Постанова № 54294572, 08.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа№ 910/23834/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Пріцака І.Є. - дов. №108 від 01.12.2015 р.

від відповідача Антощука Е.І. - дов. б/н від 06.10.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Український Лізинг»

на рішення господарського суду міста Києва

від 13.10.2015 р. (суддя Ващенко Т.М.)

у справі №910/23834/15

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Український Бізнес Банк»

(далі - ПАТ «Український Бізнес Банк»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Український Лізинг»

(далі - ТОВ «Український Лізинг»)

про стягнення 123 211,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі №910/23834/15 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Український Лізинг» на користь ПАТ «Український Бізнес Банк» 116 105,00 грн. заборгованості за кредитом, 3 773,36 грн. заборгованості зі сплати процентів, 3 333,32 грн. пені. Крім цього, стягнуто з ТОВ «Український Лізинг» в доход спеціального фонду Державного бюджету України 2 464,22 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю й прийняти нове рішення. Одночасно скаржник просив зупинити провадження у справі №910/23834/15 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №905/2618/15 за позовом ТОВ «Український Лізинг» до ПАТ «Український Бізнес Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору №78/Ю від 12.12.2012 року. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилався на те, що строк повернення коштів за договором №78/Ю від 12.12.2012 р. ще не настав, встановлення розміру та порядку сплати додаткових процентів за користування кредитом на підставі п. 4.6 цього договору не відповідає вимогам законодавства та принципам справедливості, порушує права та інтереси відповідача. Крім цього, за твердженнями апелянта місцевим судом не дотримано положень процесуального права, зокрема, безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/23834/15 за апеляційною скаргою ТОВ «Український Лізинг» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Український Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі №910/23834/15 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08.12.2015 року.

В судове засідання з'явилися представники сторін, представник відповідача (апелянта) щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про зупинення провадження зазначив, що з огляду на прийняття рішення у справі №905/2618/15 підстави для зупинення провадження у даній справі відпали, тому просив це клопотання залишити без розгляду. Щодо решта доводів по суті скарги, апелянт не погоджується з оскарженим рішенням в частині стягнення з нього 3 773,36 грн. заборгованості зі сплати процентів на підставі п. 4.6 кредитного договору №78/Ю від 12.12.2012 р. та 3 333,32 грн. пені, тому просив рішення в цій частині скасувати з прийняттям нового про відмову в позові.

Представник позивача проти клопотання про зупинення та доводів скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, оскаржене рішення суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

З огляду на те, що представник відповідача не наполягав на заявленому клопотанні про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, беручи до уваги, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень господарським судом Донецької області 24.11.2015 р. прийнято рішення у справі №905/2618/15, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Український Лізинг» до ПАТ «Український Бізнес Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору №78/Ю від 12.12.2012 р. відмовлено, апеляційний господарський суд вважав за доцільне клопотання відповідача залишити без розгляду.

На підставі ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги й перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «Український Бізнес Банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Український Лізинг» про стягнення 123 211,68 грн., з яких: 116 105,00 грн. - заборгованість за кредитом, 3 773,36 грн. - заборгованість зі сплати процентів, 3 333,32 грн. - пеня. Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором №78/Ю від 12.12.2012 р. (далі - Договір) тощо.

Оцінивши встановлені фактичні обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог й необхідність їх задоволення.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд встановив, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредит на загальну суму 307 697,00 грн., відповідач в порушення умов Договору свої зобов'язання щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується 116 105,00 грн. заборгованості за кредитом та 3 773,36 грн. заборгованості зі сплати процентів, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, посилаючись на ч. 1 ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 525, 526, 610, 612, 626, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України місцевий суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість за кредитом та заборгованість зі сплати процентів в розмірі вищенаведених сум. Крім цього, за наявності у позивача права на підставі ст.ст. 546, 549, 611 ЦК України, п. 5.10 Договору на стягнення з відповідача пені, розмір якої ним розраховано вірно, позовна вимога про стягнення 3 333,32 грн. пені підлягає задоволенню тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як встановлено місцевим судом, 12.12.2012 р. між позивачем (банком) та відповідачем (позичальником) укладено Договір, за умовами п. 1.1 якого банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 307 697,00 грн. на придбання транспортного засобу строком з 12.12.2012 р. по 11.12.2015 р. зі сплатою 25% річних. Проценти нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку застосовується фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено умовами Договору (п.п. 3.1, 4.2), банк зобов'язується відкрити позичальнику кредитний рахунок №20639032197317.980.1 та рахунок з нарахування процентів №20684032197317.980.1. Позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним перераховувати на рахунок №37397032197318 суму процентів за користування кредитом за умовами Договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, платежі в погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

Позичальник зобов'язується погашати наданий банком кредит до 11.12.2015 р. згідно з графіком погашення, наведеним у додатку №1, який є невід'ємною частиною Договору (п. 4.5 Договору).

На підставі п. 4.6 Договору у разі невиконання зобов'язань за умовами п. 4.5 цього Договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.12 Договору з дня підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за Договором.

Додатковою угодою №1 від 16.10.2014 р. сторони внесли зміни до п. 1.1 Договору та п. 4.6 Договору та виклали їх в наступній редакції:

«1.1. Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 307 697,00 грн. на придбання транспортного засобу, строком з 12.12.2012 р. до 11.12.2015 р. зі сплатою: в період з 12.12.2012 р. до 30.09.2014 р. включно 25% річних; в період з 01.10.2014 р.. до 11.12.2015 р. включно 15% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році;

4.6. У разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього Договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 12.12.2012 р. до 30.09.2014 р. включно 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01.10.2014 р. - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення».

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредит на загальну суму 307 697,00 грн. (меморіальний ордер №260\4 від 12.12.2012 року).

Проте, відповідач в порушення умов Договору своїх зобов'язань щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав, в результаті за ним рахується 116 105,00 грн. заборгованості за кредитом та 3 773,36 грн. заборгованості зі сплати процентів. Наведене підтверджується банківською випискою за період з 12.12.2012 р. по 21.09.2015 р., оригінал якої залучено до матеріалів справи.

17.07.2015 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №3787 про сплату грошових коштів за Договором, яку відповідач отримав 28.07.2015 р., про що свідчить підпис представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Не зважаючи на це, відповідач відповіді на вимогу не надіслав, зазначених вимог не виконав, заборгованості не сплатив.

Разом з тим, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача факт наявної заборгованості за кредитом на суму 116 105,00 грн. визнав, проте не погодився із заборгованістю зі сплати процентів та з нарахованою пенею, вважаючи це подвійним нарахуванням штрафних санкцій.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) (ч. 2 ст. 1050 ЦК України), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Як вище згадувалось, п. 4.6 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 16.10.2014 сторони передбачили, що у разі невиконання зобов'язань за умовами п. 4.5 цього Договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 12.12.2012 р. до 30.09.2014 р. включно 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01.10.2014 р. - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

З огляду на вищенаведені приписи закону, наявні в матеріалах справи докази, місцевий суд обґрунтовано визнав правомірними вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 116 105,00 грн. та заборгованості зі сплати процентів в сумі 3 773,36 грн. тощо.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Передбачений ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється на підставі ст. 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторонами було погоджено (п. 5.10 Договору), що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що розмір пені відповідає вимогам законодавства, в тому числі положенням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та умовам Договору, позивачем розраховано вірно, тому позовна вимога про її стягнення в сумі 3 333,32 грн. підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про те, що місцевим судом неправомірно стягнуто заборгованість зі сплати процентів та пеню, адже відбулося подвійне нарахування штрафних санкцій відповідачу, спростовуються роз'ясненнями суду касаційної інстанції.

Так, згідно п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі №910/23834/15 - без змін.

Матеріали справи №910/23834/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун