Ухвала суду № 54272415, 08.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/23618/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 04 вересня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просив: визнати дії відповідача щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 10 червня 2014 року № 43619693 неправомірними та скасувати вказану постанову; зобов'язати підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення по даній справі.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області надійшов виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2012 року № 2а-69/2011 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_4 відповідно до вимог частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2010 року.

10 червня 2014 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у прийнятті до провадження виконавчого документа є протиправною, оскільки строк пред'явлення виконавчого листа № 2а-96/2011 до виконання був перерваний та має бути поновленим у зв'язку з пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, зокрема, виходив з того, що підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області не є належним відповідачем у даній справі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області не входить до визначеного Законом України «Про державну виконавчу службу» переліку органів державної виконавчої служби, що виключає можливість його участі як відповідача у справах, що розглядаються відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Оскільки суд першої інстанції в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснив заміну первинного відповідача і другого відповідача не залучив, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог до зазначеного ним відповідача - структурного підрозділу органу державної виконавчої служби.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало