Рішення № 54325310, 08.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/4235/14-ц 22-ц/774/2223/К/15

Справа № 211/4235/14-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/2223/К/15 інстанції - Папарига В.А.

Категорія 5 (ІV) Доповідач - Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бондар Я.М.,

суддів - Зубакової В.П., Соклан Н.О.,

за участю: секретаря Маслової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, згідно із вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року по справі за позовом Дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року Дочірнє підприємство "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" (далі - ДП "Криворізька автобаза №16" ВАТ "Криворіжбудтранс", позивач) в особі ліквідатора Ракіної А.А. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 серпня 2011 року Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу винесено рішення, яким за ним визнано право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 загальною площею 2522,6 кв.м. та це майно витребувано у ОСОБА_2

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказане рішення залишено без змін.

У зв'язку з тим, що станом на 02 вересня 2013 року ОСОБА_2 не виконав рішення суду та не звільнив спірну нежитлову будівлю, позивач вдруге звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, який 13 листопада 2013 року був задоволений та ОСОБА_2 зобов'язано звільнити вищезазначене нежитлове приміщення.

Апеляційним судом Дніпропетровської області вказане рішення залишено без змін. Станом на 27 червня 2014 року ОСОБА_2 таке рішення суду також не виконано

Протягом усього часу з жовтня 2002 року до 25 червня 2014 року ОСОБА_2 незаконно володіє та використовує у власних цілях належне позивачу приміщення, здійснюючи підприємницьку діяльність - частину приміщень здає в оренду, частину - використовує для виготовлення металопродукції для подальшої її реалізації.

Посилаючись на викладені обставини та положення ч. 1 ст. 390 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 8086951,08 грн., які ОСОБА_2 одержав або міг одержати за весь час незаконного володіння нежитловою будівлею з 15 січня 2003 року по 25 червня 2014 року, виходячи із середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв.м. нежитлової будівлі, а також судові витрати в сумі 3654 грн. та витрати, понесені на отримання довідки про аналіз ринку оренди промислово-складських приміщень, у сумі 300 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року ДП "Криворізька автобаза №16" ВАТ "Криворіжбудтранс" відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ДП "Криворізька автобаза №16" ВАТ "Криворіжбудтранс" поставив питання про скасування рішення суду та ухвалення нового - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог та дійшов помилкового висновку щодо недоведеності факту отримання відповідачем коштів саме у розмірі 8086951,08 грн., не звернувши увагу на те, що через неможливість встановлення точної суми отриманого відповідачем прибутку за весь час незаконного користування приміщенням ця сума розрахована на підставі аналізу ринку орендної плати промислово-складських приміщень на вторинному ринку нерухомості у Довгинцівському районі міста Кривого Рогу та складається з середньої орендної плати за 1 кв.м. площі приміщення та строку користування.

У своїх запереченнях ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень проти неї, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ДП "Криворізька автобаза №16" ВАТ "Криворіжбудтранс" є власником нежитлової будівлі АДРЕСА_1 загальною площею 2522,6 кв.м. на підставі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 серпня 2011 року, згідно якого позов Дочірнього підприємства "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" задоволено, зокрема: визнано аукціон (публічні торги) з продажу будівлі технічного боксу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2, що складається з окремо розташованої одноповерхової будівлі, загальною площею 2522,6 кв.м., проведені Товарною біржею "Куратор" 29 серпня 2000 року такими, що не відбулися; визнано незаконним "Протокол аукціону 12" (публічні торги) від 29.08.2000 року, постановленого товарною біржею "Куратор", по реалізації будівлі технічного боксу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2, що складається з окремо розташованої одноповерхової будівлі, загальною площею 2522,6 кв.м., та скасовано його; визнано незаконними та скасовано "Акт проведення аукціону (публічні торги)" РВДВС Довгинцівського районного управління юстиції м. Кривого Рогу від 29.08.2000 року про продаж вищевказаної будівлі; визнано незаконним та скасовано Свідоцтво, реєстраційний НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 12.09.2000 року, видане приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Чорною О.С. на ім'я ОСОБА_6, яке посвідчує, що їй належить на праві приватної власності на вищевказане нерухоме; визнано незаконним та скасовано Реєстраційне посвідчення Криворізького бюро технічної інвентаризації від 13.09.2000 року, записаний в реєстровій книзі № 7 "Н" запис №2786 сторінка 186 про те, що вищевказане майно зареєстровано за ОСОБА_6; визнано незаконним та скасовано Свідоцтво про право власності, виданого Виконкомом Криворізької міської Ради на підставі рішення виконкому №513 від 13.12.2002 року на ім'я ОСОБА_6, зареєстрованого Криворізькому інвентарному бюро 29.12.2002 року в реєстрі за № 10Н-1079 та скасовано його реєстрацію; визнано недійсним Договір купівлі-продажу будівлі від 15.01.20013 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А., зареєстрованого в реєстрі № 24, за яким продавець ОСОБА_6 продала, а покупець ОСОБА_2 придбав нежитлову будівлю "А-1", загальною площею 2522,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 грошову суму за договором купівлі-продажу від 15.01.2003 року у розмірі 31600 гривень; витребувано у ОСОБА_2 нерухоме майно: нежитлову будівлю "А-1", загальною площею 2522,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано право власності за Дочірнім підприємством "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" (т.2 а.с.60-65, 72).

Вказане рішення суду ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2012 року залишено без змін (т.2 а.с. 66 - 68).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року вказані судові рішення залишено без змін (т.1 а.с. 29 - 31).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2013 року позов Дочірнього підприємства "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" також задоволено та ОСОБА_2 зобов'язано усунути перешкоди у користуванні власністю Дочірнім підприємством "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс", а саме нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити дане нежитлове приміщення та передати його власнику Дочірнього підприємства "Криворізька автобаза №16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" шляхом складання акту прийому-передачі (т.2 а.с.71).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року зазначене рішення залишено без змін (т.2 а.с. 95 - 96).

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем нежитлової будівлі "А-1", загальною площею 2522,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача ґрунтував свої вимоги на положеннях ч. 1 ст. 390 ЦК України та просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 8086951,08 грн., які ОСОБА_2 одержав або міг одержати за весь час незаконного володіння нежитловою будівлею з 15 січня 2003 року по 25 червня 2014 року, виходячи із середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв.м. нежитлової будівлі станом на 24 червня 2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належним чином, що відповідач за весь час володіння ним вказаним позивачем нерухомим майном з 15.01.2003 року по 25.06.2014 року одержав або міг одержати в результаті укладення договорів оренди на всю площу цього майна саме той розмір коштів, який зазначається в позові позивачем, а саме 8086951,08 гривень.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до засад захисту права власності, визначених ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Тобто, утримуючи у своєму володінні майно, добросовісний або недобросовісний набувач можуть використовувати його та одержувати доходи. Кодекс встановлює умови, за яких власник має право крім витребування майна вимагати ще й повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна.

Так, від недобросовісного набувача власник крім повернення речі має право вимагати ще й повернення всіх доходів, які він одержав або міг одержати від використання належного власнику майна за весь час, протягом якого такий набувач володів цим майном. Тим самим на недобросовісного набувача покладаються санкції за незаконне набуття у своє володіння майна.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з вчиненням перешкод у користуванні орендованим майном у порушення договорів оренди, внаслідок чого було завдано цих збитків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За вимогами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, умовами відповідальності у вигляді відшкодування збитків є встановлення факту їх наявності, порушення стороною зобов'язання та причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і завданими збитками. При цьому на кредитора покладається обов'язок доведення факту порушення зобов'язання, наявності збитків і їх розміру та причинно-наслідкового зв'язку між порушенням зобов'язання й понесеними збитками.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Положеннями ч. 4 ст. 623 ЦК України визначено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачених ст. 1166 ЦК, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог через ненадання позивачем доказів, суд першої інстанції не врахував, що згідно зазначеним положенням закону тягар доказування відсутності вини у спричиненні майнової шкоди покладено не на позивача, а на самого відповідача, який не спростував надані представником позивача докази того, що ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 з 29.01.2003 року, вид діяльності якого - здавання в оренду власного нерухомого майна ( а.с. 41, 42, 76, 126-128).

Як убачається із матеріалів справи, попередніми судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем нежитлової будівлі "А-1", загальною площею 2522,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та використовує зазначену будівлю у своїй підприємницькій діяльності, про що свідчать надані представником позивача ксерокопії договорів оренди від 01 грудня 2010 року та 03 січня 2013 року, факт укладання яких самим відповідачем не заперечувався, що є підставою для звільнення від доказування цих обставин згідно положень ч.ч. 1, 3 ст.. 61 ЦПК України.

Згідно ст.. 42 Гоподарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 49 ГК України встановлено загальні засади відповідальності суб'єктів підприємництва: підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Оскільки підприємництво в державі здійснюється підприємцем на його власний розсуд та ризик, а положення ч. 1 ст. 390 ЦК України визначають підстави відповідальності недобросовісного набувача у випадку незаконного володіння майном за умови не тільки одержання доходів від цього майна, але й можливості одержання таких доходів, факт укладення безоплатного договору оренди від 03 січня 2013 року між ПП ОСОБА_2 і Громадською організацією "Федерація Дрег Рейсінга м. Кривого Рогу" (т. 1 а.с. 124) та укладення 01 грудня 2010 року договору оренди належної відповідачу будівлі між ПП "ОСОБА_8." та ТОВ"Моноліт-Інвест", підписантом якого є ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 125), не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за незаконне володіння чужим майном.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача щодо періоду, за який з відповідача необхідно стягнути такі кошти. Так, за презумпцією правомірності правочину, встановленою ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як убачається із матеріалів справи, договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку, що дозволяло ОСОБА_2, як власнику, використовувати його без обмежень.З огляду на те, що факт незаконного володіння належною позивачеві зазначеною нежитловою будівлею встановлено 13 березня 2012 року, коли набрала чинності ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області, якою залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 серпня 2011 року про визнання недійсним укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, саме з 13 березня 2012 року ОСОБА_2 має відповідати перед позивачем за завдані ним збитки.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які необхідно стягнути з відповідача, колегія суддів приймає до уваги в якості належного та допустимого доказу надану позивачем довідку ТзОВ "Інвест - Кривбас - Експерт" (т. 1 а.с. 74) про розмір середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв.м. нежитлової будівлі загальною площею 2522,6кв.м. станом на 24 червня 2014 року, який складає 19,5грн. без ПДВ.

На думку колегії суддів, надана позивачем довідка щодо середньої вартості орендної плати є належним та допустимим доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування.

Так, довідка ТОВ «Інвест-Кривбас - Експерт» відповідає вимогам, викладеним у ст. ст. 3, 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки витягом з державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності підтверджується те, що ТОВ «Інвест-Кривбас-Експерт» є суб'єктом оціночної діяльності та має відповідний сертифікат № 159991/14 від 04.02.2014 року (т.3 а.с.134). Крім того, у відповідності до ст. 3 Закону майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону, у відповідності до вимог якої звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Отже на думку колегії суддів довідка від 24.06.2014 року, є належним документом, який може бути використано для визначення розміру суми коштів в якості упущеної вигоди, оскільки вона містить відомості щодо вартості майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.

Натомість, відповідачем не надано доказів, які б містили інформацію щодо зміни показників вартості об'єктів нерухомості за весь період.

Вимоги позивача щодо необхідності врахування при розрахунку збитків суми податку на додану вартість, яка мала б бути сплачена при оренді будівлі, не можуть бути задоволені, з огляду на відсутність у справі даних про те, який режим оподаткування, згідно із Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI використовує підприємець ОСОБА_2 при здійсненні підприємницької діяльності: або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість (підпункт 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Закону із наступними змінами).

Заперечення відповідача проти використання в розрахунку середнього показника вартості оренди промислових об'єктів з огляду на зміну показників вартості об'єктів нерухомості за весь період не можуть бути взятими до уваги.

Відповідно до положень статей 11, 27, 60 ЦПК суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Проте посилання з боку відповідача на те, що представник позивача своїми діями сама вчиняла неправомірні дії, пов'язанні з неможливістю виконання судового рішення, мають бути частково взятими до уваги, оскільки із наданої на підтвердження цього в якості доказу постанови державного виконавця Довгинцівського ВДВС Криворізького міського управління юстиції від 01 грудня 2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві вбачається, що державним виконавцем було призначено виконавчі дії на 07 травня 2014 року, 18 червня 2014 року, 28 липня 2014 року та 28 листопада 2014 року, про дату та час стягувач була повідомлена належним чином, але не з'являлась. Боржник намагався самостійно виконати рішення суду, але стягувач ігнорував повідомлення державного виконавця про проведення виконавчих дій, чим перешкоджав проведенню виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого листа (т. 1 а.с. 136).

У матеріалах справи наявна скарга позивача на дії державного виконавця, в тому числі стосовно призначених на 07 травня та 18 червня 2014 року виконавчих дій (а.с. 150-158), проте докази визнання незаконними дій державного виконавця або скасування вищезазначеної постанови у справі відсутні.

Враховуючи зазначені обставини та межі позовних вимог, заявлених позивачем (кінцева дата - 25.06.2014р.), колегія суддів вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача кошти за період з 13 березня 2012 року по 06 травня 2014 року, тобто за 49 місяців 23 дні, із розрахунку: 19,5грн. х 2522,6кв.м. = 49190,07грн. в місяць або 1639,69грн. в день, що складає: (49 місяців х 49190,07грн. = 2410344грн.30коп.) + (1639,69грн. х 23 дні = 37712,87грн.) = 2448057грн.17коп.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду необхідно скасувати на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалити у справі нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс" та стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 2448057грн.17коп.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з цим підлягають задоволенню понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 3654 грн., за подання заяви про забезпечення позову в сумі 121,80 грн., а також за подання апеляційної скарги в сумі 1827 грн., всього на загальну суму 5602,80 грн.

Витрати в сумі 300 грн., понесені позивачем на отримання довідки про аналіз ринку оренди промислово-складських приміщень, не підтверджені оригіналом квитанції, тому відшкодуванню не підлягають.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено позовні вимоги на загальну суму 8086951,08грн., а задоволено - на суму 2448057грн.17коп., тобто на 30,27%, з відповідача слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі: 5602,80 грн. х 30,27% = 1695грн.97коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" Відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" кошти в сумі 2448057 (два мільйони чотириста сорок вісім тисяч п'ятдесят сім) гривень 17 копійок, а також судові витрати в сумі 1695 (одна тисяча шістсот дев'яносто п'ять) гривень 97копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: