ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
17 листопада 2015 рокусправа № 804/6440/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Шелеповій Ю.О.
за участю представників:
позивача: - не з'явився
відповідача: - Кузниченко Д. Л. (дов. від 25.12.2014 р.)
- Каряка Р. В. (дов. від 08.09.2015 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року
у справі № 804/6440/15
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
ВСТАНОВИЛА:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб», в якому просило стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 313638,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив та не здійснив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, що є підставою для сплати адміністративно-господарської санкції у сумі 313325,58 грн. У зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем нарахована пеня у розмірі 313,33 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає самостійне здійснення підприємствами працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, а ст. 18 даного Закону в свою чергу зобов'язує виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для працюючих інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на яку посилається суд першої інстанції, встановлює обов'язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не перед підприємствами, що не виконали норматив. Також позивач зазначив, що відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі ст. 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином.
Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб становить 3722 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 143 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 149 осіб.
Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та підстава для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій в сумі 313325,58 грн. Через їх несвоєчасну сплату позивачем нарахована пеня в сумі 313,33 грн. за 1 день 16.04.2015.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.
Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) - постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».
Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
З огляду на наведене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
На роботодавця покладається обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про попит на робочу силу (вакансії) органи працевлаштування інвалідів.
В свою чергу органи працевлаштування, взаємодіючи між собою та з роботодавцем, забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування.
Отже працевлаштування інвалідів не є виключним зобов'язанням підприємства, яке створює робочі місця для інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.
Так, на підприємстві з 01.01.2014 введено в дію штатний розклад працівників (інвалідів) з 01.01.2014 по 31.12.2014, яким передбачено 142 штатні одиниці для працевлаштування інвалідів; 13.04.2014 наведений вище штатний розклад у повному обсязі передано до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості для організації працевлаштування інвалідів; наказом №462 від 01.07.2014 у вищевказаний штатний розклад відповідачем введено додатково 21 штатну одиницю для працевлаштування інвалідів.
Протягом 2014 року відповідачем щомісяця подавалась звітність форми № 3-ПН - Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в якій відповідач зазначав про наявність вакантних місць, в тому числі для працевлаштування інвалідів, а саме: підсобний робітник, робітник виробничих лазань, оператор з обліку виробництва, робітник з благоустрою, робітник з комплексного обслуговування та ремонту споруд, прибиральник службових приміщень.
За направленнями Нікопольського міськрайонного центру зайнятості відповідачем працевлаштовано11 інвалідів. Крім того, внаслідок самостійного пошуку відповідачем працевлаштовані 11 інвалідів.
Додатково створено 8 робочих місць для подальшої роботи осіб, які були визнані інвалідами у 2014 році.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.
До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу, ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.
Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Передбачені ст..202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не є підставою для скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 804/6440/15 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко
Судове рішення № 54296342, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 17.11.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 804/6440/15. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: