/100 частини будівлі гуртожитку № 2 по вул. Бажова, 12 в м. Києві, здійсненого в примусовому порядку за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно.

Продаж вказаного майна був здійснений в порядку, передбаченому ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999р. № 68/5, а саме: за заявкою державного виконавця спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» на підставі договору з органом державної виконавчої служби про доручення здійснити реалізацію арештованого майна.

Як свідчать матеріали справи, по факту проведення прилюдних торгів від 28.07.2000р. СДП «Укрспецюст» покупцю вказаних будівель, яким було визнано ВАТ «Торговий дім «Омікс», були виписані податкові накладні від 18.08.2000р. № 111 на суму 2178000,00 грн., в тому числі ПДВ 363000,00 грн., та № 112 на суму 1490000,00 грн., в тому числі ПДВ-248333,33 грн.

Перераховані СДП «Укрспецюст» грошові кошти, отримані від покупця, органом державної виконавчої служби були спрямовані стягувану АБ «АвтоЗАЗБанк» на покриття заборгованості позивача.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла станом на липень 2000 року, об‘єктом оподаткування є операції платника податку з продажу товарів (робіт,послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Оскільки за визначенням пункту 1.4 статті 1 цього Закону обов‘язковою ознакою продажу товарів є передача права власності на такі товари, що може бути здійснено лише власником, для цілей оподаткування останній є продавцем, а отже і зобов‘язаною особою по сплаті ПДВ, незалежно від того здійснювався продаж ним безпосередньо, чи іншою особою, уповноваженою на здійснення дій щодо продажу.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції Закону України від 15.07.1999р. № 977-ХІVу випадках коли платник податку здійснює діяльність з продажу товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або надання останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Оскільки при реалізації майна, на яке звернуто стягнення, грошові кошти, отримані від реалізації, на рахунок власника майна не поступають, а перераховуються спеціалізованим торгівельним підприємством органу державної виконавчої служби, що, однак, не означає, що на момент такого перерахування ці кошти не належать вказаному власнику, у останнього виникає податкове зобов‘язання з ПДВ з базою оподаткування, що дорівнює перерахованій грошовій сумі.

Саме на необхідність встановлення обставин щодо дати виникнення податкових зобов‘язань по операції з продажу будівель гуртожитків та суми цих зобов‘язань міститься вказівка в постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2005р., якою були скасовані постановлені у справі судові рішення, а справа направлена на новий розгляд.

Ці обставини, однак, не були встановлені судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи.

На підтвердження цих доводів відповідача та встановлення дати виникнення, суми податкових зобов‘язань з ПДВ у зв‘язку з продажем частини гуртожитку № 2 та гуртожитку № 1, Вищий господарський суд України постановою від 10.02.2005р., скасувавши ухвалені у справі судові рішення, спрямував справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Натомість суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що операції з продажу на аукціоні 28.07.2000р. будівлі гуртожитку за адресою м. Київ, вул. Пожарського, 15 та 93/100 частини будівлі гуртожитку за адресою м. Київ, вул. Бажова, 12 не відбулись з посиланням на визнання аукціону недійсним, тоді як рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2001р. про визнання недійсним аукціону в частині продажу зазначених об‘єктів нерухомості набрало законної сили лише 14.11.2002р.

Тобто, цей факт був відсутній на дату прийняття відповідачем спірного рішення. Перевірка ж законності останнього вимагає встановлення його відповідності чинному законодавству на дату прийняття.

До того ж, за аналогією пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визнання договору, на підставі якого здійснений продаж товару, недійсним може бути підставою для перерахування податкових зобов‘язань продавця і покупця, оскільки фактичним наслідком такого визнання є відновлення продавця в правах власника на товар.

Невиконання судами попередніх інстанцій вимог ст.111-12 ГПК України призвело до неповноти судового розгляду, яка в свою чергу може призвести до неправильного вирішення спору.

А відтак судові рішення, ухвалені у справі, в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від 26.12.2000р. в частині донарахування ПДВ в сумі 610633,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 610633,00 грн., а також пені в сумі 70226,00 грн. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід, зокрема, перевірити доводи позивача про те, що йому СДП «Укрспецюст» не була направлена копія платіжного доручення про перерахування грошових коштів від реалізації будівель гуртожитків органу державної виконавчої служби, так само як і не було повідомлено іншим способом про грошову суму, з якої у нього могли виникнути податкові зобов‘язання. Ці обставини мають суттєве значення для висновку щодо виникнення у позивача податкових зобов‘язань та наявності з його боку порушення податкового законодавства при веденні податкового обліку, як підстави, зокрема, для притягнення до відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Заявою від 21.04.2005р. позивач уточнив позовні вимоги та просить зобов‘язати відповідача списати штрафні санкції в сумі 515088,00 грн. та пеню в сумі 144259,00 грн., нарахованих рішенням від 26.12.2000р. № 2616/23-00306839/12560 на суму недоїмки з ПДВ 515088,00 грн., яка позивачем не оспорюється (1125751,00 грн. – 610663,00 грн.) (т.2, а.с. 59).

Згідно підпункту 18.1.3 пункту 18.1 статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» cписанню з платників податків підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг, визначений у підпунктах 18.1.1 та 18.1.2 цього пункту, та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані у зв'язку з порушенням строків розрахунків під час здійснення операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктами 18.1.1 та 18.1.2 пункту 18.1 цієї статті встановлено, що списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею. Податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений

Оскільки податковий борг в сумі 515088,00 грн. виник у позивача по податковим зобов‘язанням, донарахованим рішенням контролюючого органу від 26.12.2000р. та не був сплачений на день набрання чинності статтею 18 Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто на 21.02.2001р., суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач має право на списання нарахованих на цей податковий борг, штрафні санкції в сумі 515088,00 грн. та пені в сумі 144259,00 грн.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005р., рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2005р. в частині визнання недійсним рішення ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від 26.12.2000р. № 26162616/23-00306839/12560 в частині донарахування ПДВ в сумі 610633,00 грн., штрафних санкцій в сумі 610633,00 грн. та пені в сумі 70226,00 грн., справу в цій частині направити на новий розгляд.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                               Усенко Є.А.

Судді                                                                                                            Брайко А.І.

                                                                                                                      Голубєва Г.К.

                                                                                                                      Конюшко К.В.

                                                                                                                      Харченко В.В.

З оригіналом згідно

Суддя                                                 Усенко Є.А.