Ухвала суду № 54295764, 18.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 листопада 2015 р. Справа № 804/10225/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

при секретарі Пасічнику Т.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1

відповідача Полішко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 (51242, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 3,2889 га (цільове призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства, шифр рядка 18 (2.1); угіддя; рілля, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам) розташовану за межами населеного пункту на території Попасненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства; зобов'язати Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області видати ОСОБА_3 (51242, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 3,2889 га (цільове призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства, шифр рядка 18 (2.1); угіддя; рілля, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам) розташовану за межами населеного пункту на території Попасненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно частини 2 цієї статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічна норма міститься в статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу передачі у користування чи володіння земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі розроблення проекту землеустрою, унормовані приписами Земельного кодексу України.

Так, відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктом права власності на землю державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

За змістом частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, повноваженнями з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб наділений центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, суд зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах здійснює повноваження власника земельних ділянок сільськогосподарського призначення (є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин), та є рівноправним суб'єктом земельних відносин (ст.2 та ст.5 ЗК України), а отже, як власник землі, вільний у вирішенні питання прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому відповідач не здійснював владних управлінських функцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акту, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

В даному випадку, предметом позову є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд звертає увагу, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Наведена позиція зазначена Верховним судом України в постанові від 24 лютого 2015 року в справі №21-34а15 та від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2, 17, 157, 160, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі № 804/10225/15 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити позивачу, що згідно частини 3 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 23 листопада 2015 року.

Суддя С.І. Озерянська