Постанова № 54295620, 01.12.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 р. Справа № 804/14120/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс» (далі - позивач) до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ від 03.07.2015 №0002302204 та №0002312204. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ТОВ «Атлантіс» було надано до ОДПІ повний перелік первинних документів, що в повній мірі підтверджує здійснення спірних господарських операцій, що підтверджується й контролюючим органом. Такі первинні документи зафіксували здійснення господарської операції позивача із ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс», ПП «Орім», на їх основі були сформовані документи бухгалтерського обліку, що підтверджують використання отриманого товару (послуги) у власній господарській діяльності підприємства, а також визначені спірні суми податкового кредиту та валових витрат. До суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив, заперечення проти позову не надав.

Суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, суд вказує на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши доводи позову та письмових пояснень позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, цінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 03.07.15 №0002312204 та суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 03.07.15 №0002302204, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 16.06.15 №316/22-04/30012937, про: - непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс», ПП «Орім», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення позивачем операцій із зазначеними контрагентами; - порушення позивачем п.198.3, 198.6 ст.198 ПКУ та заниження податку на додану вартість на загальну суму 92 616,66 грн, в тому числі за липень 2014 р. на суму 19 833,33 грн. з ТОВ «Пріоритет - ВЛ», за вересень 2014р. - 4400 грн. з ТОВ «Пріоритет - ВЛ», за жовтень 2014р. на суму 21 533,33 грн. «Пріоритет - ВЛ» та ТОВ «Вірту-Плюс», за листопад 2014р. на суму 10 883,34 грн. з ТОВ «Вірту Плюс», за грудень 2014 р. на суму 36 266,66 грн. з ТОВ «Вірту Плюс» та ПП «Орім»; - порушення п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ та завищення валових витрат на загальну суму 464 583,3, що призвело до заниження податку на податку приватних підприємств на суму 83 624,99 грн.

Як вбачається з означеного акту від 16.06.15 №316/22-04/30012937, він складений за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з платником податків з ТОВ «Пріоритет - ВЛ» (39119644) за липень та серпень 2014 року, з ТОВ «Профі Стар» (38349578) за жовтень 2014 року, з ТОВ «Вірту Плюс» (37420022) за жовтень та листопад 2014 року, з ПП «Орім» (39355541) за листопад 2014 року.

За змістом вказаного акту підставою для означених висновків слугували наявні у контролюючого органу відомості про контрагентів позивача: - щодо ТОВ «Пріоритет - ВЛ» свідоцтво платника ПДВ анульовано 12.03.15, основні фонди відсутні, декларація за серпень 2014р. має статус «До відома», постачальником є ТОВ «ТД «Технокредо», яким є банкрутом, наявна розбіжність між сумою податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань ТОВ «Пріоритет - ВЛ», податкові накладні, виписані ТОВ «Пріоритет - ВЛ» позивачу, не зареєстровані у ЄРПН, відсутність необхідних даних в ТТН щодо ТОВ «Пріоритет - ВЛ» та невідповідність даних у заявці на перевезення товарів; - щодо ТОВ «Вірту Плюс» постачальником останнього є ТОВ «Українсько-чеська компанія «Україна» щодо якої внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, а свідоцтво платника ПДВ анульовано 02.03.15, податкові накладні, виписані ТОВ «Вірту Плюс» позивачу, не зареєстровані у ЄРПН, відсутність необхідних даних в ТТН щодо ТОВ «Вірту Плюс»; - щодо ПП «Орім» постачальником останнього є ТОВ «Валексі», відносно якого триває процедура припинення, податкові накладні, виписані ПП «Орім» позивачу, не зареєстровані у ЄРПН, в актах здачі-прийняття робіт не вказаного повного змісту операцій - кількість залучених до виконання маркетингових послуг робітників, адреси, за якими виконуються такі послуги, кількість опитаних респондентів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на їх підставі спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Правове регулювання відносин між державою та платником податків з приводу формування останнім за звітний (податковий) період показників податкового кредиту та сум грошових зобов'язань з ПДВ, що підлягають сплати до бюджету, а також витрат та сум грошових зобов'язань з податку на прибуток, що підлягають сплати до бюджету, здійснюється відповідно до приписів ПКУ.

Приписами п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в п.201.1. ст.201 ПКУ; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Згідно з п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Приписами ст.9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що законодавцем безумовно презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку. Таким чином, право платника податку на віднесення вартості товарів (послуг) до складу витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів чи послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку - отримання доходу, тобто досягнення розумної економічної мети; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що спірні суми податкового кредиту та витрат сформовані позивачем в липні - листопаді 2014р. за взаємовідносинами з ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс» та ПП «Орім».

На підтвердження наявності у позивача правових підстав для визначення в податковій звітності відповідних сум, а також реальності таких господарських операцій позивачем надані до перевірки та до суду наступні документи: - договір транспортного експедирування від 19.05.2014 №57-2014, укладений між ТОВ «Атлантіс» та ТОВ «Пріорітет - BJI», предметом якого є взаємовідносини Сторін, виникаючих при перевезенні вантажів, що надаються Експедитору Замовником для транспортування їх внутрішнім сполученням; - договір транспортного експедирування від 01.08.2014 №010814 укладений між ТОВ «Атлантіс» та ТОВ «Вірту Плюс», в силу якого Експедитор зобов'язується, діючи в межах зазначеного договору, за дорученням та за рахунок Замовника, надавати послуги з організації та /або перевезення вантажів Замовника міжміським та міжнародним сполученням, у тому числі за участі долучених з цією метою перевізників, тобто організовує перевезення вантажів найманим транспортом, за маршрутом вказаним у заявці на надання транспортно - експедиторських послуг, яке з моменту його підписання є невід'ємною частиною договору; - договір на надання маркетингових послуг від 01.10.14 №366, укладений між ТОВ «Атлантіс» та ПП «Орім», за яким виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги, а Замовник зобов'язується прийняти надані послуги та сплатити їх на умовах та в порядку, вказаному у Договорі; - додаток від 01.11.2014 до договору про надання послуг від 01.10.14 №366, за яким виконавець повинен надати замовнику у спірний період наступні види послуг, зокрема, проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання), проведення телефонного опитування респондентів, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення залишків продукції у магазинах, що приймали участь у дослідженні; - акти виконаних робіт (наданих послуг), заяви та товарно - транспортні накладні, переміщення вантажу за якими відбувалось за безпосередньої участі транспортного експедитора; - акт здачі - прийняття наданих послуг, звіти наданих послуг в залежності від виду послуги, банківські виписками, що підтверджують факт оплати наданих послуг, а також податкові накладні: - від 30.11.2014 року №766 на суму 191 000,00 грн., в тому числі ПДВ - в сумі 31 833,33 грн., яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується випискою з останнього, яка долучена до матеріалів справи; - від 28.06.2014 №27, від 02.07.2014 №19, від 04.07.2014 №165, від 10.07.14 №179, від 03.07.2014 №158, від 06.08.2014 №25, від 20.08.2014 №39, від 28.08.2014 №53, від 29.08.14 №295, 01.10.2014 №8. від 02.10.2014 №18, від 02.10.2014 №14, від 03.10.2014 №22, від 08.10.14 №50 та №53, від 15.10.2014 №116. від 16.10.2014 №129, від 17.10.2014 №151 та №141, від 22.10.2014 №194 та №192, від 23.10.2014 №201, від 28.10.2014 №236, від 01.11.2014 №2, від 14.11.14№80, від 18.11.2014 №108, №106 та №105, від 20.11.2014 №125, №126, №123 та №124, від 22.11.2014 №146, від 27.11.2014 №196, від 24.11.2014 №158, від 25.11.2014 №172, №177, №178 та №174, від 26.11.2014 №185 та №184.

Суд відмічає, що сума ПДВ в зазначених податкових накладних не перевищує зазначені в абз.11 підрозділу 2 розділу XX ПКУ показники, що вказує на відсутність у продавців ТОВ Пріоритет-ВЛ» та ТОВ «Вірту Плюс обов'язку з реєстрації таких накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак безпідставності доводів ОДПІ щодо невиконання такими контрагентами позивача відповідного обов'язку та відсутності у позивача права на податковий кредит за такими податковими накладними.

Також суд зважує на те, що означені документи були досліджені відповідачем в ході перевірки та відображені в Акті, відповідачем не заперечується, що наведені податкові накладні, спірні суми ПДВ за якими віднесені позивачем до податкового кредиту, виписані платниками податків, які на час їх оформлення знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд зазначає, що зміст наведених вище первинних документів, які виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, формування витрат та податкового кредиту, та копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (такі дані містяться в Договорах та актах).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність та факт придбання у ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс» та ПП «Орім» послуг з транспортного експедирування та маркетингових послуг, які призначені для використання у господарській діяльності позивача, а відповідачем - суб'єктом владних повноважень не надано доказів, що вказані договори визнані в установленому порядку недійсними. Отже, позивачем було повністю дотримано всіх вимог ПК України з реалізації права на податковий кредит та витрати по операціях з означеними контрагентами, а задекларовані позивачем суми з ПДВ та витрати підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

Доводи ОДПІ щодо взаємовідносин ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс» та ПП «Орім» зі своїми контрагентами - продавцями, тобто з питання дослідження ланцюга постачання, не заслуговують на увагу, адже ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс» та ПП «Орім» надавали Позивачу послуги, а не постачали товарно - матеріальні цінності.

Доводи ОДПІ щодо наявності кредиторської заборгованості у ТОВ «Атлантіс» по спірним взаємовідносинам не відповідають дійсності, адже бухгалтерськими виписками позивача підтверджується факт його повного розрахунку з ПП «Орім», ТОВ «Пріоритет - ВЛ» та ТОВ «Вірту Плюс».

Суд відмічає, що відповідачем не заперечується факт використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача, який є виробником алкогольної продукції, а послуги транспортного експедирування використовувались останнім з метою організації транспортування алкогольної продукції, виготовленої позивачем, що підтверджується й актом перевірки від 16.06.2015 №316/22-04/300193,7 в якому описуються надані Позивачем первинні документи, зокрема товарно - транспортні накладні, які підтверджують факт постачання товарно - матеріальних цінностей від вантажовідправника до вантажоодержувача. Також з метою збільшення рівня продажу продукції та отримання прибутку від виписку продукту під торгівельною маркою «Green day», ПП «Орім» були надані послуги з проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання) під назвою: «Green day» Потребление водки»; проведення телефонного опитування респондентів під назвою: «concept test»; визначення відносної динаміки продажу у торгівельній мережі; визначення залишків продукції, що приймали участь у дослідженні.

Посилання відповідача на дані податкової звітності контрагентів позивача - ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс», ПП «Орім» є безпідставними, адже Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

З приводу тверджень відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс», ПП «Орім» суд зважує на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України та ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків або нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись (нереального правочину), можуть бути: - обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України); - рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином); - рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Втім, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій у липні-листопаді 2014р. між позивачем та ТОВ «Пріоритет - ВЛ», ТОВ «Вірту Плюс», ПП «Орім», а також правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з ПДВ суми в розмірі 92 916,66 грн. та до витрат в розмірі 464 583,30 грн. за такими операціями.

З огляду на відсутність порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з ПДВ та витрат, відсутні підстави для донарахування позивачу податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та відсутні підстави для застосування контролюючим органом штрафних санкцій.

Окремо суд зазначає, що за приписами абз.2 п.78.2 ст.78 ПКУ контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Відповідачем - суб'єктом владних повноважень не спростовані належним та допустимими доказами доводи позивача про те, що ОДПІ вже було проведено позапланову виїзну перевірку за той самий період та по тому самому питанню, який відображений в акті перевірки від 16.06.15, на підставі якого прийняті оскаржувані рішення (акт перевірки від 06.03.2015 №105/22-01/30012937 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атлантіс» (код за ЄДРПОУ 30012937) за період з 01.07.2012 по 31.12.2014 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також єдиного внеску».

З означеного приводу суд відмічає, що наявність факту проведення ОДПІ документальної перевірки з певних питань, позбавляє контролюючий орган права на проведення перевірки з таких же питань з підстав, що передбачені пп. 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПКУ, та, як наслідок, прийняття податкових повідомлень-рішень за такою повторною перевіркою.

Згідно з вимогами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 03.07.2015 №0002302204 та №0002312204 прийняті останнім необґрунтовано та не відповідно до приписів ПКУ, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.07.2015 №0002302204 та №0002312204.

Присудити на користь ТОВ «Атлантіс» сплачений судовий збір в розмірі 3 658,58 грн. (три тисячі шістсот п'ятдесят вісім гривень 58 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев