Постанова № 54295381, 08.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа№ 925/1673/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю представників cторін:

позивача: Данилевський О.М., довіреність № 14-89 від 18.04.14,

відповідача: Клоп Т.В., довіреність № 14/34 від 14.01.15.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015

у справі №925/1673/15 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 9930)

про стягнення 963203,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 9930) про стягнення 963203,52 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 року у справі №925/1673/15 позов задоволено частково. Стягнуто з навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 9930) с. Оршанець, м. Черкаси, 19601, код 14321512 на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вул. Б. Хмельницького, б.6, м. Київ, 01001, код 20077720 - 94296 грн. 15 коп. пені, 331670,20 грн. інфляційних, 21645,33грн. 3% річних, 8128 грн. 62 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 року у справі №925/1673/15 в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 94 296,15 грн. пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 08.12.2015 року з'явились представники позивача та відповідача, які надали суду усні пояснення стосовно апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Представник скаржника просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення господарського Черкаської області від 29.10.2015 року в частині відмови в позові. Представник відповідача не визнав апеляційну скаргу і просив її відхилити.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 квітня 2014р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Навчальним центром Державної прикордонної служби України (Військова частина 9930) укладено договір №2801/14-БО(Т)-36 купівлі - продажу природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та поплатити цей природній газ на умовах цього договору.

В пункті 2.1. Договору сторони домовились, що Продавець передає Покупцю з 01 січня 2014 року по 31 грудня 20114 року газ обсягом до 344,100 тис. куб.м.

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцеві у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п. 3.4. Договору).

Згідно п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюється НКРЕ.

Відповідно, ціна за 1000 куб.м. газу становить 2448,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20% 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн. (триста сорок чотири гривні 40 коп.).

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2783, 96 грн., крім того ПДВ - 20% - 556,79 грн, всього з ПДВ - 3340,75 (три тисячі триста сорок гривень 75 коп.) гривень. (п. 5.2. договору).

Отже, загальна вартість Договору на дату його укладення становила 957960,83 грн., крім того ПДВ - 191592,17 грн., разом з ПДВ - 1149553,00 (один мільйон сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три грн. 00 коп.) гривень (п. 5.5. договору).

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору сторони домовились, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. договору Продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умови їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1. договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Додатковою угодою до договору купівлі - продажу природного газу від 30.04.2014 р. №230/14-БО(Т)-36 сторони змінили кількість поставленого газу та ціну газу.

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Отже, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу природний газ забезпечив надання послуг з теплопостачання Відповідачу, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу від 30.04.2014 р. на суму 319696,60 грн., від 30.04.2014 р. на суму 237587,60 грн., 30.04.2014 р. на суму 129253,70 грн., 30.04.2014 р. на суму 94815,22 грн., 31.10.2014 р. на суму 115259,85 грн., 30.11.2014 р. на суму 355746,37 грн., 31.12.2014 р. на суму 528009,59 грн.,

Згідно з частиною першою статті 706 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

Однак, судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, за поставлений природній газ повністю та вчасно не розраховувався. Станом на 12.08.2015 року борг відповідача перед публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" становив 421 295,69 грн.

Відповідач повідомленням про відступлення права вимоги від 19.09.2014 року, яке адресоване позивачу, в якому відповідач зазначив, що Навчальним центром Державної прикордонної служби України (Військова частина 9930) 01 березня 2013 року укладено договір на постачання природного газу на 2013 рік за №02/16968/ТЕ-13 та №02/16968/БО-13 з Публічним акціонерним товариством «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз». Станом на 01 січня 2014 року Навчальним центром в повному обсязі не використано природний газ відповідно до вищевказаних договорів на гагальну суму 713 555,75 гривень. На початку 2014 року Навчальним центром проведено процедуру закупівлі природного газу у одного учасника з ПАТ «НАК Нафтогаз України» на постачання природного газу для потреб центру та укладено відповідні договори. На підставі вищенаведеного просимо вас укласти договір про відступлення права вимоги та зарахувати невикористані кошти Навчальним центром в сумі 713 555,75 гривень а ПАТ «Черкасигаз» на рахунок заборгованості Навчального центру перед ПАТ «НАК Нафтогаз України».

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Черкасигаз» перерахувало позивачу 421 295,69 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 16.09.2015 року №3185, з призначенням платежу «за прир.газ, зг. Дог. №2801/14-БО(Т) - 36 від 30.04.2014 року, по дог. доруч. №21 від 08.09.15 (за навч. центрДПСУ війс. Част. №9930) у т.ч. ПДВ 20% - 70215.95 грн.». Суд дійшов висновку, що відповідачу було перераховану суму основної заборгованості за Договором ще до подання позовної заяви до суду.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у позові у цій частині.

Крім того позивач вправі вимагати стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України.

В силу ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини боржника. Відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунках в банку та неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняють боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Отже, відповідно до поданого позивачем розрахунку, розмір збитків від інфляції становить 331 670,20 грн., а річних 21 645,33 грн. Відповідно, перевіривши розрахунок наданий позивачем колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені вимоги підлягають задоволенню.

Також, як вбачається з апеляційної скарги, заявник просив суд скасувати рішення господарського суду Черкаської області в частині відмови в стягненні пені з відповідача у розмірі 94 296,15 коп.

В пункті 7.2. Договору сторони домовились, що у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

В частині 6 статті 231 ГК України вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосування вказаної норми є правом суду. При цьому застосування цієї процесуальної норми можливе лише у разі можливості застосування норми матеріальної.

Згідно частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також в пункті п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про зменшення розміру пені, у зв'язку з тим, що відповідач є бюджетною установою і утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Стягнення пені зумовить здійснення головним розпорядником бюджетних коштів додаткових видатків з Державного бюджету України, які можливо використати на інші цілі, зокрема забезпечення особового складу матеріальними цінностями, в умовах запровадження в країні особливого стану.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності та розглянувши додатково подані докази, суд дійшов до висновку, що при прийнятті рішення з даної вимоги необхідно врахувати важкий фінансовий стан підприємства, залежність його діяльності та розрахунків від виконання державою своїх зобов'язань, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення пені та відмови відповідачу в задоволенні в цій частині позову. Тому з відповідача підлягає стягненню 94296 грн. 15 коп. пені

Враховуючи наведене, рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. у справі №925/1673/15 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. у справі №925/1673/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов