Ухвала суду № 54271952, 09.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Київ К/800/26591/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Нижника О.М.відповідача:Кравець А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року

у справі № 804/11623/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 серпня 2013 року № 0000411501, № 0000421501

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за травень 2013 року. За результатами перевірки складено акт № 501/15-1/33115436 від 12 серпня 2013 року.

Перевіркою встановлено, що в порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року 21503412,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 19183900,00 грн., та заниження податку на додану вартість на 1870996,00 грн. Крім того, в порушення вимог п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем задекларовано суму бюджетного відшкодування по декларації за травень 2013 року у розмірі 18507219,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2013 року на 1125197,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року № 0000411501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18507219,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 9253609,50 грн.; № 0000421501, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4494289,50 грн., у тому числі за основним платежем - 2996193, грн., за штрафними санкціями - 1498096,50 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді між позивачем та ПАТ «Стаханівський вагонобудівний завод» укладено договір поставки продукції № 14 від 28 січня 2013 року. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі вагонів, сертифікати відповідності, сертифікати якості, акти про технічне приймання нових вагонів.

Також, між позивачем та ПАТ «Стаханівський завод феросплавів» укладено договір № 205 від 27 травня 2013 року про надання послуг з подачі, розміщення та відстою порожніх вагонів на залізничних під'їзних коліях. Виконання вказаного правочину підтверджується: актами прийняття наданих послуг, відомостями плати за маневрову роботу та пробіг порожніх вагонів, розрахунками витрат на утримання залізничної колії, доказами оплати.

Придбаний у ПАТ «Стаханівський вагонобудівний завод» товар в подальшому реалізовано позивачем ТОВ «ІстейтГлобал» на підставі договору поставки продукції № 30-05 від 30 травня 2013 року. Вказане підтверджується наданими позивачем: платіжним дорученням, видатковими накладними, актами приймання-передачі вагонів, довіреністю на отримання вагонів, податковою накладною.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що здійснені позивачем з контрагентами господарські операції не мали на меті настання реальних правових наслідків, а здійснювались виключно для отримання позивачем податкової вигоди, однак, жодних обґрунтувань зазначеному відповідач не наводить.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі № 804/11623/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна