Ухвала суду № 54272275, 08.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2015 р. м. Київ К/800/37328/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецсервіс»на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2014та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015у справі № 804/16842/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецсервіс»доКриворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроспецсервіс» звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002151500 від 02.09.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Сібол» та їх подальшої реалізації за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, за результатами якої складено акт від 19.08.2014 № 137/04-83-22-02/31736401;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2014 року на суму 68084,60 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002151500 від 02.09.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 85 105,00 грн. (з яких: 68084,60 грн. - за основним платежем та 17 021,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач вважає безпідставним формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Сібол», які не пов'язані із веденням господарської діяльності контрагента позивача, що обґрунтовано актом про неможливість проведення зустрічної звірки названого контрагента позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки. При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем не надано документи на транспортування техніки з об'єкту орендодавця, як це передбачено у п.3.8 договору, укладеного позивачем з ТОВ «Сібол».

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправного формування позивачем сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Сібол», який вмотивовано виключно відсутністю доказів транспортування орендованої техніки, оскільки вказана обставина сама по собі не може слугувати беззаперечною підставою для визнання факту безтоварності спірної господарської операції за умови наявності інших обов'язкових належно оформлених первинних документів, якими може бути підтверджений факт реального здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судами попередніх інстанцій належно досліджено обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Сібол», а оскаржувані рішення судів винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості, у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сібол», тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договором, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецсервіс» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний