Постанова № 54326666, 02.12.2015, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/17290/15-а

Провадження № 2-а/643/310/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2015 року Московський районний суд м.Харкова у складі головуючого судді Букреєвої І.А. , розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про визнання протиправною бездіяльність та спонукання до вчинення дій , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. в розмірі відповідно чинного законодавства.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач в порушення вимог Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 протиправно не поновив виплату пенсії позивачу, чим порушив право на належний соціальний захист.

Позивач просить захистити своє порушене право, гарантоване статтею 46 Конституції України та задовольнити позов.

До суду позивач не з»явився, просив суд розглянути справу у його відсутність. Представник відповідача у своєму запереченні направленому до суду , просила у задоволенні позову відмовити з підстав, передбачених ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також ч. 2 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

До листопада 2007 року позивач проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, до цього часу отримував пенсію за віком, яку йому було припинено у зв2язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

У 2007 році позивач виїхав за кордон (до Ізраїлю) на постійне місце проживання і виплата пенсії за віком була припинена за рішенням відповідача, винесеного на підставі статей 47, 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-ІV).

28.09.2015р. представник позивача звернувся до УПФ з заявою про поновлення виплати пенсії позивача в зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, у задоволенні якої відповідач відмовив, пославшись на те, що представником не надано всіх необхідних документів , відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення ( перерахунку ) пенсій відповідно до Закону України « Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування », а також на те, що нормативно-правові акти , що регулюють відносини між Україною та Державою Ізраїль у сфері соціального забезпечення відсутні.

Доводи відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За приписами статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Таким чином, право особи на забезпечення її у старості є невідчужуваним і непорушним, гарантується Конституцією України та реалізовано, зокрема, через норми Закону № 1058-ІV.

Пунктом 4 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналогічне положення викладено у частині другій статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Згідно частин третьої та четвертої цієї статті пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Суд погоджується з доводами представників позивача про те, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, тільки положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, а чинними залишаються частина 2 статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частина 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак в силу висновків, викладених у мотивувальній частині вказаного рішення Конституційного Суду України, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права (дискримінації) на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Оцінюючи доводи представника відповідача про те, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, суд враховує те, що п. 1.5 зазначеного Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер має право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був поновити виплату пенсії позивачу починаючи з 01.10.2013 року, натомість, цього не зробив, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно, наявні правові підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 159, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м.Харкова щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова поновити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на зазначений в заяві банківський рахунок з 01.10.2013 р.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Московський районний суд м.Харкова протягом десяти днів з дня її проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення постанови у судовому засіданні, проте, беруть участь у справі, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: