Ухвала суду № 54272671, 26.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5964/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

26 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Кучкарової Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоконал" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоконал" про: - визнання такою, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили (і нечинною з моменту прийняття) постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 року; - визнання незаконною і нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_5 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції, закрити провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, винести нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі, залежно від фактичних обставин справи, задовольнити апеляційну скаргу у відповідній частині.

В суді апеляційної інстанції під час розгляду справи позивач - ОСОБА_4 вказав на необхідність звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності наступних актів законодавства:

- частин 1 та 2 статті 11 Закону України від 20.04.2000 року № 1682-III «Про природні монополії»;

- абз.7 ч.1 статті 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-III;

- пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України від 09.07.2010 року № 2479-VI «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»;

- Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";

- Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Також, ОСОБА_4 повідомив, що в суді першої інстанції ним заявлялося відповідне клопотання, однак суд залишив його без задоволення за відсутності підстав для звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності норм наведених законів України та указів Президента України та зупинення провадження у справі.

Згідно 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р.), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

В силу статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію Про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини є джерело права.

У відповідності до висновків, викладених у пунктах 23, 25 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У разі ж виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правого акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту (частина 5 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, згідно пункту1 статті 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який, відповідно до ст. 150 Конституції України, може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Так, Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 року № 8 зауважив на тому, що не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Остаточним Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 року у справі "Богатова проти України" визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Дослідивши конкретні обставини цієї справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національні суди не вчинили жодної спроби розглянути позов заявниці з точки зору конституційності законодавства, що було застосовано при нарахуванні їй пенсії, попри те, що заявниця в кожній судовій інстанції наголошувала на цьому питанні. Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди, маючи за національним законодавством, у разі наявності спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, повноваження ініціювати відкриття конституційного провадження, цілком ігноруючи вказаний аргумент заявниці - без надання у рішеннях обґрунтування для його відхилення, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали своїх зобов'язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на наявність суперечностей у актах законодавства, а саме: Законі України "Про природні монополії" від 20.04.2000р. № 1682-III; Законі України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-III; Законі України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 09.07.2010р. № 2479-VI; Указі Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 "Про утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"; Указі Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" в частині повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлювати тарифи на центральне водопостачання та водовідведення та в контексті зазначених обґрунтувань і висновків чинного рішення Конституційного Суду України від 08.07.2008 по справі №1-39-2008 (№ 14-рп/2008), колегія суддів вважає за необхідне застосувати на стадії апеляційного розгляду справи положення пункту 4 частини 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України та зупинити провадження у справі № 826/5964/15 до вирішення питання щодо конституційності наведених положень актів законодавства, оскільки вирішення питання щодо їх конституційності має визначальне значення для розгляду даної справи.

Відповідно до п.4 ч.2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право зупинити провадження у справі за наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства та беручи до уваги досліджені обставини даної справи, колегія суддів вважає необхідним звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих вищезазначених положень законів України та зупинити апеляційне провадження у даній справі до вирішення питання щодо конституційності вищенаведених положень актів законодавства.

Керуючись п.4 ч.2 ст. 156, ст.ст. 160, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень законів України та указів Президента України, а саме:

- частин 1 та 2 статті 11 Закону України від 20.04.2000 року № 1682-III «Про природні монополії»;

- абз.7 ч.1 статті 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-III;

- пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України від 09.07.2010 року № 2479-VI «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»;

- Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";

- Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви та копією ухвали про відкриття апеляційного провадження від 27.10.2015р.).

Зупинити апеляційне провадження у даній справі № 826/5964/15 до вирішення питання щодо конституційності наведених положень актів законодавства.

Ухвала суду в частині звернення до Верховного Суду України набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Ухвала суду в частині зупинення провадження у справі набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в порядку і у строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 07.12.2015 року