Ухвала суду № 54306941, 09.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8322/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Кучкарової Я.Д., представника відповідача Цукренко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим та зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, невірно врахував обставини і факти по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Держенергоефективності від 03.12.2012 №416-к «Про призначення» позивача призначено на посаду головного спеціаліста -державного інспектора з енергозбереження відділу контрольно-наглядової діяльності Управління у Чернігівській області (а.с. 36).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» ліквідовано територіальні органи Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, у тому числі й Управління у Черкаській області.

Позивача 29.01.2015 попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у Держенергоефективності (а.с. 37).

Відповідно до пункту 3 наказу Держенергоефективності від 01 квітня 2015 року №159-к «Щодо звільнення» звільнено з 01 квітня 2015 року відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України ОСОБА_3 з посади головного спеціаліста відділу експертизи Управління у Чернігівській області (а.с. 38).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 492 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача було належним чином повідомлено про наступне вивільнення (а.с. 18).

Згідно з ч. 3 ст. 492 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент попередження позивача про наступне вивільнення були вакантні 8 посад (2 головних спеціаліста, 6 провідних спеціалістів), а станом на момент звільнення - 9 (заступник голови, радник голови, 2 головних спеціаліста, 4 провідних спеціаліста, робітник з благоустрою).

Обґрунтовуючи те, що позивачу не було запропоновано жодну з наведених посад, відповідач говорить про те, що ці посади були запропоновані 7 працівникам, які мали переважне право на працевлаштування. Разом з цим, тільки троє з цих осіб погодилися на пропозиції щодо працевлаштування.

Таким чином, з урахуванням того, що лише троє осіб виявили бажання працевлаштуватися на пропозицію відповідача, у останнього була можливість запропонувати вільні вакантні посади позивачу як на момент попередження, так і на момент його звільнення. Однак, відповідачем цього зроблено не було, внаслідок чого порушено вимоги ч. 3 ст. 492 КЗпП.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Таким чином, у зв'язку з тим, що трудовий договір з позивачем було розірвано у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, скороченням штату працівників, відповідач мав погодити звільнення позивача з первинною профспілковою організацією.

Не зважаючи на це, відповідач не погодив звільнення позивача з Первинною профспілковою організацією «Професійна спілка працівників Держенергоефективності», членом якої з 21.03.2015 є позивач (а.с. 62-65).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на імперативний характер наведеної статті, не заслуговують уваги посилання відповідача про те, що позивача неможливо поновити на посаду у територіальному підрозділі у зв'язку з його ліквідацією, оскільки наведена вище норма передбачає поновлення виключно на «попередній роботі».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 01 квітня 2015 року №159-к «Щодо звільнення» в частині звільнення ОСОБА_3 та поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу експертизи Управління Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України у Чернігівській області.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія судів наголошує на тому, що суд першої інстанції вірно розрахував розмір середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу на підставі довідки (а.с. 47) та в порядку, визначеному Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. З огляду на це, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 8 352,96 грн. є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Апеляційний суд також зазначає, що не заслуговують уваги посилання відповідача на те, що кошторисом не передбачено фінансування територіальних управлінь, оскільки відсутність державного фінансування не може бути підставою для невиконання роботодавцями своїх зобов'язань перед працівниками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 14 грудня 2015 року.

Головуючий суддя: Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.