Постанова № 54273265, 11.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 грудня 2015 року 14 год. 50 хв. № 826/16832/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальні системи України" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням усунення виявлених недоліків, надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальні системи України" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання нечинним (незаконним) та скасування наказу в.о. начальника відповідача від 19 листопада 2014 року №3408 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Комунальні системи України" (код ЄДРПОУ 37100715)" (далі - спірний наказ), а також визнання протиправними дій відповідача із проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем безпідставно оформлено спірний наказ, на підставі якого проведено перевірку позивача, чим порушено права та інтереси позивача як платника податків.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 23 листопада 2015 року через канцелярію від законного представника позивача надійшла письмова заява про збільшення позовних вимог, яка по суті є завою про зміну предмету позову, а саме про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 10 грудня 2014 року №172626552209 (далі - оскаржуване рішення).

Вказану заяву судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

У судовому засіданні 23 листопада 2015 року суд перейшов до розгляду справи по суті позову.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином. При цьому, 23 листопада 2015 року до суду через канцелярію надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 23 листопада 2015 року судом, згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 27 листопада 2015 року через канцелярію від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до заперечень проти позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування під час прийняття у справі судового рішення по суті позову.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 24 листопада 2014 року складено акт №1112/26-55-22-09/37100715 про результати документальної позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Послуги митного брокера", їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2014 року у розмірі 136791,00 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 136791,00 грн. за основним платежем та у розмірі 34198,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказане рішення залишено без змін.

Так, згідно з пп. 20.1.3 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що перевірку позивача проведено на підставі спірного наказу, оформленого відповідачем на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, у зв’язку з наявністю податкової інформації щодо можливих порушень податкового законодавства в результаті взаємовідносин із ТОВ "Послуги митного брокера".

У письмових запереченнях відповідача зазначено, що спірний наказ оформлено згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, а саме за наслідками перевірки контрагента позивача.

Як чітко вбачається зі змісту пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальну позапланову перевірку платника податків може бути проведено за наслідками перевірок інших платників податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем на адресу позивача направлялися письмові запити, на які позивачем своєчасно надано письмові пояснення та документи на їх підтвердження.

Про вказане також зазначено самим відповідачем у письмових запереченнях проти позову.

Отже, підсумовуючи вище викладене, суд вважає, що спірний наказ відповідачем оформлено без достатніх на те підстав, що, у свою чергу, є порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, відповідачем також порушено порядок повідомлення платника податків про проведення перевірки.

Зокрема, як передбачено ст. 78 ПК України, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Поряд з цим, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів та зазначено в акті перевірки, спірний наказ, як і повідомлення про проведення перевірки та повідомлення про запрошення на підписання акту перевірки, на адресу позивача направлено 20 листопада 2014 року, а перевірку проведено 24 листопада 2014 року.

З урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що протиправні діяння та рішення не можуть мати правомірних наслідків.

Стосовно прийняття відповідачем оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Як уже зазначено вище, оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, відповідачем прийнято за результатами проведеної перевірки позивача, а саме у зв’язку з тим, що, за переконанням відповідача, господарські операції за участю позивача та його контрагента не мали реального характеру.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що між позивачем та ТОВ "Послуги митного брокера" укладено договори:

- від 12 грудня 2013 року №1312/13 про надання консультаційних послуг з питань комерційної діяльності та управління, за умовами якого виконавець - ТОВ "Послуги митного брокера" зобов’язався надати замовнику - позивачу консультаційні послуги з питань комерційної діяльності та управління підприємством для досягнення найвищих показників фінансово-господарської діяльності замовника;

- від 28 листопада 2013 року №2811/13 про надання консультаційних послуг з бухгалтерського та управлінського обліку, за умовами якого замовник - позивач в порядку та на умовах, визначених договором, дає завдання, а виконавець - ТОВ "Послуги митного брокера" приймає на себе зобов’язання надати за плату замовнику послуги щодо проведення консультаційного обслуговування персоналу замовника із бухгалтерських та управлінських питань, пов’язаних із фінансово-господарською діяльністю замовника.

Відповідно до п. 5 договору №2811/13, на підтвердження факту надання виконавцем замовнику консультаційних послуг за договором складаються відповідні акти наданих послуг.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано суду, як і відповідачу на його письмові запити, копії первинних документів, а саме акти виконаних робіт, податкові накладні.

У ході судового розгляду справи позивачем також надано суду копії актів приймання-передачі документації та копії документації, переданої позивачем ТОВ "Послуги митного брокера" для виконання умов договорів.

Отримання позивачем консультаційних послуг від ТОВ "Послуги митного брокера" підтверджується необхідністю налагодження ведення господарських процесів всередині компанії, з метою розвитку бізнесу, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників позивача від 18 жовтня 2015 року №18/10-13, копія якого міститься у матеріалах справи.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснила, що під час укладення договорів №1312/13 та №2811/13 ТОВ "Послуги митного брокера" ознайомлено позивача з випискою з ЄДР, довідкою з ЄДРПОУ, свідоцтвом платника ПДВ.

Суд у ході розгляду справи, у свою чергу, з’ясував, що у ході перевірки відповідачем не досліджувалися господарські операції позивача із його контрагентом, їм, як і первинним документам позивача, не надано правової оцінки. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються виключно на обставинах, виявлених у ході проведення перевірки контрагента позивача - ТОВ "Послуги митного брокера".

У зв’язку з вище викладеним суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб’єкта господарювання та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб’єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11, для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно з п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими контролюючий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, постачальник включений до ЄДР та має свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених в ЄДР, за умови необізнаності щодо викладеного.

При цьому, слід враховувати вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як уже зазначено вище, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в ЄДР.

Отже, враховуючи вище викладені норми та з’ясовані обставини, суд вважає, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник ПДВ, оформлені договорами, які не визнані у судовому порядку недійсними, а також підтверджені первинними документами, зокрема, податковими накладними, а отже, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов’язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, суд прийшов до висновку, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю позивача та його контрагента з мотивів неспрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є такими, що ґрунтуються на припущеннях. У ході судового розгляду справи відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п. 2.1, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З урахуванням вище викладеного, формування позивачем податкового кредиту на підставі виписаних контрагентом податкових накладних, за переконанням суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, з огляду на встановлені судом у ході розгляду справи обставини, викладені в акті перевірки висновки є необґрунтованими, а оскаржуване рішення, як наслідок, є безпідставним, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Стосовно строків звернення позивача до суду з позовом суд зазначає, що передбачений нормами КАС України строк звернення до суду, з урахуванням норм ПК України та листів Вищого адміністративного суду України про роз’яснення щодо обчислення строку звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання, позивачем не пропущено, оскільки уточнена позовна вимога про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення може бути заявлена до суду протягом 1095 днів із дня отримання платником податків, тобто позивачем, вказаного рішення контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальні системи України" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 10 грудня 2014 року №172626552209.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальні системи України" (код ЄДРПОУ 37100715) здійснений ним судовий збір у розмірі 2784,09 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири гривні дев’ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39669867).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин