Ухвала суду № 54283174, 10.12.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Авалян Н.М.

Справа № 417/62/15-ц

Провадження № 22ц/782/736/15

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

10 грудня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Суддя судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області Авалян Н.М., перевіривши матеріали справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спадкового майна та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом з апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Луганської області на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 14 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИЛА

В обґрунтування позову, з яким позивачка звернулась до суду 15 січня 2015 року, зазначено, що 01 вересня 2014 року помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства. Позивачка є єдиною спадкоємицею за заповітом. Відповідачка є дружиною спадкодавця та має право на обов'язкову частку у спадщині. В державній нотаріальній конторі позивачка не має можливості оформити право на спадщину, оскільки між нею та відповідачкою виник спір з приводу часток та розподілу спадкового майна.

Ухвалою від 14 лютого 2015 року суд закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди сторін, відповідно до якої за позивачкою ОСОБА_2 визнається право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на спадкове майно:

1) земельну ділянку площею 9.2738 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Сичанської сільської ради Марківського району Луганської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ №066516, виданого Сичанською сільською радою 16 грудня 2002 року;

2) земельну ділянку площею 1.7500 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Сичанської сільської ради Марківського району Луганської області, передану для ведення особистого селянського господарства, належну ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯМ №727466, виданого Марківською районною державною адміністрацією Луганської області 27 грудня 2012 року, кадастровий номер 4422588800:19:013:0124;

3) земельну ділянку площею 3.7002 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Сичанської сільської ради Марківського району Луганської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), належну ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності (індексний номер №23149922 від 18 червня 2014 року), кадастровий номер 4422588800:19:016:0148.

Вказана ухвала суду сторонами не оскаржувалась та набрала сили.

29 жовтня 2015 року першим заступником прокурора Луганської області на вказану ухвалу суду подана апеляційна скарга, в якій прокурор просить ухвалу суду скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі прокурор посилається на

незаконність ухвали суду, неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні відповідно до вимог статті 297 Цивільного процесуального кодексу України питання про відкриття апеляційного провадження встановлено наступне.

Ухвала суду про визнання мирової угоди підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду відповідно до пункту 8 частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України.

Прокурор не приймав участі у розгляді справи, тому для вирішення питання, чи відноситься прокурор відповідно до частини 1 статті 292 Цивільного процесуального кодексу України до кола осіб, яким за законом надано право на апеляційне оскарження ухвали суду про визнання мирової угоди між фізичними особами, необхідно встановити, в інтересах якої особи подано апеляційну скаргу, виходячи з функцій, покладених на органи прокуратури Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Участь прокурора у цивільному процесі регламентована статтею 45 Цивільного процесуального кодексу України, яка передбачає наступне.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор наділений правом ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи. Представництво в суді законних інтересів держави прокурор здійснює у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

В апеляційній скарзі прокурор послався на те, що вона подана з метою захисту економічних інтересів держави. В обгрунтування своїх доводів прокурор послався на те, що за розгляд справи позивачкою недоплачений судовий збір в розмірі 2 205,30 грн., що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Не надходження судового збору до бюджету порушує економічні інтереси держави, оскільки кошти судового збору спрямовуються на здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

В обгрунтування права на самостійне оскарження ухвали суду прокурор послався на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати контроль за надходженням судового

збору до спеціального фонду Державного бюджету. Але зазначений довод апеляційної скарги не можє бути прийнятий до уваги, оскільки не відповідає нормам матеріального права та прямо їм протирічить.

Так, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Статтею 19 Бюджетного кодексу України визначено, що на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

Стаття 22 Бюджетного кодексу України визначає джерела формування спеціального фонду Державного бюджету України, до яких входить також судовий збір, а крім того, визначає головних розпорядників бюджетних коштів, до яких відносяться, зокрема, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників.

Частиною 7 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету" установлений перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. До цих органів, зокрема, відносяться Верховний Суд України, Державна судова адміністрація України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

В зазначеній постанові Кабінету Міністрів України на органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, покладено обов'язок забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, посилання прокурора на відсутність органів, уповноважних здійснювати контроль за надходженням судового збору до спеціального фонду Державного бюджету, прямо протирічить законодавству України.

Крім посилань не неповноту сплати судового збору, в апеляційній скарзі прокурор також вказує на помилковість висновку суду про те, що мирова угода не порушує права, свободи та інтереси сторін та інших осіб. Але цей довод апеляційної скарги потребує уточнення, виходячи з наступного.

Сторонами у справі є фізичні особи, які не оскаржили ухвалу суду. Апеляційне оскарження прокурором судового рішення в інтересах фізичних осіб можливо відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно у тому випадку, якщо громадянин неспроможний через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Однак, на ці обставини прокурор не посилається, що не дозволяє зробити висновок щодо наявності у прокурора законних підстав для подання апеляційної скарги в інтересах позивачки або відповідачки.

Щодо порушень прав, свобод та інтересів інших осіб, то за наявності таких порушень прокурор в апеляційній скарзі повинен вказати на конкретну особу, чиї права порушені, а також зазначити підстави для представництва, як це передбачено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

З вказаних вище підстав ухвалою від 30 листопада 2015 року відповідно до вимог частини 1 статті 121,частини 2 статті 297 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга була залишена без руху, а апелянту було запропоновано в п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги.

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху була отримана 04 грудня 2015 року, а 07 грудня 2015 року була подана уточнена апеляційна скарга, яка не може бути прийнята до провадження апеляційного суду з наступних підстав.

В уточненій апеляційній скарзі вказано, що вона подана прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування - Сичанської сільської ради Марківського района Луганської області з метою належного забезпечення економічних основ місцевого самоврядування. В обгрунтування зазначено, що Сичанська сільська рада Марківського района Луганської області відповідно до частин 1, 2, 3 статті 1277 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" зобов'язана після спливу одного року з часу відкриття спадщини подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою , після чого відумерда спадищина переходить у власність територіальної громади. А суд першої інстанції при розгляді справи не перевірив, чи прийнята спадшина спадкоємцями, чи не усунені вони від спадкування та чи не відмовлялись від спадщини.

Але зазначений довод апеляційної скарги не можє бути прийнятий до уваги, оскільки з матеріалів справи (а.с.5-6,9,10) вбачається, що відповідачка перебувала із спадкодавцем в зареєстированому шлюбі та на час відкриття спадшини проживала із спадкодавцем за однією адресою, за якою була зареєстрована. За вказаних обставин відповідно до статті 1261, частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України відповідачка є спадкоємицею першої черги за законом, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, а тому спадщина не може вважатись відумерлою.

Отже, оскаржуваною ухвалою не порушене право органу місцевого самоврядування на набуття права власності на відумерлу спадщину відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України, статті 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Таким чином, недоліки апеляційної скарги не усунуто, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню апелянту, що не перешкоджає повторному апеляційному оскарженню ухвали суду шляхом подання виправленої апеляційної скарги та з одночасним поданням заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.

На підставі викладеного, керуючись статтею 45, частиною 2 статті 121,частинами 2,3 статті 297 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Луганської області на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 14 лютого 2015 року вважати неподаною та повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя: