Постанова № 54271066, 09.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2015 року 09:00 № 826/12480/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Гарника К.Ю., Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон»доДержавну архітектурно-будівельну інспекцію Українипро визнання протиправною та скасування постанови,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області, у якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 07.08.2014 №7/21-04-15-64.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2015, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.10.2015 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

16.10.2015 справа № 826/12480/14 надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв справу № 826/12480/14 для розгляду передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М.

Суд ухвалою замінив неналежного відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області на її правонаступника - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на момент встановлення на АЗС у місті Скадовську, перевірку якої було проведено відповідачем, СЗГ-Б-10У1, була чинна постанова Кабінету Міністрів України № 1104 від 30.09.2009, яка не передбачала необхідність отримання спец дозволу для виконання робіт з облаштування автомобільних газозаправних пунктів технічним обладнанням без улаштування фундаментів.

Також позивач посилався на те, що АГЗМ був введений в експлуатацію на підставі та у спосіб, що передбачало діюче на той час законодавство, а нормативно - правові акти на які посилається відповідач не можуть бути застосовані, оскільки були прийняті після виникнення правовідносин щодо яких їх було застосовано.

Відповідач проти позовних вимог заперечив. Свої заперечення проти позову обґрунтовує тим, що за результатами проведеної 30.07.2014 позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил позивача щодо об'єкта «Автозаправна станція» по вул. Пасічника, буд. 1-д у м. Скадовську, Скадовському районі, Херсонської області, 75700» встановлено, що станом на 30.07.2014 за вказаною адресою, без отримання дозволу на виконання будівельних робіт здійснено реконструкцію автозаправної станції, шляхом добудови на території існуючої автозаправної станції (АЗС) автомобільного газозаправного пункту (АГЗП), а саме, відповідно до наданої проектної документації, улаштована фундаментна залізобетонна плита на яку змонтований модуль, а також навіс над ПРК модулем, чим порушено вимоги частини статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 2 Порядку виконання будівельних робіт затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13.04.2011, пунктів 1.1, 1.6 розділу 1 Загальних положень ДБН А.3.1-5-2009 «Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва».

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області на підставі листа УСБУ України в Херсонській області № 71/22/3-5851 від 05.06.2014 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест - Регіон» щодо об'єкта будівництва : «Автозаправна станція» по вул. Пасічника, буд. 1-д у м. Скадовську, Скадовському районі, Херсонської області, 75700».

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 30.07.2014, яким встановлено наступне: «Станом на 30.07.2014, по вул. Пасічника, 1-д в м. Скадовську Скадовського району Херсонської області, без отримання Дозволу на виконання будівельних робіт здійснено реконструкцію автозаправної станції, шляхом добудови на території існуючої автозаправної станції (АЗС) автомобільного газозаправного пункту (АГЗП), відповідно до наданої проектної-документації, улаштована фундаментна залізобетонна плита на яку змонтований модуль, а також навіс над ПРК модуля.

Відповідно до п. 21 «Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 № 808, зазначений вище об'єкт, віднесений до об'єкту підвищеної екологічної небезпеки. Враховуючи п. 3 ч.5 Порядку віднесення об'єктів будівництва до ІV і V категорії складності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 № 557, порушено п. 3 ч. 1 ст. 34 та ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 2 «Порядку виконання будівельних робіт» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», п.1.1,п.1.6 розділу 1 Загальних положень ДБН А.3.1-5-2009 «Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва».

На час проведення перевірки, об'єкт «Автозаправна станція», яка реконструйована самочинно (без отримання Дозволу на виконання будівельних робіт) та не введена в експлуатацію в установленому законом порядку, експлуатується, чим порушено пункт 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п.10, п.11, п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 «Питання прийняття закінчених будівництвом об'єктів».

30.07.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, яким призначено розгляд справи про правопорушення на 07.08.2014 о 15:00 год. та припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

07.08.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області прийнято постанову № 7/21-04-15-64 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест - Регіон" визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого абзацем 3 пункту 5 частини другої статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 1096200,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест - Регіон" не погоджуючись з постановою № 7/21-04-15-64 від 07.08.2014 та вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на час прийняття спірної постанови Інспекції) замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Частина 1 ст. 37 вказаного закону передбачено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Положення пункту 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено відповідальність за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання.

У відповідності до до абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 2 зазначеного закону суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання на об'єктах V категорії складності - у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.

В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що облаштування автомобільного газозаправного пункту технологічним обладнанням здійснювалось без влаштування фундаменту, однак доказів на підтвердження своїх слів не надав.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що роботи по встановленню вказаного автомобільного газозаправного пункту (АГЗП) виконані в 2010 році, коли норми «Порядку виконання будівельних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 № 466, ще не діяли, а, відповідно, у позивача не було обов'язку отримувати дозвіл на виконання будівельних робіт.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі про направлення справи на новий розгляд вказав на те, що роботи з облаштування автомобільного газозаправного пункту (АГЗП) залізобетонною плитою не можуть бути класифіковано як будівельні роботи, оскільки залізобетонна плита не є фундаментом. Зворотного відповідачем, з посиланням на конкретні норм ДБН, в порушення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено.

Суд відзначає, що при розгляді спорів цієї категорії мають з'ясовуватись питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання, наявності на той момент встановленого законодавством обов'язку отримувати дозвіл на виконання будівельних робіт, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Положення статей 34, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12 березня 2011 року, передбачено право замовника та генерального підрядника чи підрядника виконувати будівельні роботи на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності тільки після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Цей Закон не містить застережень, зокрема, про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

У листопаді 2014 набрав чинності Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування». Статтею 1 даного Закону визначено відповідальність за правопорушення у сфері містобудування. Водночас, вказана норма Закону не передбачала відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію.

19 січня 2012 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» викладено у новій редакції, п. 5 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», зокрема, положення п. 5 ч. 2 ст. 2 щодо накладення штрафу за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема виконували будівельні роботи без отримання дозволу на їх виконання, після набрання чинності п. 5 ч. 2 ст. 2 вказаного закону.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Таким чином, обов'язок отримання дозволу на виконання будівельних робіт, відповідальність за невиконання такого обов'язку, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які розпочали будівельні роботи, маючи відповідний обов'язок, не отримали дозволу на їх виконання, за що встановлена відповідна відповідальність.

Разом з тим, з урахуванням вказаних вище положень правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив відсутність у ТОВ «Інвест-Регіон» обов'язку отримувати дозвіл на виконання будівельних робіт.

Відповідальність за невиконання вказаного обов'язку відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» в редакції від 19 січня 2012 року до позивача в межах спірних правовідносин не застосовується.

Крім того, суд встановив, що відповідачем не дотримано строки притягнення позивача до відповідальності, з урахуванням наступного.

Частиною третьою статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності; далі - Закон № 208/94-ВР) до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування санкцій за ці правопорушення.

Стаття 238 Господарського кодексу України встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, відповідно до частини першої якої, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановою Інспекції № 7/21-04-15-64 від 07.08.2014 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосованим у межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України, частина перша якої передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд встановив, що у вересні 2010 позивач провів реконструкцію АЗС шляхом влаштування стаціонарного автомобільного газозаправного пункту, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, а отже річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення в сфері містобудування закінчився у серпня 2011 року.

Відтак, постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 7/21-04-15-64 віє 07.08.2014 є протиправною, а позовні вимоги - обґрунтованими.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкоудванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 7/21-04-15-64 від 07.08.2014.

3. Стягнути судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» (код ЄДРПОУ 34532275) шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної архітектурно-будівельної інспекції України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді К.Ю. Гарник

А.Б. Федорчук