Рішення № 54313958, 15.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22ц/790/7916/15 Головуючий1 інстанції ОСОБА_1

Справа №646/4221/15-ц Доповідач Кіпенко І.С.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Кіпенка І.С.,

суддів Пшенічної Л.В., Кіся П.В.,

за участі секретаря Таран В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_3, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року недійсним,

в с т а н о в и л а:

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом.

В обґрунтування позову вказувала, що 29 травня 2008 року між нею та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353506000, з метою забезпечення вказаних зобов'язань між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 29.05.2008 року було укладено договір поруки.

12.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» було укладено договір факторингу та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки відповідно до якого відбувся перехід права вимоги у тому числі і за зобов'язаннями за договором споживчого кредиту, про що їй стало відомо лише у 2013 році під час розгляду справи у Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області про стягнення з неї на користь ТОВ «Кей - Колект» заборгованості за вказаним договором споживчого кредиту.

Вважаючи, що укладення оспорюваного договору факторингу від 12.12.2011 року протирічить чинному законодавству України, зокрема статті 203 ЦК України, а відповідно у ТОВ «Кей - Колект» не набуло права вимоги з неї та ОСОБА_3 за договором споживчого кредиту, на підставі чого просила визнати договір факторингу від 12.12.2011 року укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» в частині переходу до відповідача права вимоги з неї за договором № 11353506000, недійсним.

Справу розглянуто за відсутності сторін.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачка не є стороною оспорюваного договору та не має права звернення до суду з цим позовом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Справа призначалася до розгляду апеляційним судом Харківської області на 1 грудня 2015року, в звязку з неявкою сторін, розгляд справи було відкладено на 15 грудня 2015року.

В судове засідання апеляційного суду сторони не зявились.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку ОСОБА_2 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, оскільки через її неявку колегія суддів відкладала розгляд справи.

Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання:

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 29 травня 2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353506000, з метою забезпечення вказаних зобов'язань між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 29.05.2008 року було укладено договір поруки.

12.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк», - правонаступником АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» було укладено договір факторингу та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки відповідно до якого відбувся перехід права вимоги у тому числі і за зобов'язаннями за договором споживчого кредиту, між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк».

За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату (у будь - який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє траво грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимог до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг пов'язаних і грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом положень ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Єдиним аргументом позивачки є посилання на невідповідність договору факторингу п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» .

Постановою Київського Апеляційного Адміністративного суду України від 20.08.2013 року п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків Фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» визнано не чинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Крім того за змістом положень п. 11 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою. У ч. 5 ст. 5 цього Закочу встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги факторингу може надавати послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Будь яких обмежень та застережень щодо особи боржника (юридична чи фізична особа) при відступлені права грошової вимоги при укладенні договорів факторингу ЦК України, який має вищу юридичну силу не містить.

Твердження позивача про те, що договір факторингу може укладатися лише стосовно боржників, які є субєктами господарювання, на вимогах закону не ґрунтуються.

Таким чином, договір факторингу від 12.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк», та ТОВ «Кей - Колект» відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та главі 73 ЦК України.

При укладенні договору факторингу відповідачами було додержано вимоги чинного законодавства України зокрема щодо форми та змісту укладання Договору факторингу, а також не було порушено положень ст.. 1077 ЦК України, а тому судова колегія приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303,304, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309,313,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Кіпенко І.С.,

Судді: ПшенічнА Л.В.,

ОСОБА_4