Ухвала суду № 54271897, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Київ К/9991/77842/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Латишевої Л.П.,

представників позивача Кириченка О.М., Алексеєвої Н.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 по справі №2-а-3064/11/2170 за позовом Багатогалузевого приватного підприємства «Бонус» до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012, позовні вимоги Багатогалузевого приватного підприємства «Бонус» до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 №0000942300/0, №0000932300/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби 07.12.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.02.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частини першої статті 203, статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Цюрупинському районі Херсонської області було проведено планову виїзну перевірку Багатогалузевого приватного підприємства «Бонус» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 184083,00грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 147266,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується, зокрема, на неправомірному формуванні податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з Приватним підприємством «Таврійські нафтові регіони» з огляду на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтекс-Юг» - Приватне підприємство «Таврійські нафтові регіони» - Багатогалузеве приватне підприємство «Бонус».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Цюрупинському районі Херсонської області складено акт від 26.11.2010 №1080/23-1/24104612 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 №0000942300/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 220899,00грн., у тому числі за основним платежем 147266,00грн. та за штрафними санкціями 73633,00грн.; від 10.12.2010 №0000932300/0, яким позивачу визначено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 276124,50грн., у тому числі за основним платежем 184083,00грн., за штрафними санкціями 92041,50грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Таврійські нафтові регіони» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором від 02.02.2009 №02/01/09-1, податковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-касовими звітами по нафтопродуктах, накладними на внутрішнє переміщення товару, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 282.

Поставки нафтопродуктів здійснювалися автотранспортом Багатогалузевого приватного підприємства «Бонус» на умовах самовивозу спеціально обладнаними автомобілями ГАЗ-3307 74-37 ХОП та МАЗ ВТ 9909 АЕ, що підтверджено подорожніми листами, в яких відображено маршрут транспортування та кількість нафтопродуктів, що транспортуються.

Також судами встановлено, що придбані у контрагента нафтопродукти були використані у власній господарській діяльності позивача, а саме в подальшому реалізовані покупцям, зокрема, через власні АЗС, а також іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідачем не надано належних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Державною податковою інспекцією у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду та апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями з Приватним підприємством «Таврійські нафтові регіони».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 10.12.2010 №0000942300/0 та №0000932300/0 є правильними.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 по справі №2-а-3064/11/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв