Ухвала суду № 54302528, 10.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/15611/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1692/15 Категорія: 20 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря Лимаря Р.С.,

прокурора Романішиної Т.Л.,

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом прокурора міста Луцька в інтересах ОСОБА_1 до Відділу управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради, Приватного підприємства «Телфорт», Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішень державних реєстраторів за апеляційною скаргою прокурора міста Луцька на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року прокурор м. Луцька звернувся в суд в інтересах ОСОБА_1 з даним позовом до Відділу управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради, Приватного підприємства «Телфорт», Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішень державних реєстраторів і зобовязання вчинити дії. Позовні вимоги мотивував тим, що оскільки розпорядження міського голови та рішення Луцької міської ради щодо приватизації частини нежитлового підвального приміщення в будинку № 19 на проспекті Волі в м.Луцьку визнано незаконним та скасовано, то договір купівлі-продажу вказаного приміщення між Відділом обліку майна Луцької міської ради та ПП «Телфорт» слід визнати недійсним. Враховуючи те, що на підставі зазначеного договору купівлі-продажу було проведено державну реєстрацію права власності за відповідачами, то при визнанні даного договору недійсним, необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію відповідного права.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 18 березня 2015 року провадження у даній справі в частині таких позовних вимог: про скасування рішення державного реєстратора № 697 в реєстровій книзі № 6 про реєстрацію обєкта нерухомого майна за ПП «Телфорт» від 14.10.2002 року; скасування рішення держаного реєстратора № 697 в реєстровій книзі № 6 про реєстрацію обєкта нерухомого майна за Луцькою міською радою від 04.06.2002 року; зобовязання Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області внести записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на частини нежитлового підвального приміщення (номери приміщень з 35-1 по 35-9) загальною площею 98,4 кв.м., вартістю 779290 грн., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр.Волі, 19, за ПП «Телфорт» та Луцькою міською радою, закрито.

В апеляційній скарзі прокурор міста Луцька просить скасувати дану ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вважаючи, що судом допущене порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з усіх правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір стосується оскарження дій державного реєстратора як спеціального суб'єкта, що наділений владними повноваженнями, а тому, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Судом встановлено, що у поданій позовній заяві прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, скасувати рішення державного реєстратора та зобовязати державного реєстратора внести записи про скасування державної реєстрації права власності на частини нежитлового приміщення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В силу ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснив, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (ст.15 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108-114 ЦПК України).

Суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору .

Як передбачено ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення , переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Як передбачено ст. 26 Закону, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з пп. 10 п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Аналізуючи наведене, слід дійти висновку, що державна реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. Державна реєстрація в даному випадку не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Крім того, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги заявлені разом із вимогами щодо нерухомого майна, є похідними від них і не стосуються оскарження дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно з підстав недодержання реєстратором процедури здійснення державної реєстрації, а повязані із намаганням прокурора в інтересах позивача забезпечити її права щодо користування майном. Позовні вимоги мають приватноправовий характер, що виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи не визначився з характером правовідносин між сторонами спору, не перевірив належним чином обсяг та підстави заявлених позовних вимог, тому помилково закрив провадження у справі щодо частини позовних вимог, у зв'язку з чим ухвала підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 311 ЦПК України, з передачею справи у частині оскаржуваних вимог для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 311, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора міста Луцька задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2015 року в даній справі скасувати, а справу в частині вимог про скасування рішень державних реєстраторів та зобов"язання Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області внести записи до Державного реєстру направити для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

Судді