Ухвала суду № 54318949, 14.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1174/2015(м)

264/3675/15-ц

Категорія 32

Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Принцевська В.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Принцевській В.П.,

суддів Мальцевої Є.Є.,Биліни Т.І.

при секретарі Гаркуша О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі, третя особа ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання травми на підприємстві. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що вона працювала на підприємстві ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» на посаді станочника широкого профілю, де 30 травня 2005 року із нею стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала виробничу травму, а саме: відкритий перлом нігтьової фаланги 3 пальця, середніх фаланг 4-5 пальців з дефектом кісткової тканини. Рвані розмозжені рани тенера і гіпотенера 2-3-4-5 пальців з дефектами мяких тканин та пошкодження сухожилля глибокого згинача 4 пальця, розгинача 5 пальця лівої кисті. Після чого встановлено 15% втрати професійної працездатності. Вказувала, що внаслідок отриманої травми їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у психологічних стражданнях, сильних душевних хвилюваннях, проблемах зі сном, дратівливості, загальної слабкості, білі отриманої травми. Зазначає про перебування його в пригніченому стані через неможливість повного відновлення здоровя, порушення професійних планів позивача внаслідок втрати працездатності. Протягом останніх 10 років позивачу доводиться терпіти наслідки отриманого каліцтва, що полягають сильних больових відчуттях. Спричинене каліцтво викликає негативні емоції, порушились нормальні життєві звязки, доводиться докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Заподіяну йому моральну шкоду оцінює у 20 000 гривень та просить стягнути її із відповідача.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2015 року частково задоволено позов, з відповідача на користь позивачки стягнуто у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

З даним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд першої інстанції не повно з»ясував обставини справи, не звернув увагу на те, що позивачка не надала достатньо доказів в підтвердження спричинення їй моральної шкоди. Також відповідач вважає, що суд ухвалив рішення з порушенням вимог матеріального і процесуального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивачка та її представник до суду не з»явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 01 липня 2002 року по 31 липня 2006 року працювала на підприємстві ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування», в тому числі станочником широкого профілю 3 розряду.

30 червня 2005 року, працюючи на посаді станочника широкого профілю 3 розряду, в цеху №115 із позивачем на робочому місці стався нещасний випадок.

Актом розслідування нещасного випадку, складеним по формі Н-5 від 30 червня 2005 року, затвердженого 04.07.2005 року Генеральним директором, встановлено, що нещасний випадок, який стався 30.06.2005 рок на ВАТ «МЗВМ», цех №115, з позивачем, пов'язаний з виробництвом. Особами, дії яких привели до нещасного випадку, а також які допустили порушення нормативних актів з питань охорони праці - є позивач та старший майстер ОСОБА_3 Причиною нещасного випадку, згідно пункту 4 Акту форми Н-5, є невиконання вимог інструкції з охорони праці для фрезерувальника з боку позивача та незадовільне функціонування системи управління охорони праці, що виразилося у відсутності контролю з боку старшого майстра ОСОБА_3 за безпечним способом виконання робіт.

Внаслідок нещасного випадку на виробництві позивач отримав відкритий перелом нігтьової фаланги 3 пальця, середніх фаланг 4-5 пальців з дефектом кісткової тканини. Рвані розмозжені рани тенора і гіпотенора 2-3-4-5 пальців з дефектом мяких тканин та пошкодженням сухожилля глибокого згинача 4 пальця, розгинача 5 пальця лівої кисті.

В акті №1/28 про нещасний випадок, повязаний із виробництвом, складеним по формі Н-1 від 07 липня 2005 року, встановлені аналогічні обставини, причини та наслідки травмування позивача, що і Актом Н-5 від 30.06.2005р.

Згідно виписки з акту огляду у МСЕК №073435 Міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК міста Маріуполь від 07.11.2005 року, позивача первинно було оглянуто та встановлено з 11.11.2005 року 15% втрату професійної працездатності у звязку із трудовим каліцтвом в період до 07.11.2006р.

Пізніше випискою з акту огляду Міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК міста Маріуполь від 27.11.2006 року позивачу безстроково встановлено 10% втрати професійної працездатності.

Апеляціний суд перевірив доводи представника відповідача та дійшов висновку, що вони є безпідставними. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин- червень 2005р., тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII «Про охорону праці» (станом на червень 2005р. в редакціїЗакону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з підпунктом «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції станом на червень 2005р.) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди.

Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, із вказаного закону були виключені.

Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також згідно висновків Конституційного Суду України, викладених в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення частини першої статті 58 Конституції України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в червні 2005 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності", в редакції станом на червень 2005 року, за нормами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З урахуванням вказаних положень на правовідносини сторін розповсюджується норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка діяла в червні 2005 року та передбачала обовязок Фонду виплачувати потерпілому працівнику моральну шкоду за її наявності.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив, що страховий випадок з позивачем стався 30 червня 2005 року і в листопаді 2005 року висновком МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності за трудовим каліцтвом, тобто вказані події мали місце до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, яким були виключені положення про обовязок відшкодування моральної шкоди Фондом, та останніх змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений Закон про внесення змін та нова редакція Закону не розповсюджується, а діють положення закону, які надавали право позивачу на отримання відшкодування за моральну шкоду. Тому право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло до прийняття цих законодавчих актів, що є підставою для задоволення позову.

Крім того, частиною 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Надаючи офіційне тлумачення вказаної частини 3 ст.34 Закону, Конституційний суд України в своєму рішенні від 27.01.2004р. № 1-рп/2004 дійшов до висновку, що зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).

Доводи відповідача про відсутність доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та не встановлення цього факту МСЕКом є безпідставними та такими, що суперечать «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. №212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з листопада 2005 р. встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді