Ухвала суду № 54308221, 01.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/30358/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Білуги С.В.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Згурівського районного суду Київської області від 30 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області щодо проведення перерахунку пенсії державного службовця ОСОБА_2 відповідно до постанови Згурівського районного суду Київської області від 23 липня 2014 року з 01 червня 2014 року в частині додаткового включення до заробітку для обчислення пенсії сум матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та сум індексації згідно з матеріалами пенсійної справи №120227 в розмірі 70 відсотків протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області провести позивачу перерахунок пенсії за матеріалами пенсійної справи № 120227 в розмірі 87 відсотків від суми заробітної плати з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та сум індексації та здійснити відповідні виплати з 01 червня 2014 року. Постанову суду звернуто до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасовано постанову Згурівського районного суду Київської області від 30 березня 2015 року, а провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Згурівського районного суду Київської області від 30 березня 2015 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі та рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області з 22 червня 2010 року та отримує пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. В період з 22 червня 2010 року по 01 червня 2014 року вона отримувала пенсію в розмірі 87% від суми заробітної плати.

У червні 2014 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області із заявою про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суми індексації грошових доходів громадян, які входять в склад заробітної плати державного службовця та на які нараховано і сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Згурівського районного суду Київської області від 23 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області щодо відмови ОСОБА_2 у проведенні перерахунку пенсії державного службовця з 01 червня 2014 року на підставі довідки від 05 червня 2014 року №1807/03, виданої Управлінням Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області, в частині додаткового включення до заробітку для обчислення пенсії сум матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та сум індексації. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області здійснити перерахунок призначеної пенсії державного службовця ОСОБА_2 з 01 червня 2014 року на підставі довідки, виданої Управлінням Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області від 05 червня 2014 року №1807/03, враховуючи суми матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та сум індексації. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Розпорядженням від 23 вересня 2014 року відповідач провів перерахунок пенсії.

Проте на підставі розпорядження від 10 березня 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області провело перерахунок пенсії позивача в розмірі 70 відсотків від суми заробітної плати, про що повідомило ОСОБА_2 листом від 10 березня 2015 року.

Вважаючи протиправними дії відповідача в частині перерахунку пенсії виходячи з 70 відсотків від суми заробітної плати з урахуванням матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення та сум індексації, а не з 87 відсотків, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відсотковий розмір заробітної плати державного службовця, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням стажу державної служби, при цьому застосуванню підлягає стаття 37 Закону України «Про державну службу» у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд виходив з того, що є відсутніми правові підстави для розгляду таких позовних вимог ОСОБА_2 в порядку іншого позовного провадження, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства. При цьому, апеляційний суд акцентував увагу на тому, що закриття провадження у даній справі за вказаними вимогами не позбавляє позивача права звернутися до суду першої інстанції з відповідною заявою у порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України або ж в порядку статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України з метою роз'яснення судового рішення в частині відсотка, який підлягає врахуванню при перерахунку пенсії.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Для вирішення питання про закриття провадження у справі у випадку, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суди повинні не тільки визначити, чи поширюється компетенція адміністративного суду на заявлений у справі предмет спору, а й визначити, до компетенції якого суду належить вирішення цього спору. Оскільки у випадку закриття провадження у справі із зазначеної підстави суд за правилами частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

В свою ж чергу, пункт 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, на яку помилково послався апеляційний суд в обґрунтування своєї правової позиції, не передбачає закриття провадження у справі з тих мотивів, що позовні вимоги позивача не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства через відсутність правових підстав для розгляду заявлених позовних вимог в порядку іншого позовного провадження.

Перелік підстав для закриття провадження у справі, встановлений статтею 157 зазначеного Кодексу, є вичерпним, а тому закриття провадження у справі з підстави, не передбаченої цією статтею, не допускається.

Крім того, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у даній справі, дійшов до передчасного висновку про відсутність правових підстав для розгляду заявлених позовних вимог ОСОБА_2 в порядку іншого позовного провадження, оскільки не звернув увагу на те, що позивач обгрунтовує новий позов тим, що відбулося нове порушення її законних прав та інтересів Управлінням Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області, яким на підставі розпорядження від 10 березня 2015 року було проведено позивачу новий перерахунок пенсії в розмірі 70 відсотків від суми заробітної плати, замість 87 відсотків.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не врахував зазначені вище обставини, допустив помилку у застосуванні норм процесуального права, а відтак зробив неправильний висновок про закриття провадження у справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року необхідно скасувати, так як вона постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді С.В. Білуга

А.Ф. Загородній