Постанова № 54296678, 07.12.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 р. Справа №805/4600/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

14 год. 15 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.,

за участю секретаря судового засідання Шерстюк Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.-Транс»

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 на суму 51660 грн.

за участю представників:

від позивача: Молчанової Н.В. - за дог. від 19.11.2015р.

від відповідача: Уханова М.С. - за дов. від 07.08.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «С.К.С.-Транс» заявлено позов до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість у сумі 51660 грн., в тому числі за основним платежем 41328 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 10332 грн.

Позивач вважає, що прийняте на підставі акту перевірки від 26 червня 2014 року № 342/22-0/37755498 податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 є протиправним, прийнято з порушенням діючого законодавства України та є таким, що підлягає скасуванню. Правовою підставою скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 на суму 51660 грн. позивач визначив норми пункту 201.4, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198, пункту 187.1 статті 187, підпункту 14.1.191 статті 14, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

9 листопада 2015 року відповідач до суду надав заперечення, яким вважає позовну заяву позивача необґрунтованою, посилаючись на відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «С.К.С.-Транс» знаходиться на податковому обліку в Добропільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, зареєстроване платником ПДВ відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість від 3 серпня 2012 року № 200060644, що підтверджується актом від 26 червня 2014 року № 342/22-0/37755498.

З 17 червня по 19 червня 2014 року відповідачем була проведена документальна позапланової невиїзна перевірка позивача з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійснені господарських операцій з ТОВ «ВІП» за березень 2014 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 26 червня 2014 року № 342/22-0/37755498 (надалі - акт перевірки).

Як вбачається з акту, перевіркою повноти декларування податку на додану вартість встановлено його завищення за березень 2014 року на суму 41328 грн. у зв'язку із тим, що перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП» на суму 247965 грн. 14 коп., в тому числі податок на додану вартість 41327 грн. 52 коп. та подальшого використання позивачем отриманого товару у господарській діяльності.

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 16 липня 2014 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0000972200/8675 відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123, пункту 109.2 статті 109 Податкового кодексу України, яким збільшена сума грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 51660 грн., в тому числі за основним платежем 41328 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10332 грн., за порушення вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996). Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП» як продавцем був укладений договір поставки від 11 березня 2014 № 1103. Предметом цього договору є поставка продукції, а саме запасних частин, шин, дизельного палива, моторні, спеціальні масла та змазки. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору позивачем придбані ресора у зборі, масло мінеральне 15W40 VDS-3, амортизатор у зборі на загальну суму 127258 грн. 94 коп., у тому числі податок на додану вартість у сумі 21209 грн. 82 коп. Факт поставки товарно-матеріальних цінностей підтверджується рахунком-фактурою від 14 березня 2014 року № 735 суму 127258 грн. 94 коп., видатковою, податковою накладною від 31 березня 2014 року № 735 на суму 127258 грн. 94 коп. та товарно-транспортною накладною від 31 березня 2014 року № 735. Розрахунки проведено у безготівковій формі у березні 2014 року згідно з платіжними дорученнями.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність факту реального здійснення господарської операції позивача з ТОВ «ВІП» стосовно придбання позивачем ресори у зборі, масла мінерального 15W40 VDS-3, амортизатору у зборі на загальну суму 127258 грн. 94 коп., у тому числі податок на додану вартість у сумі 21209 грн. 82 коп. з огляду на наступне. Вищезазначені первинні документи позивача підтверджують факт придбання товару та податкова накладна, яка оформлена у відповідності до вимог Податкового кодексу України та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що посвідчується витягом, наданим відповідачем, підтверджує право позивача на формування податкового кредиту.

Згідно з поясненнями представника позивача придбання товару підприємством у ТОВ «ВІП» було обумовлене необхідністю здійснення ремонту чотирьох ватажних транспортних засобів. Позивачем було надано до суду договір фінансового лізингу від 22 березня 2011 року № ФЛ-24/2011. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору предметом лізингу є чотири автотранспорті засоби марки Volvo FM 12 заводські номери: YV2JN60D15A598795, YV2JN60D35A598782, YV2JN60D25A598787, YV2JN60D65A598792. Відповідно до акту від 2 квітня 2013 року, позивач належним чином виконав умови договору лізингу від 22 березня 2011 року, в новій редакції від 5 лютого 2013 року та вищевказані автотранспорті засоби були передані у власність позивача. Використання придбаного товару підтверджується актом списання запасних частин від 31 березня 2014 року та актом списання масла моторного від 31 березня 2014 року. Одним з видів діяльності підприємства (позивача) є здійснення вантажного автомобільного перевезення, що підтверджується й актом перевірки від 26 червня 2014 року. Отже, дані документи та пояснення підтверджують використання придбання товару у власній господарській діяльності.

Суд не приймає посилання відповідача на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 6 травня 2014 року № 1173/26-59-22-01/32798914 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВІП» з питань підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 1 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року», з огляду на те, що даний акт не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам саме з позивачем. Висновки про відсутність реального характеру правочинів податковий орган ґрунтує тільки на відсутності ТОВ «ВІП» за юридичною адресою, податковий орган не перевіряв реальність здійснення господарських операцій даного підприємства з позивачем взагалі. Суд також зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-ІV, в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 70 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій у березні 2014 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов'язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). З наданого до суду відповідачем витягу з АІС «Податковий блок», вбачається, що контрагент позивача сформував податкові зобов'язання за господарською операцією з позивачем, однак їх показники податкової звітності відкориговані самостійно податковими органами на підставі актів.

Вищевказані обставини та докази, які суд оцінює у їх сукупності відповідно до статті 86 КАС України, спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції щодо придбання позивачем у ТОВ «ВІП» товару. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції відповідачем суду не надано. Стосовно товарно-транспортної накладної від 31 березня 2014 року № 735, суд зазначає, що наявність чи відсутність цього документу ніяким чином не впливає на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчить про відсутність реального характеру господарської операції. За вищенаведеною господарської операцією позивач сформував податковий кредит тільки стосовно придбання товару, а не стосовно послуг перевезення.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення позову позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 в частині збільшення суми грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в сумі 26512 грн., в тому числі за основним платежем 21210 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5302 грн.

Судом також встановлено, що 1 березня 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП» був укладений договір про надання послуг по перевезенню вантажів № 0103 на автопослуги, визначені у специфікаціях до договору від 31 березня 2014 року. Специфікація до зазначеного договору складена між сторонами 31 березня 2014 року. На підтвердження факту надання автопослуг щодо поставки товарно-матеріальних цінностей позивачем надані суду рахунок-фактура від 31 березня 2014 року № 734 на суму 120706 грн. 20 коп., акт здачі-приймання робіт від 31 березня 2014 року № 734, податкова накладна від 31 березня 2014 року № 734 на загальну суму 120706 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість в сумі 20117 грн. 70 коп., товарно-транспортні накладні від 17-31 березня 2014 року № 3970, від 17-31 березня 2014 року № 3969, від 1-16 березня 2014 року № 3891, від 1-16 березня 2014 року № 3881, від 17-31 березня 2014 року № 3978. Розрахунки за отримані послуги було проведено у безготівковій формі у березні 2014 року згідно з платіжними дорученнями.

За даними спірними господарськими операціями на підставі вищенаведених документів позивачем сформований податковий кредит за березень 2014 року в сумі 20117 грн. 70 коп. за отриманими автопослугами від ТОВ «ВІП».

Відповідачем до суду надано запити, які відповідач робив до ЦНППВАЗ з обслуговування м. Добропілля, Добропільськогота Олександрівського районів при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області від 3 червня 2014 року, 20 червня 2014 року, 8 липня 2014 року, 28 липня 2014 року з метою отримання інформації щодо зареєстрованих транспортних засобів, які знаходяться на обліку у ТОВ «ВІП». Згідно з відповідями від 7 червня та 21 червня 2014 року за ТОВ «ВІП» не зареєстровані транспортні засоби, а за номерними знаками, визначеними у товарно-транспортних накладних, зареєстровані легкові транспортні засоби за фізичними особами.

Судом досліджені всі товарно-транспортні накладні та встановлено, що всі накладні містять в собі виправлені, які засвідчені печаткою Публічного акціонерного товариства «Глини Донбасу», та всі виправлення стосуються виду та номерного знаку автомобілів. З товарно-транспортних накладних судом встановлено, що ПАТ «Глини Донбасу» визначений як вантажоодержувач. Позивачем суду наданий договір від 3 січня 2013 року № 010 про надання послуг по перевезенню вантажів між позивачем та ПАТ «Глини Донбасу» та за поясненнями представника позивача ТОВ «С.К.С.-Транс» надавалися автопослуги ПАТ «Глини Донбасу» з перевезення глини. Як вже зазначив суд вище, позивач має чотири вантажних транспортних засоби та основним видом діяльності підприємства є вантажне перевезення. Однак, суду позивачем не доведена необхідність залучення до вантажного перевезення іншого підприємства, а саме ТОВ «ВІП», який знаходиться у м. Києві та не має власного чи орендованого вантажного транспорту; а також неможливість надання послуг з перевезення позивачем для ПАТ «Глини Донбасу» самостійно. Суд також не приймає у якості належних та допустимих доказів в розумінні статті 70 КАС України товарно-транспортні накладні, які містять в собі суттєві виправлення та які здійснені підприємством, яке не має ніякого відношення до їх складання та безпосередньо самого перевезення. Суд зазначає, що при формуванні податкового кредиту саме за наданням послуг з перевезення (автопослуг) товарно-транспортні накладні є одним з основних доказів здійснення таких послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач частково довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 516 грн. 61 коп. квитанцією від 22 вересня 2015 року та у розмірі 701 грн. 39 коп. платіжним дорученням від 6 жовтня 2015 року, в загальній сумі 1218 грн. В порядку статті 94 КАС України судовий збір розподіляється відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 609 грн.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.-Транс» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 на суму 51660 грн. задовольнити частково.

Скасувати частково податкове повідомлення-рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції від 16 липня 2014 року № 0000972200/8675 в частині збільшення суми грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в сумі 26512 грн., в тому числі за основним платежем 21210 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5302 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.-Транс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 609 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 7 грудня 2015 року. Постанова у повному обсязі складена 11 грудня 2015 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.