Рішення № 54324795, 08.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/3438/15-ц 08.12.2015 08.12.2015 08.12.2015

Провадження №22-ц/784/2864/15

Суддя по 1 інстанції Подзігун Г.В.

Категорія 44 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Рішення

Іменем України

8 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю:

-представників позивача Університету ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

-відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_6

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року у справі за

позовом

Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні гуртожитком шляхом виселення та стягнення заборгованості за проживання та надані комунальні послуги,

встановила:

У квітні 2015 року Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (далі Університет) звернувся з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні гуртожитком шляхом виселення та стягнення заборгованості за проживання та надані комунальні послуги.

В обґрунтування позову вказував, що студентський гуртожиток № 1 по проспекту Героїв Сталінграду,11 у м. Миколаєві державної форми власності знаходиться на балансі та в оперативному управлінні Університету.

Відповідач, який проживає у кімнаті «б» блоку 905 вказаного гуртожитку, де займає три ліжко-місця, ніколи не був його студентом та не перебував і не перебуває у трудових відносинах з позивачем. Вселився у гуртожиток в 1994 році на умовах договору тимчасового найму (оренди) на прохання керівника підприємства Аерофлоту, де працював відповідач. Договір найму у 1998 році був переукладений на строк до 1 серпня 1999 року. Проте відповідач добровільно не звільняє займане приміщення, не реагує на неодноразові письмові вимоги про виселення. В студентському гуртожитку відсутні вільні місця навіть для забезпечення студентів Університету.

Крім того, за період з 1 березня 2012 року по 30 червня 2015 року включно відповідач має непогашену заборгованість за проживання та користування комунальними послугами в сумі 21640, 98 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив усунути перешкоди у користуванні гуртожитком шляхом виселення відповідача, без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідача на його користь вищезазначену заборгованість.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на вимоги ч. 2 ст. 132 ЖК України у поєднанні із ч. 2 ст. 125 ЖК України та вважав, що він не може бути виселений із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, оскільки більше десяти років пропрацював на підприємстві Аерофлоту. Не погоджуючись із розміром заборгованості за проживання у гуртожитку та спожиті комунальні послуги, посилався на завищення тарифів.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року позов Університету задоволено частково. Виселено ОСОБА_6 із кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21640,98 грн. за проживання у гуртожитку та надані комунальні послуги. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Університету.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Вирішуючи спір щодо виселення відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закінчення тимчасового договору найму (оренди) приміщення у студентському гуртожитку, проте помилково послався на ст. 99 ЖК України, як на правову підставу виселення відповідача.

Тоді як позивач звернувся до суду за захистом своїх прав на підставі ст. 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна може предявити позов про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення, зокрема і внаслідок закінчення договору найму (оренди) житлового приміщення.

При розгляді спорів, які не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, студентський гуртожиток № 1 на 1295 місць по проспекту Героїв Сталінграду, 11 у м. Миколаєві (раніше - вул. Київське Шосе, 11) прийнятий в експлуатацію 31 грудня 1975 року (рішення виконкому Миколаївської міської ради від 31 грудня 1975 року № 1488) відноситься до державної форми власності знаходиться на балансі та в оперативному управлінні Університету й призначений для тимчасового проживання студентів (а.с. 9).

Правовий режим гуртожитку як студентського не змінювався, тому він призначений лише для тимчасового проживання певної категорії студентів й на нього не розповсюджується правовий режим гуртожитків, житлові приміщення в яких підлягають приватизації відповідно до Закону України від 4 вересня 2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Зазначене підтверджується як рішенням виконкому від 31 грудня 1975 року, так і Положенням про студентські гуртожитки Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, яке затверджене ректором 3 січня 2013 року (далі Положення) (а.с. 36-41).

Відповідач був вселений у гуртожиток тимчасово з 1 вересня 1994 року по 30 серпня 1995 року ( на строк до одного року) в кімнату № 613 «б» на одне ліжко - місце на підставі договору найму (оренди) приміщення у гуртожитку та на прохання керівника підприємства Аерофлоту, де працював відповідач (а.с. 7).

Умовами договору короткострокового найму (оренди) приміщення гуртожитку передбачено, що по закінченню строку договору відповідач повністю звільняє приміщення (п.2.4), договір може бути переукладений за взаємною згодою сторін (п. 3.4).

6 вересня 1998 році сторони переуклали договір найму (оренди) жилого приміщення аналогічного змісту на строк до 1 серпня 1999 року на кімнату № 905 «б», де відповідач один займає три ліжко-місця, договір також укладено на строк до одного року (а.с. 95-96).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що відповідач зобовязався своєчасно здійснювати оплату за користування гуртожитком та надані послуги відповідно до встановлених прейскурантів або за договірною ціною.

За змістом вказаних договорів їх автоматична пролонгація не передбачена, натомість сторони передбачили, що тимчасовий договір переукладається за взаємною згодою сторін.

Інших договорів сторони не укладали, проте зі змісту листа - претензії до відповідача від 13 листопада 2012 року № 69-25/4250 щодо погашення заборгованості, вбачається, що на його прохання позивач продовжив його тимчасове проживання в студентському гуртожитку на виключних умовах (а.с. 4).

28 лютого 2013 року відповідач особисто отримав письмове повідомлення Університету про виселення до 1 червня 2013 року, в звязку зі збільшенням кількості студентів на 2013-2014 роки, яким необхідно користування гуртожитком (а.с. 25).

Аналогічне повідомлення про виселення до 15 квітня 2014 року відповідач отримав 3 лютого 2014 року (а.с. 23), а в подальшому відмовився отримувати такі листи, приміщення не звільнив і починаючи з березня 2012 року оплату за користування гуртожитком та наданими комунальними послугами не здійснює. Зазначене підтвердив і в суді апеляційної інстанції.

Згідно із даними щодо реєстрації ОСОБА_6, його реєстрація за адресою гуртожитку є тимчасовою, вона продовжувалася щороку, починаючи з 14 грудня 1999 року й до 25 серпня 2007 року (закінчена тимчасова реєстрація). Після цієї дати реєстрація не продовжена, відповідач проживає без реєстрації.

Після закінчення строку дії договорів найму (оренди) відповідач продовжує проживати у студентському гуртожитку та користуватися житлово-комунальними послугами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обовязки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, заселена у гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обовязок сплачувати за його користування в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився.

Розмір плати за надані послуги (проживання та комунальні послуги) обраховано позивачем у відповідності до п. 2.2 договору найму (оренди) від 6 вересня 1998 року (а.с. 95-96), яким передбачено, що відповідач здійснює оплату за користування гуртожитком та надані послуги відповідно до встановлених прейскурантів.

Відповідно до пунктів 39-40 Положення розмір оплати за проживання у гуртожитку та користування наданими послугами визначається згідно встановлених прейскурантів на підставі наказу ректора.

Отже, користування гуртожитком виникло у відповідача не у звязку із роботою, а на підставі цивільно-правової угоди - короткострокового договору найму (оренди). Оскільки строк дії договору закінчився, зобовязання сторін припинено відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК та ч. 1 ст. 598 ЦК України відповідач повинен звільнити займане приміщення. При цьому позивач не зобовязаний надавати відповідачу інше житлове приміщення для проживання.

Тому доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що він, не будучи працівником Університету, має гарантії, передбачені ч. 3 ст. 132 ЖК України й не може бути виселений без надання іншого житлового приміщення, є безпідставними.

Таким чином, позовні вимоги Університету про виселення відповідача підлягали задоволенню, але з інших підстав ніж вважав суд першої інстанції, а саме: з підстав передбачених положеннями ст. 391 ЦК України про захист прав власника від порушень, не повязаних з володінням (усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення), на яку й посилався позивач у позовній заяві.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 21640, 98 грн. заборгованості за проживання та користування комунальними послугами за період з 1 березня 2012 року по 30 червня 2015 року включно, виходячи із розміру такої плати за 1 ліжко -місце, визначеної наказами ректора:

-№ 57 від 11 лютого 2011 року (а.с. 12 і оборот), яким плата за 1 ліжко-місце визначена в сумі 175 грн.

- № 366 від 10 жовтня 2014 року (а.с. 11 і оборот), яким з 1 вересня 2014 року визначена плата за 1 ліжко-місце в сумі 193 грн..

Розрахунок заборгованості на а.с. 49-50 (разом із пояснювальною запискою на а.с. 30, 58) наданий позивачем, є вірним, а встановлений прейскурант узгоджується із наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоровя України від 28 березня 2011 року № 284/423/173 «Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності». До того ж, у відокремленій кімнаті, яку займає відповідач, лічильник відсутній, проте встановлені додаткові електроприлади, що підтверджується Актом огляду кімнати (а.с. 33), тому нараховується додаткова плата за спожиту електроенергію з урахуванням показників загального лічильника гуртожитку та кількості споживачів.

Посилаючись на завищені тарифи у розрахунку заборгованості, відповідач не навів жодного обгрунтування щодо цього.

Доводи відповідача про неналежний розрахунок заборгованості, в звязку з тим, що він був відключений від електропостачання та водопостачання в період з 30 червня 2009 року по вересень 2011 року, не впливають на розмір заборгованості, стягнутої судом за період 1 березня 2012 року по 30 червня 2015 року включно.

З урахуванням викладеного та на підставі п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення районного суду слід змінити лише в частині вирішення позовних вимог про виселення.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року змінити в частині вирішення позовних вимог про виселення. Усунути перешкоди Національному університету кораблебудування імені адмірала Макарова у користуванні гуртожитком шляхом виселення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, із кімнати «б» блоку 905 гуртожитку № 1 по проспекту Героїв Сталінграду,11 у м. Миколаєві.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: