Ухвала суду № 54272437, 03.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Київ К/800/14362/13

К/800/14475/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Мороза В.Ф.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Донця О.Є.

за участю секретаря судового засідання - Слободян О.М.

за участю представника позивачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_3 та Немовицької сільської ради на постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 05.09.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Немовицької сільської ради, Начальника управління Держкомзему у Сарненському районі Зінчика Романа Миколайовича, Начальника відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Сарненської райдержадміністрації - Пінчука Федора Івановича, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: головного санітарного лікаря Сарненського району ОСОБА_8, ОСОБА_3 (надалі також - третя особа), ОСОБА_9 про визнання неправомірними дій та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

Позивачі звернулись з позовом про визнання неправомірними дій та скасування висновків відділу земельних ресурсів у Сарненському районі, відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства щодо погодження проекту землеустрою про відведення третій особі у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. Також оскаржили рішення сільської ради №513 від 26 березня 2008 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою та №729 від 06.11.2008 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, а також дозвіл на виконання будівельних робіт.

Постановою Сарненського районного суду від 25.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року позов було задоволено. В обґрунтування прийнятого рішення суди вказали на те, що земельна ділянка знаходиться на території виробничої забудови та не підлягає і не призначена для житлової забудови, розташована поряд з виробничими приміщеннями (ферма (корівник), приміщення ремонтно-механічної майстерні, цех для виготовлення дерев'яних палетів тощо), що належать позивачам. Крім того, суди зазначили, що рішення щодо зміни цільового використання земельної ділянки не приймалось.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, сільська рада та третя особа звернулись з касаційними скаргами, у яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про залишення позову без задоволення.

Судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 39 ЗК України та ст. ст. 3, 12 Закону України «Про планування та забудову територій», використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Генеральним планом населеного пункту визначаються зокрема межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій.

Частиною другою статті 114 ЗК України передбачено, що у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Відповідно до частини першої цієї статті санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірна земельна ділянка відповідно до генерального плану сула Немовичі розташована в межах території виробничої забудови та не призначена для будівництва та обслуговування житлових будинків. Водночас рішення щодо зміни цільового використання земельної ділянки не приймалось.

При цьому судами попередніх інстанцій при вирішення спору були враховані обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №2а/1770/3003/2011 про скасування висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, які мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи відповідно до статті 72 КАС України та залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 21.05.2013 року. Відповідно до зазначених рішень зазначена земельна ділянка розташована в межах санітарно-захисної зони.

Здійснивши аналіз залучених до справи доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення заявленого позову, оскільки всупереч приписів частини другої ст. 71 КАС України відповідачі не надали беззаперечних доказів обґрунтованості та правомірності прийнятих ними рішень та вчинених дій.

В судових рішеннях наведено мотиви, з яких суди виходили при їх прийнятті, мотиви неврахування доводів відповідача та положення закону, яким керувались суди при прийнятті своїх рішень.

При цьому судами при новому розгляді справи були досліджені обставини, не з'ясування яких було підставою для скасування судових рішень у цій справі відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду від 21.02.2012 року та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Водночас касаційна скарга не дає підстав для висновку про те, що судами було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні адміністративного спору, які відповідно до закону є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та Немовицької сільської ради залишити без задоволення, а постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 05.09.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року - без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є Донець