Ухвала суду № 54314526, 01.12.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18933/15-ц

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"01" грудня 2015 р., суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № F86.227.70059, від 17 квітня 2013 року, та кредитного договору № Л71.188.30087 від 26 червня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2015 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № F86.227.70059, від 17 квітня 2013 року, та кредитного договору № Л71.188.30087 від 26 червня 2014 року.

13 жовтня 2015 року вказану позовну заяву було передано в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст.ст. 11-1, 118 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали.

Копію ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року позивачем було отримано 07 листопада 2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

12 листопада 2015 року на виконання вимог ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року, представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду було подано заяву на ухвалу щодо залишення позову без руху. 30 листопада 2015 року вказана заява була передана судді Катющенко В.П.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви, приходить до наступного.

Так, підставами для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що позивачем до матеріалів позовної заяви не було додано відомостей, що підтверджують сплату судового збору, відповідно до ставок судового збору, встановлених Законом України «Про судовий збір», враховуючи, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не встановлено пільг щодо сплати судового збору при звернення до суду з позовом про захист прав споживачів. Крім того, матеріали позовної заяви не містили відомостей, що підтверджують адресу місця проживання позивача за адресою, вказаною у позовній заяві, враховуючи, що позивачем подано позовну заяву в порядку ч. 5 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається з поданої заяви на усунення недоліків, до останньої було додано копію паспорту позивача із відміткою про зареєстроване місце проживання останньої. При цьому, в обґрунтування підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, представник позивача посилався на роз'яснення Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, абзац 2 п. 5 якої передбачає, що до позовної заяви має бути додано документ, що підтверджує сплату судового збору за ставками, встановленими Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». При цьому від сплати судового збору (пункт 17 статті 5 цього Закону), наприклад, за подання позовів, апеляційної/касаційної скарги у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, споживачі звільнені лише в разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості, що відповідає змісту частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Це не виключає застосування до сторін спору положення статті 82 ЦПК щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати.

Крім того, представником позивача було зазначено, що кредити видані для споживчих цілей і іншого тому на ці правовідносини поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів», який є за своїм застосуванням вище ніж інші нормативні акти виданими одним і тим самим нормотворчим органом, у зв'язку з чим просив звільнити від сплати судового збору позивача на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів».

В той же час, суд не може погодитися з даними твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір». Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

З 01 вересня 2015 року Закон України «Про судовий збір» діє у новій редакції. Із статті 5 цього Закону, яка визначає пільги щодо сплати судового збору, виключено пункт, який встановлював, що від сплати судового збору звільняються споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Отже, з 01 вересня 2015 року позови споживачів оплачуються судовим збором за ставками, встановленими Законом.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що «споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав».

Таким чином, вказане свідчить про наявність двох нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють питання оплати судового збору.

Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

В той же час, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосуванню підлягають положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

При цьому, Закон України «Про судовий збір» у редакції, що діє з 01 вересня 2015 року, виключив споживачів з переліку пільгової категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову про захист прав споживачів, у зв'язку з чим позивачу при зверненні до суду з позовом необхідно сплатити судовий збір відповідно до ставок, визначених Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач відповідно до ухвали суду, у встановлений строк, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали, не виконає вимоги визначені ст. ст. 119, 120 ЦПК України, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною 5 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не усунуто недоліки, викладені в ухвалі суду від 16 жовтня 2015 року, у зв'язку з чим позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № F86.227.70059, від 17 квітня 2013 року, та кредитного договору № Л71.188.30087 від 26 червня 2014 року підлягає поверненню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 121, 210, 293, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № F86.227.70059, від 17 квітня 2013 року, та кредитного договору № Л71.188.30087 від 26 червня 2014 року, вважати такою, що не подана та повернути позивачу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: