Постанова № 54269800, 30.11.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м.Житомир справа № 806/2688/15

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сичової О.П.,

секретар судового засідання Мазур О.О.,

за участю: представника позивача та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Ружин-Молоко" до Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2015 №000362200, №000352200,

встановив:

Дочірнє підприємство "Ружин-молоко" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 10 липня 2015 року:

- №000362200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 193938,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 129292,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 64646,00 грн.

- №000352200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 201324 грн., в тому числі: за основним платежем - 134216,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 67108,00 грн.

В обгрунтування позову зазначає, що податкове повідомлення-рішення, яким занижено податок на додану вартість в оспорюваній частині є незаконним, оскільки заниження податку на додану вартість по деклараціях з ПДВ позивачем у перевіреному періоді допущено не було, під час перевірки перевіряючим надано всі первинні документи пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством та підтверджують реальність здійснення господарської операції. Вказує, що підприємством вимоги податкового законодавства не порушувались, а висновки викладені в акті перевірки є необгрунтованими, прийнятті податкові повідомлення- рішення протиправними. Також позивачем вказано, що заниження податку на прибуток підприємства підприємством у перевіреному періоді допущено не було.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Дочірнє підприємство "Ружин-Молоко" на момент виникнення спірних правовідносин перебувало на податковому обліку в Ружинському відділенні Андрушівської ОДПІ.

З 07.05.2015 по 05.06.2015 посадовими особами Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства "Ружин-Молоко" (код ЄДРПОУ 31826107) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 26 червня 2015 року №000021/06-01-22/31826107 (далі-Акт перевірки), яким зокрема встановлено порушення Дочірнім підприємством "Ружин-Молоко":

- п.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, пп. 14.1,27, п. 14.1 ст.14. п.44.1 ст.44, п.138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп.138.8.5 п.138.8, пп..138.10.2, пп..138.10.3 п.138.10 ст.138. пп.139.1.9 п. 139.1, ст.139, п.152.1 ст.152 розділу III Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), п.2 ст.3 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" із змінами і доповненнями, п.9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. N246, п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318 із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 284879 гри. за 2014 рік.

- п.44.1 ст.44, п. 192, п. 198.1 , п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) , ст. ст.2, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІV (із змінами та доповненнями), п. 1.2 ст. 1. п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість по декларації з ПДВ (загальна) що підлягає сплаті до бюджету р.25.1 декларації) за період з 01.01.2014 року по 30.11.2014 року у сумі 138403 грн., в тому числі по періодах: лютий 2014р. - 8605грн., березень 2014р. - 11645грн., квітень 2014р.- 11711грн., травень 2014р. - 11679грн., червень 2014р. - 375грн., липень 2014р.- 14778грн., серпень 2014р.-9422грн., вересень 2014р. - 7017грн., жовтень 2014р. - 23357грн., листопад 2014р. - 39814 грн., грудень 2014р. - 38858грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки Андрушівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області були винесені податкові повідомлення - рішення від 10 липня 2015 року:

- №0000362200, яким збільшено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 207605 грн., в тому числі: 138403,00 грн. - за основним платежем та 69202,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- №0000352200, яким збільшено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 427319,00 грн., в тому числі: 284879,00 грн. - за основним платежем та 142440 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вищезазначеними порушеннями, які встановлені перевіркою Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, позивач звернувся з позовом до суду про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 липня 2015 року:

- №000362200 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 193938,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 129292,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 64646,00 грн.

- №000352200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 201324,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 134216,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 67108,00 грн.

В ході розгляду справи встановлено, що мотивами, на підставі яких суб'єктом владних повноважень винесено податкові повідомлення- рішення від 10 липня 2015 року №000362200 та №000352200 в спірній частині є:

- завищення Дочірнім підприємством "Ружин-Молоко" загальновиробничих витрат і, відповідно, собівартості реалізованої продукції по господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач" на суму 15633,33 грн., з Приватним підприємством "Міракост-Вест" на суму 142393,42 грн.

- завищення витрати на збут по господарським відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Сервис" на суму 11666,67 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" на суму 491864,35 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" на суму 201833,00 грн.

- завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським відносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач" на суму 25054,00 грн., з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" на суму 16757,00 грн., з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Сервис" на суму 2333,00 грн., з Приватним підприємством "Міракос-Вест" на суму 28538,00 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Амстор"

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також висновків, відображених в акті перевірки, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статті 141 цього Кодексу; крім витрат визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.4.ст.135 ПК України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

В свою чергу розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, суд не може погодитись із висновками контролюючого органу про завищення Дочірнім підприємством "Ружин-Молоко" загальновиробничих витрат і, відповідно, собівартості реалізованої продукції по господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач" на суму 15633,33 грн., з Приватним підприємством "Міракост-Вест" на суму 142393,42 грн., завищення витрати на збут по господарським відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" на суму 491864,35 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" на суму 201833,00 грн., а також про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським відносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач" на суму 25054,00 грн., з Приватним підприємством "Міракос-Вест" на суму 28538,00 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Амстор" з огляду на наступне.

Встановлено, що у липні та грудні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач" було поставлено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" паливні гранули з лузги соняшника, що стверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактури та актами звіряння взаємних розрахунків, які згідно акту перевірки надавалися посадовим особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

В подальшому отримані паливні гранули з лузги соняшника використано в господарській діяльності як енергоносій для виробництва тепло енергії, що підтверджено даними складського обліку, а саме: лімітно- забірною карткою, актами списання товарів (а.с.117-121 т.1).

У січні, лютому, квітні, липні, серпні, жовтні, грудні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Амстор" згідно договору №968 від 05.11.2015 року було виготовлено та поставлено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" товар під знаком для товарів і послуг "Бажана марка", що стверджується податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, які згідно акту перевірки надавалися посадовим особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

Здійснення даних господарських операцій також стверджується копіями платіжних доручень та актами зарахування зустрічних вимог, які містяться в матеріалах справи.

В свою чергу реальність здійснення вказаних господарських операцій стверджується документами по реалізації позивачем на ТОВ "Торгівельний будинок "Амстор" масла солодковершкового селянського "Гост" 73% жиру торгової марки "Бажана марка", а саме: товарними накладними, які згідно акту перевірки також надавалися посадовим особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

Крім того господарські операції між позивачем та ТОВ "Торгівельний будинок "Амстор" згідно договору №968 від 05.11.2015 року досліджувались господарським судом Дніпропетровської області, що стверджується рішенням останнього від 18.06.2015 року по справі №904/3878/15 (а.с.248-250 т.1).

У жовтні, листопаді 2014 року Приватним підприємством "Міракос-Вест" згідно договору поставки №35 від 31.01.2013 року було поставлено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" дизельне паливо, що стверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, сертифікатами відповідності та паспортами, які згідно акту перевірки надавалися посадовим особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

Реальність здійснення даних господарських операцій також стверджується рахунками на оплату, звітами видачі паливно-мастильних матеріалів та відомостями видачі паливно-мастильних матеріалів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що вказані в акті перевірки недоліки первинних документів по господарським операціям із вищеперелічиними контрагентами не є дефектами форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак не враховуються судом як належні та допустимі докази відсутності реальності вчинення господарських операцій.

Крім того у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Зазначені в акті перевірки недоліки заповнення первинних документів, за умови відсутності доказів, які б підтверджували факт фіктивних взаємовідносин між позивачем та вищезазначеними контрагентами не підтверджують висновку про безтоварність операцій, оскільки вони дозволяють ідентифікувати зміст та учасників господарських операцій.

Отже, недоліки у заповненні первинних бухгалтерських документів, на які вказує відповідач, не спростовують реальності здійснених господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буртехпостач", Приватним підприємством "Міракос-Вест" та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Амстор"

В свою чергу не надання в деяких випадках товарно-транспортних накладних не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару та отримання послуг, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Щодо відсутності первинної транспортної документації з логістичних послуг наданих ТОВ "Торгівельний будинок "Амстор", суд зазначає, що в акті перевірки (а.с.56 т.1) досліджено та викладено редакцію додаткової угоди №1 від 05.11.2012 року до договору №968 від 05.11.2012 року, згідно якого покупець самостійно або із залученням третіх осіб здійснює доставку товару зі складу в мережу СТЦ "Амстор". Оскільки в даних відносинах покупцем є ТОВ "Торгівельний будинок "Амстор" позивач не зобов’язаний мати первинну транспортну документацію.

Слід зазначити, що в ході проведення перевірки посадовими особами відповідача не враховано, що згідно п. 2.1. Договору, укладеного між позивачем та ПП "Міракос-Вест", постачання товару може здійснюватись на умовах самовивозу, а також транспортом продавця з покладанням при цьому витрат на транспортування на покупця.

В свою чергу договором не заборонено включення витрат продавця на транспортування товару у вартість пального, а тому висновок контролюючого, що ДП "Ружин- молоко " не підтверджено фактичне отримання та доставку пального від продавця, оскільки підприємство не понесло жодних витрат на транспортування пального є передчасним.

Суд також звертає увагу, що в ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами поставки інший результат, ніж придбання товару та послуг.

Досліджуючи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цими угодами, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не подав.

Крім того, в ході судового розгляду справи відповідачем не було обгрунтовано той факт, що перевіряючими знято ПДВ та витрати в частині отримання товару , а в частині зобов’язань від продажу тієї ж продукції ПДВ та прибуток не знято, що підтверджує факт визнання контролюючим органом існування товару в реальності.

Посилання перевіряючих на те, що в ході проведення перевірки, ДП "Ружин-Молоко" встановлено, що на видаткових накладних, відсутні дані щодо виписки доручення ДП "Ружин-Молоко" на отримання товару, є безпідставними.

Порядок застосування довіреностей на отримання цінностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99

За загальним правилом, викладеним у п. 4 Інструкції, довіреність за ф.№ М-2 видається лише особам, які працюють на такому підприємстві. Тобто лише тим фізичним особам, які уклали трудовий договір із підприємством (установою, організацією). Фізичним особи, з якими укладено цивільно-правові договори, до цього списку не входять.

У решті випадків, підприємство може доручити третій фізичній особі (яка не є працівником підприємства) отримати цінності, якщо складе довіреність за правилами ЦКУ.

На накладних, матеріально – відповідальна особа, яка приймала матеріальні цінності, ставила свій підпис який завірявся печаткою підприємства, що не забороняється чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством.

Зазначена позиція узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 № 806/5370/13-а, якою суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи податківців про те, що відсутність у підприємства доручення на отримання матеріальних цінностей та товарно-транспортної накладної на їх транспортування свідчать про безтоварність господарської операції з придбання відповідних матеріальних цінностей.

При цьому суд зазначає, що доручення на отримання матеріальних цінностей, складене за правилами Цивільного кодексу України, залишається у їх відчужувача, а не набувача.

Відносно висновків контролюючого органу про завищення Дочірнім підприємством "Ружин-Молоко" витрати на збут по господарським відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Сервіс" на суму 11666,67 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" на суму 201833,00 грн., а також про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським відносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" на суму 16757,00 грн. та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс" на суму 2333,00 грн., суд зазначає наступне.

У квітні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс" було поставлено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" товарно-матеріальні цінності (європіддони), що стверджується податковими накладними, видатковими накладними , товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями та рахунками на оплату, які згідно акту перевірки надавалися посадовими особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

У липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" було поставлено Дочірньому підприємству "Ружин-Молоко" товарно-матеріальні цінності (європіддони), що стверджується податковими накладними, видатковими накладними , товарно-транспортними накладними та актами звіряння взаємних розрахунків, які згідно акту перевірки надавалися посадовими особам контролюючого органу в ході здійснення перевірки.

На підтвердження здійснення даних господарських операцій позивачем також долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату, лімітно-забірних карток та платіжних доручень.

Однак, суд приходить до висновку про відсутність реального характеру господарських операцій здійснених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс".

В ході судового розгляду справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс" не мали можливості здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей (європіддонів) з м. Вінниці (вул.Ватутіна, 9) до смт.Ружин Житомирської області, як зазначено в товарно-транспортних накладних, оскільки згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, їх спільне місцезнаходження є м.Донецьк, вул.Уральська, 34.

Отже, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс" за адресою: м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9 відсутні необхідні умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень.

Посилання позивача на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Паллет-Ресурс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Паллет Сервіс" орендувало у Приватного підприємства "Хлібозахист" нежитлове приміщення за адресою: м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9, що стверджується відповідними договорами та актами (а.с. 77-80 т.2, 91-94 т.2), суд оцінює критично, оскільки згідно інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно об’єкт нерухомого майна за вказаною адресою належить іншим юридичним особами (а.с.81-86 т.2).

Крім того, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та державному реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості, щодо існування у Приватного підприємства "Хлібозахист" права власності на будь-яке нерухоме майно.

Отже, в сукупності досліджених доказів, податковим органом спростовано реальність поставки товару платникові, оскільки аналіз наведених вище обставин дає право для висновку, що позивачем при укладенні та виконанні договорів з наведеними вище контрагентами проявив грубу необережність щодо вибору постачальників. Власне, межі прояву належної обачливості визначаються, у тому числі, доступністю відомостей, які можуть бути отримані платником про своїх контрагентів. Використання платником офіційних джерел інформації, які характеризують діяльність контрагента, є проявом розумної обережності при виборі останнього.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області податкових повідомлень-рішень від 10.07.2015 №000362200 лише в сумі збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 176053,00 грн., в т.ч. 117369,00 грн. - за основним платежем, 58684,00 грн. - за штрафним санкціями та №000352200 лише в частині збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 175552,00 грн., в т.ч. 117035,00 грн. - за основним платежем та 58517,00 грн. - за штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України)

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позовні вимоги задоволити частково.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлень-рішень Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 10.07.2015 №000362200 в сумі 117369 грн. основного платежу з ПДВ та 58684 грн.штрафна санкція, а всього 176 053,00 грн.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлень-рішень Андрушівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 10.07.2015 №000352200 в сумі 117035 грн. основного платежу з податку на прибуток та 58517 грн. штрафна санкція,а всього 175552,00 грн.

Відшкодувати Дочірньому підприємству "Ружин-молоко" з державного бюджету частину сплаченого судового збору в сумі 433.61 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 07 грудня 2015 р.