Ухвала суду № 54301374, 26.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/13813/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Парамонов М.Л.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року по справі за позовом Комунального підприємства «Господар Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за житлово-комунальні послуги,

встановила:

У лютому 2014 року позивач КП «Господар Дарницького району м. Києва» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі позивача. В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, яка є власником особового рахунку, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Квартира АДРЕСА_1 є приватизованою, трикімнатною, житловою площею 40,80 кв. м.

Оскільки відповідачі своєчасно та в повному обсязі не сплачували за надані комунальні та інші послуги з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.01.2014 року складає 19932 грн. 32 коп., відповідачі фактично відмовились від погашення боргу добровільно, тому позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь Комунального підприємства «Господар Дарницького району м. Києва» 19 932 грн. 32 коп., судові витрати в сумі 243 грн. 60 коп., а всього - 20 175 грн. 92 коп.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що позивач на підтвердження своїх вимог надав лише копію договору про реструктуризацію боргу, де стороною вказано ОСОБА_2 Однак, відповідач вказаний договір не підписувала, а тому вважає, що він підроблений.

Вказував, що позивач не є балансоутримувачем, а тому не має права вимагати кошти за послуги, які не надавав. Крім того, ніякого договору про надання житлово-комунальних послуг між сторонами укладено не було.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_3, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не з'явились, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень 06 та 11 листопада 2015 року.

Представник позивача Шелудько Ю.М. в судовому засіданні вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наданою довідкою форми № 3 від 06.10.2014 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1; вказана квартира є трикімнатною, житловою площею 40,8 кв.м., загальною площею - 68,1 кв.м., власником особового рахунку є ОСОБА_2

Згідно з довідкою Київського міського БТІ від 31.12.2014 року, квартира належала відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27.11.2006 року.

Відповідно до копії договору дарування від 29.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В.М. за реєстровим № 7354, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подарували свої частки ( по 1/3 частині кожен) ОСОБА_6

Однак згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності за ОСОБА_6 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29.12.2012 року було зареєстровано лише 13.08.2014 року, тобто після відкриття провадження у даній справі.

Будинок № АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та утриманні Комунального підприємства «Господар Дарницького району м. Києва» з 1998 року, що підтверджується матеріалами справи.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що у період часу, за який виникла заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, усі відповідачі були співвласниками квартири, їх місце проживання зареєстроване за адресою квартири АДРЕСА_1, та із заявами про непроживання у цій квартирі вони до позивача не звертались.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, по квартирі АДРЕСА_1, налічується заборгованість за житлово-комунальні послуги, що виникла за період з 01.02.2004 року по 31.12.2013 року на загальну суму 19 932 грн. 32 коп. До цієї суми включено також непогашену суму заборгованості, що виникла станом на 01.02.2004 року, оскільки 29.09.2003 року ОСОБА_2 уклала з позивачем договір реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги на суму 6955 грн. 08 коп., яку повинна була погашати до 01.10.2013 року.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності належних доказів про укладення нею договору про реструктуризацію, оскільки такого договору вона не укладала, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Як вбачається із наданих позивачем доказів, 29.09.2003 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до начальника ЖЕД-221 про надання дозволу на укладення угоди про погашення заборгованості по квартирній платі строком на 10 років.

До заяви додала : довідку ЖЕД-221 про те, що вона мешкає у квартирі АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_4 та онукою ОСОБА_5; довідку з Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва від 20 серпня 2003 року про розмір отримуваної пенсії у період з серпня 2002 року по липень 2003 року; довідку дочірнього підприємства «Такі справи» від 21.08.2003 року про розмір отримуваної заробітної плати ОСОБА_4 ( а.с. 91-94).

Згідно з договором про реструктуризацію заборгованості від 29 вересня 2003 року, укладеним між КП «Господар» Дарницького району м. Києва в особі начальника ЖЕД-221 та ОСОБА_2, підприємство надає відповідачу розстрочку в погашенні заборгованості з квартирної плати ( плати за утримання житла) та за комунальні послуги, що утворилася станом на 01 жовтня 2003 року на суму 6955 грн. 08 коп., строком до 01 жовтня 2013 року. Сума поточного щомісячного платежу, що спрямовується на погашення вказаної заборгованості, становить 57 грн. 96 коп. ( а.с. 69).

З розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги вбачається, що ОСОБА_2 періодично виконувала умови договору про реструктуризацію, сплачуючи як одноразово значні суми на погашення заборгованості, так і щомісячні платежі одночасно зі сплатою поточних платежів за надані житлово-комунальні послуги.

Так, з розрахунку вбачається, що станом на 01.02.2004 року сума заборгованості становила 7580 грн. 97 коп. За період лютий-грудень 2004 року було нараховано до сплати за надані житлово-комунальні послуги 1721 грн. 25 коп., а сплачено у грудні 2004 року - 3210 грн. 03 коп., тобто на погашення заборгованості було спрямовано 1488 грн. 78 коп.

За період січень - грудень 2005 року за надані житлово-комунальні послуги було нараховано до сплати 1867 грн. 57 коп., а сплачено у вересні та жовтні 2005 року - 3754 грн. 60 коп., та з урахуванням перерахунку бухгалтерії, на погашення боргу спрямовано - 1890 грн. 66 коп.

В подальшому значних сум на погашення заборгованості відповідач не сплачувала, проте одночасно зі сплатою поточних платежів періодично сплачувала суму, визначену договором про реструктуризацію заборгованості.

Так, у жовтні 2006 року, загальна сума, нарахована до сплати за надані житлово-комунальні послуги ( утримання будинку та прибудинкової території, постачання гарячої та холодної води, водовідведення, газ), становила 144 грн. 58 коп., відповідачем сплачено 202 грн. 54 коп., тобто 202 грн. 54 коп. - 144 грн. 58 коп. = 57 грн. 96 коп., що передбачена договором про реструктуризацію від 29.09.2003 року.

У листопаді 2006 року до сплати нараховано 174 грн. 03 коп., сплачено відповідачем 231 грн. 99 коп., тобто з врахуванням платежу 57 грн. 96 коп.

З розрахунку заборгованості за наступний період вбачається, що платежі за житлово-комунальні послуги вносились відповідачами також не кожного місяця, у зв'язку з чим утворювалась і поточна заборгованість, проте при періодичній сплаті поточних платежів сума місячного платежу збільшена на суму 57 грн. 96 коп., що визначена договором про реструктуризацію заборгованості.

Зокрема, за травень 2007 року до сплати нараховано 298 грн. 51 коп., сплачено - 356 грн. 47 коп. ( 298 грн. 51 коп. + 57 грн. 96 коп.)

За липень 2008 року до сплати нараховано 301 грн. 24 коп., сплачено - 359 грн. 20 коп. ( 301 грн. 24 коп. + 57 грн. 96 коп.)

За лютий 2009 року нараховано до сплати 305 грн. 53 коп., сплачено - 363 грн. 49 коп. ( 305 грн. 53 коп. + 57 грн. 96 коп.).

За червень 2010 року нараховано до сплати 435 грн. 98 коп., сплачено - 493 грн. 94 коп. ( 435 грн. 98 коп. + 57 грн. 96 коп.); за грудень 2010 року нараховано до сплати 527 грн. 23 коп., сплачено - 585 грн. 19 коп.

Протягом 2011 року відповідачами було здійснено 4 платежі, сума яких значно перевищувала розмір поточних платежів. Наприклад, при нарахуванні за лютий 2011 року до сплати 636 грн. 07 коп., сплачено - 894 грн. 03 коп.; при нарахуванні за листопад 2011 року до сплати 734 грн. 77 коп., сплачено - 1292 грн. 73 коп.

У 2012 році також були здійснені платежі, що передбачені договором про реструктуризацію заборгованості, а саме: за березень 2012 року до сплати нараховано 704 грн. 44 коп., сплачено 762 грн. 40 коп. (762 грн. 40 коп. - 704 грн. 44 коп. = 57 грн. 96 коп.)

За листопад 2012 року нараховано до сплати 730 грн. 56 коп., сплачено - 788 грн. 52 коп. (730 грн. 56 коп. + 57 грн. 96 коп.)

Також у 2013 році відповідачами здійснювались платежі з урахуванням суми 57 грн. 96 коп. Зокрема, за травень 2013 року нараховано до сплати 729 грн. 93 коп., сплачено - 787 грн. 89 коп., за вересень 2013 року нараховано до сплати 559 грн. 92 коп., сплачено - 617 грн. 88 коп. ( а.с. 14-15).

Таким чином, враховуючи, що відповідачами лише періодично виконувався договір про реструктуризацію заборгованості, а поточні платежі сплачувались не кожного місяця, загальна сума заборгованості, що склалась станом на 31.12.2013 року, становить 19 932 грн. 32 коп., розмір якої підтверджується розрахунком заборгованості.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначений розрахунок містить складові кожного із щомісячних платежів за період з 01 лютого 2004 року по 31 грудня 2013 року : суму плати за утримання будинку та прибудинкової території, опалення, гарячу воду, водовідведення, холодну воду, газ; суму внесених платежів, суми здійснених бухгалтерією перерахунків, та розмір заборгованості, що виникла станом на кінець кожного року вищевказаного періоду.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять належним чином укладеного договору між позивачем як балансоутримувачем та власником квартири ОСОБА_6, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_6 набула права власності на 2/3 частини квартири з 13 серпня 2014 року, адже відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тоді як заборгованість, що пред'явлена до стягнення з відповідачів - співвласників квартири, виникла станом на 01 січня 2014 року, тобто до набуття третьою особою права власності.

Згідно з вимогами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 179 ЖК України, користування квартирами приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24.01.2006 року, користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму. Власник квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Однак відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для нестягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачами.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, передбачено укладення окремих договорів на надання послуг з постачання гарячої та холодної води, централізованого опалення між споживачем та виконавцем таких послуг, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, що була чинною у період часу, за який виникла заборгованість, передбачено особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку та вказано, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Проте, не зважаючи на відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існували, оскільки позивач надавав послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а відповідачі користувались наданими послугами та послугами централізованого опалення, холодного і гарячого водопостачання, газопостачання, проте оплачували їх несвоєчасно та нерегулярно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не замовляла житлово-комунальних послуг, а тому не повинна їх сплачувати, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дії відповідачів по періодичній сплаті поточних щомісячних платежів, з урахуванням суми, визначеної договором про реструктуризацію заборгованості, свідчать про визнання ними як необхідності виконувати договір про реструктуризацію, так і розміру нарахованих платежів за житлово-комунальні послуги за місяць.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебував на балансі позивача, оскільки зазначена обставина підтверджується : розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1758 від 25.08.1998 року; розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 522 від 07.09.1998 року; розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 41 від 18.10.2001 року «Про затвердження статуту та призначення керівника Комунального підприємства «Господар» Дарницького району м. Києва» ( а.с. 53-68); довідкою форми № 3 від 06 жовтня 2014 року, в якій зазначено, що будинок знаходиться на балансі КП «Господар» ( а.с. 95).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача у повному обсязі заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого водопостачання та водовідведення, централізованого опалення та газопостачання.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності позивачем не пропущено.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачами періодично вчинялись дії, спрямовані на виконання договору про реструктуризацію заборгованості від 29 вересня 2003 року, а також періодично сплачувались інші платежі, які значно перевищували суму щомісячного поточного платежу за певний місяць.

Наприклад, у вересні 2009 року платіж за місяць нарахований на суму 509 грн. 87 коп., а фактично сплачено - 1910 грн. 23 коп., у грудні 2011 року платіж за місяць нарахований - 767 грн. 86 коп., сплачено - 1325 грн. 82 коп., у квітні 2013 року платіж за місяць становив 672 грн., сплачено 930 грн. 63 коп.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції представником відповідача в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: