Ухвала суду № 54295190, 16.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/9991/78128/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012

у справі №2а/0470/19/12

за позовом Приватного підприємства «Комард»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001042302 від 07.12.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про зменшення Приватному підприємству «Комард» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 122323,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 61161,50 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за вересень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у серпні 2011 року, за результатами якої складено акт №3258/23-5/32804325 від 07.12.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, ч.2 ст.30, ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України внаслідок чого позивачем недостовірно визначено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в декларації за вересень 2011 року в сумі 122323,00 грн..

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2011 №0001042302, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 122323,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 61161,50 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правомірність формування позивачем податкового кредиту у періоді, що перевірявся підтверджується наявністю договорів купівлі-продажу товарів, договорів надання транспортних послуг, які не визнавались у встановленому порядку незаконними, наявністю податкових, видаткових накладних, рахунків, актів приймання-передачі товарів/послуг від контрагентів та від позивача, оплата товарів/послуг. Частина товарів (вироби для новорічних свят, зошити, альбоми) позивачем купувались у контрагентів на території України та продавалось фірмам - нерезидентам України (Росія), про що свідчать вантажно-митні декларації, видаткові та податкові накладні, оплата товару.

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на думку податкового органу, стало неправомірне формування позивачем податкового кредиту серпня-вересня 2011 року по операціям з придбання ТМЦ, надання послуг на загальну суму ПДВ -528631,00 грн. за рахунок включення сум ПДВ з придбання товарів, надання послуг ТОВ «Полісвіт», ПП «Ластре», ТОВ «Формаг», ТОВ «Агро-Союз-Термінал», ПП «Профіт-13», ТОВ «Рапсодія плюс», ТОВ «Періон Д», ТОВ «Корал Укртрейд», ФОП ОСОБА_2, що мають багатоступеневий ланцюг постачання, до складу якого входять постачальники, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, не подають податкової звітності до контролюючих органів, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування сировини, товарно-матеріальних цінностей, витрат на їх зберігання, за матеріалами перевірок є постійними в ланцюгах поставок, працюють в одному сигменті ринку. Зазначене, на думку відповідача, не дає можливості встановити виробника - (імпортера) сировини та товарів по всьому ланцюгу постачання та відповідно сплату ПДВ до державного бюджету.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

На момент проведення позивачем господарських операцій з контрагентами , останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та були зареєстровані як платник податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун