Ухвала суду № 54294737, 30.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 року м. Київ К/800/1774/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 806/6430/13-а

за позовом Державного підприємства «Лугинське лісове господарство»

до Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Державне підприємство «Лугинське лісове господарство» звернулось до суду з адміністративним позовом до Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано видані Лугинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області податкові повідомлення-рішення від 06.09.2013 року: - № 0000362200 про збільшення зобов'язання з податку на прибуток на суму 808 459, 00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 296 057, 00 грн.; - № 0000352200 в частині визначення додаткового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 85 717, 00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 42 859, 00 грн.; - № 0000342200 про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 3 953, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Державного підприємства «Лугинське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 20.08.2013 року № 75/22-16/00991864, яким встановлено порушення: - п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 808 459, 00 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 86 179, 00 грн. та завищено від'ємне значення зобов'язання ряд. 24 Декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року на суму 3 953, 00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.09.2013 року: - № 0000362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 808 459, 00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 296 057, 00 грн.; - № 0000352200, яким збільшено зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 86 179, 00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 43 090, 00 грн.; - № 0000342200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3 953, 00 грн.

Позивач, не погоджуючись з окремими висновками податкового органу, звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.09.2013 року: № 0000362200 в повному розмірі, № 0000352200 в частині визначення додаткового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 85 717, 00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 42 859, 00 грн., № 0000342200 в повному розмірі.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень в оскаржуваній частині.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

На думку податкового органу, позивачем було завищено собівартість придбаних та реалізованих товарів на вирощування посадкового матеріалу, посадку лісу та проведення догляду за лісовими культурами на суму 948 098, 00 грн. за рахунок помилкового віднесення до складу собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат, що обліковувались по бухгалтерському рахунку 232/1 «Витрати по лісовому господарству за рахунок власних коштів», оскільки ці витрати мали відноситись платником податку до витрат на виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів.

Відповідно до п. 10 Інструкції по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затвердженої наказом Міністерства лісового господарства України від 17.07.1996 року № 72 (чинної на час виникнення спірних відносин), до основного виробництва належить: штучне лісовідновлення; лісорозведення на землях, непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо); полезахисне лісорозведення (за договорами); створення лісонасіннєвої бази (лісонасінних плантацій, ділянок); лісогосподарські заходи по формуванню високопродуктивних насаджень; будівництво доріг лісогосподарського призначення; гідролісомеліорація і лісоосушення; заготівля лісового насіння; лісогосподарські заходи, включаючи послуги по охороні і відтворенню диких тварин; природне лісовідновлення; охорона лісів від пошкоджень, самовільних порубок тощо; заходи по захисту лісів від шкідників і хвороб; заходи по охороні лісів від пожеж; лісозаготівлі на лісосіках головного користування; інші виробництва (деревообробка, лісохімія, видобуток живиці, виробництво товарів з відходів, виробництво консервів, побічне користування і сільське господарство).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Лугинське лісове господарство» є постійним лісокористувачем, якому для ведення лісового господарства державою надано у постійне користування лісові угіддя, тобто здійснює свою діяльність в галузі лісового господарства.

Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що доводи податкового органу про обов'язок позивача вести бухгалтерський облік біологічних активів згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», затвердженим наказом Мінфіну України від 18.11.2005 року № 790, відповідно до п. 4 якого сільськогосподарська дiяльнiсть - процес управлiння бiологiчними перетвореннями з метою отримання сільськогосподарської продукції та/або додаткових бiологiчних активів, є помилковими, оскільки позивач сільськогосподарською діяльністю не займається.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що актами приймання-передачі виконаних робіт, щоденниками приймання лісопродукції та нарядами на виконання робіт підтверджується отримання позивачем послуг на виконання лісозаготівельних робіт від ТОВ «Чубинецьке» на підставі договорів підряду.

В свою чергу, вчинення відповідальними особами ТОВ «Чубинецьке» підписів в нарядах на виконання робіт та в щоденниках на приймання робіт умовами укладених з цим підрядником договорів не було передбачено.

Виконанні даним контрагентом за замовленням позивача лісозаготівельні роботи здійсненні в рамках його господарської діяльності і спрямовані на отримання ним доходу в майбутньому, з огляду на що, суди дійшли до правильного висновку про обґрунтованість дій позивача щодо включення до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) вартості робіт, що були виконані ТОВ «Чубинецьке», на суму 2 790 855, 00 грн. відповідно до податкових накладних.

Факти проведення лісозаготівельних і лісогосподарських робіт ТОВ «Універсал» на підставі договору підряду з позивачем підтверджуються актами виконаних робіт, актом прийому-передачі послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Встановлено, що будь-яких зауважень щодо їх оформлення в матеріалах перевірки зроблено не було.

Посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагента ТОВ «Універсал», як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 806/6430/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук