Ухвала суду № 54285679, 14.12.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21921/15-ц Провадження № 22-ц/772/3466/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 53Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого судді Сало Т.Б., суддів: Зайцева А.Ю., Луценко В.В., секретар - Торбасюк О.І., за участі позивача ОСОБА_2, та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди,

встановила:

У вересні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 звернулись із вищевказаним позовом до суду.

Позов мотивовано тим, що у 2013 році позивачі були звільнені з державного підприємства «Державна картографічна фабрика» (далі ДП «ДКФ») в зв`язку із реорганізацією підприємства. В день звільнення розрахунок з ними проведений не був, про заборгованість підприємство видало довідки, але виплату належних сум у добровільному порядку не провело. Судовими наказами Вінницького міського суду Вінницької області заборгованість по заробітній платі на користь позивачів була стягнута, але фактичний розрахунок відповідачем був проведений лише 30.06.2015 року. Оскільки при звільненні з ними не був проведений повний розрахунок у визначені законом строки, відповідач повинен виплатити їм середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме на користь ОСОБА_3 - 84185,49 грн., ОСОБА_2 - 91325,50 грн., ОСОБА_4 - 42993,60 грн., ОСОБА_5 - 53861,60 грн., ОСОБА_6 - 67006,89 грн., а також по 2000,00 грн. моральної шкоди кожному із позивачів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.10.2015 року позов задоволено. Стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь кожного із позивачів середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також стягнуто на користь кожного із позивачів моральну шкоду.

Не погодившись з ухваленим рішенням ДП «Центр державного земельного кадастру» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не враховано, що вини відповідача у невиплаті заборгованості по заробітній платі не має; відповідач повинен відповідати за зобовязаннями ДП «Вінницька картографічна фабрика» лише з моменту реєстрації ліквідації останнього у звязку із злиттям; судом не досліджено наявність обставин, які б підтверджували наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних причин.

Судом першої інстанції встановлено, що всі позивачі перебували у трудових відносинах з ДП «Державна картографічна фабрика».

ОСОБА_3 була звільнена 07.05.2013р. За судовим наказом від 24.02.2014р. в справі № 127/3309/14-ц на її користь з ДП « Державна картографічна фабрика» стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 1999,76 грн.. Фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 30.06.2015 р..

ОСОБА_2 була звільнена 08.07.2013 р. За судовим наказом від 24.02.2014 р. в справі № 127/3286/14-ц на її користь з ДП « Державна картографічна фабрика» стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 9611,13 грн. Фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 30.06.2015 р..

ОСОБА_4 була звільнена 03.06.2013 р.. За судовим наказом від 04.03.2014 р. в справі № 127/3915/14-ц на її користь з ДП « Державна картографічна фабрика» стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 1858,74 грн.. Фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 30.06.2015 р..

ОСОБА_5 була звільнена 03.06.2013 р.. За судовим наказом від 28.03.2014 р. в справі № 127/5885/14-ц на її користь з ДП « Державна картографічна фабрика» стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 3915,76 грн.. Фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 30.06.2015 р..

ОСОБА_6 була звільнена 17.05.2013 р.. За судовим наказом від 21.02.2014 р. в справі № 127/3311/14-ц на її користь з ДП « Державна картографічна фабрика» стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 1554,60 грн.. Фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 30.06.2015р..

Наказом Держземагентства України від 09.01.2013р. № 5 реорганізовано ДП «Державна картографічна фабрика» шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру».

Відповідно до п. 2 цього Наказу ДП «Центр Державного земельного кадастру» є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП «Державна картографічна фабрика».

Відповідачем 30.06.2015 р. за платіжним дорученням № 1816 від 30.06.2015 р. було перераховано кошти в сумі 36337,01 грн. на погашення заборгованості ДП «Державна картографічна фабрика», згідно з чим було проведено погашення заборгованості перед позивачами.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати, виходив з доведеності й обґрунтованості позову та наявності передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , оскільки суд вірно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права, які підлягають до застосування в даних правовідносинах.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст. 117 КЗпП України).

За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

При розгляді справи відповідач не довів відсутність вини ДП «ДКФ» у невиплаті позивачам належних сум при звільненні в строк передбачений ст. 116 КЗпП України, адже обовязок доведення цього факту покладається на відповідача.

Також, вимоги позивачів щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

Колегія суддів погоджується з розрахунками суду першої інстанції, оскільки вони базуються на механізмі здійснення відповідних розрахунків визначених Порядком обчислення середньої заробітної плати (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100), і суд першої інстанції під час його проведення використовував формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 січня 2015 р. у справі N 6-195цс14). Також, в основу розрахунку покладено інформацію викладену у відповідних довідках про розмір середньоденної заробітної плати позивачів.

Крім цього, представник відповідача в апеляційній скарзі не оскаржує рішення в частині розміру стягнутих з відповідача на користь кожного із позивачів заборгованості.

Відповідно до ст. 104 ЦК України уразі реорганізації юридичних осіб, зокрема приєднанні, майно, права та обовязки переходять до правонаступників.

Порядок припинення ДП «ДКФ» відповідачем не оспорювався, порушень при цьому не встановлено, і як пояснив представник відповідача у єдиний державний реєстр внесений запис про припинення юридичної особи.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача, як правонаступника, оспорюваних виплат, оскільки до останнього на законних підставах перейшли права та всі обовязки ДП «ДКФ».

Слід відмітити, що відповідач під час розгляду даного спору не просили застосувати строк позовної давності.

Крім того, суд погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, оскільки у статті 237-1 КЗпП України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди та з розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кожного із позивачів, оскільки позивачі два з половиною роки не отримували очікуване виплат при звільненні, внаслідок чого був втрачений спокій та порушений звичайний ритм життя. А тривала невиплата заробленого на підприємстві, де відповідачі пропрацювали багато років свого життя, показало відношення роботодавців до своїх працівників, чим образило останніх. І сам факт звернення позивачів до суду з метою стягнення заробленого, є вкрай негативними діями, що теж призвели до нервувань та психологічної напруги.

Тому твердження представника відповідача про відсутність доказів заподіяння моральної шкоди в даному випадку є безпідставними, а наявність вини роботодавця у невчасному розрахунку при звільнення підтверджує наявність вини цього ж роботодавця у заподіянні позивачам моральної шкоди та підтверджує причинний звязок між шкодою та протиправними діями роботодавця.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргуДержавного підприємства «Центр державного земельного кадастру», відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: