Ухвала суду № 54269416, 07.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7389/15 Справа № 206/1168/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 50

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Самарський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

04 березня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в сумі 67 270грн.55коп. Позовні вимоги з урахуванням уточнених позовних вимог позивач обґрунтувала тим, що 09 вересня 2000 року між нею та ОСОБА_4В було зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська за актовим записом №120884. Вона прожила із відповідачем до 23 листопада 2012 року, після чого вони розлучилися. Від шлюбу вони мають дві доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом із нею. На підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.07.2013 року відповідач зобовязаний сплачувати аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Внаслідок невиконання відповідачем рішення суду за ним утворилася заборгованість по виплаті аліментів позивачу в сумі 14 837грн.78коп. Відповідач умисно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей, тому підлягає стягненню пеня. Посилаючись на вищевикладене позивач просила стягнути із ОСОБА_3 на свою користь за прострочення сплати аліментів з урахуванням уточнення позову пеню станом на 01 квітня 2015 року у розмірі 35810грн.48коп. за період заборгованості з липня 2013 року по 31 грудня 2014 року та судовий збір на користь держави.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2015 року ухвалено: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати залишити за відповідачем, посилаючись на те, що судом було надано не відповідну оцінку фактичним обставинам справи, суд не дослідив повністю усі обставини справи та виніс рішення, яке не відповідає обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони - це колишнє подружжя, шлюб між якими розірвано 23 листопада 2012 року. Вони є батьками двох доньок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 11 грудня 2001 року відділом РАГС Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, та свідоцтвом про народження, виданим 17 січня 2007 року Самарським відділом РАЦС ДМУЮ Дніпропетровської області. 15 травня 2013 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська було стягнуто із ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі по 1000 грн. на кожну доньку щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2013 року було змінено рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року в частині визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі на визначення аліментів у частці від заробітку, стягнувши із ОСОБА_3 аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Із матеріалів справи вбачається, що згідно із зазначеним рішенням суду відповідач був зобовязаний сплачувати аліменти. В період вказаного спору він в добровільному порядку виплачував позивачу аліменти на дітей. В лютому 2013 року ним було виплачено аліменти у розмірі 700 грн., що підтверджується квитанцією №Р24А195771743918728 від 25.02.2013 року та квитанцією №070222013180807 від 07.02.2013 року. В березні 2013 року ним було виплачено аліменти у розмірі 700 грн., що підтверджується квитанцією №Р24А195771748754125 від 18.03.2013 року та квитанцією №Р24А195771746064456 від 06.03.2013 року. 06 квітня 2013 року він також сплатив суму аліментів у розмірі 400 грн., що підтверджується квитанцією №Р24А195771753376159. Суд вважає, що за період лютий-квітень 2013 року відповідачем аліменти були виплачені в добровільному порядку до ухвалення рішення судом та до відкриття виконавчого провадження по справі. 12 липня 2013 року державним виконавцем Гаджиєвою Е.М. була винесена постанова про примусове стягнення додаткових витрат на користь ОСОБА_2 на утримання дітей у розмірі на дитину ОСОБА_5 загалом 135 грн. щомісячно та 100 грн. витрат на придбання окулярів одноразово; на ОСОБА_4 загалом 190 грн. щомісячно. Стягнення на дітей проводити із 15 серпня 2013 року і до досягнення кожною із дітей повноліття або зняття з диспансерного обліку доньки ОСОБА_4 чи зняття діагнозу «Міопатія» у доньки ОСОБА_5 щодо витрат на ліки; до завершення участі в гуртках щодо витрат на розвиток здібностей кожної доньки. Таким чином, відповідач повинен сплачувати аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, що складає 33% та додатково 325грн. щомісяця та одноразово 100грн. на придбання окулярів для доньки ОСОБА_5. Замість цього за вимогою державного виконавця Гаджиєвої Е.М. з його заробітної плати 2 200грн. щомісячно стягувались та стягуються аліменти в розмірі по 1/3 частині його заробітку на кожну дитину, що складає 66% та 325грн. = 14,7%, а всього 80,7%. З урахуванням того, що загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50%, крім випадків стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, де можливо стягнення 70%, у нього виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 14837грн.78коп, тобто 17,7% щомісяця, що підтверджується розрахунком заборгованості №12 від 3.04.2015 року. Суд вважає, що вини відповідача у прострочені сплати аліментів немає. Виходячи із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів. Відповідачем було надано до суду докази відсутності його вини в прострочені сплати аліментів, тобто доведено відсутність його вини щодо заборгованості по сплаті аліментам. За таких обставин, суд вважає, що немає вини відповідача в заборгованості сплати аліментів, оскільки вона утворилася із незалежних від нього причин. Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не підлягають задоволенню. Твердження позивача про навмисне ухилення відповідача від сплати аліментів, суд не приймає до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Посилання позивача на свої характеристики та на те, що вона багато уваги приділяє утриманню та вихованню дітей, не є підставою для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Спірні правовідносини виникли у сторін по справі щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Колегія суддів встановила, та це підтверджено матеріалами справи, що сторони у справі є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6,7). Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року було стягнуто із ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі по 1000 грн. на кожну доньку щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.8-9). Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2013 року було змінено рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року в частині визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі на визначення аліментів у частці від заробітку, стягнувши із ОСОБА_3 аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.10-11). До Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції повторно надійшли виконавчі листи № 206/2028/13ц видані Самарським районним судом м. Дніпропетровська 10.08.2015 року про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 2\3 частини на двох дітей (по 1\3 частини на кожну дитину) від заробітку починаючи з 08 січня 2013 року за заявою стягувача про примусове виконання рішення суду від 12.08.2015 року відповідно до яких державним виконавцем були винесені дві постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.08.2015 року ВП № 48429148 і ВП № 48428950 (а.с.174,175). До цього часу було відкрито виконавче провадження щодо стягнення з відповідача аліментів на двох дітей в розмірі 1/3 частини щомісячно зі всіх видів заробітку. Крім того, на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2013 року було видано виконавчий лист 12 грудня 2013 року про стягнення із ОСОБА_3 додаткових витрат на користь ОСОБА_2 на утримання доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а саме: на дитину ОСОБА_5 135 грн. щомісячно та 100 грн. витрат на придбання окулярів одноразово; на ОСОБА_4 190 грн. щомісячно, починаючи з 15 серпня 2013 року і до досягнення кожною із дітей повноліття або зняття з диспансерного обліку доньки ОСОБА_4 чи зняття діагнозу «Міопатія» у доньки ОСОБА_5 щодо витрат на ліки; до завершення участі в гуртках щодо витрат на розвиток здібностей кожної доньки, у звязку з чим відкрито виконавче провадження ВП № 38276686 від 27.05.2013 року (а.с.79). За період лютий-квітень 2013 року відповідачем аліменти були виплачені в добровільному порядку до ухвалення рішення судом та до відкриття виконавчого провадження по справі у розмірі в лютому 700 грн.; в березні 700 грн.; у квітні 400 грн., що підтверджується квитанціями (а.с.38-42). Згідно довідки про нараховану заробітну плату відповідачу за вказаний період, то заробітна плата відповідача складала в лютому 1500 грн.; в березні 1500 грн.; у квітні 2000 грн. З вересня 2013 року виконавчі листи знаходяться на виконанні в бухгалтерії ТОВ «Діасон», де працює відповідач і з нього щомісячно стягуються аліменти за виконавчими листами відповідно до вимог закону (а.с.43,44) та стягується щомісячно по 70% заробітної плати відповідача (а.с.85,86). Постановою державного виконавця від 25.06.2015 року відповідно до виконавчих листів, виданих судом 10.08.2015 року звернуто стягнення на заробітну плату боржника відповідача у справі (а.с.176). Згідно останнього розрахунку державного виконавця (а.с. 55) заборгованість відповідача по аліментам за період з січня 2013 року по 31 грудня 2014 року складає 14837,78 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості, оскільки не встановлено, що відповідач ухилявся від сплати аліментів.

За положеннями ст. 196 СК Українипри виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК Українивідповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК Україниумов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів приходить до висновку, що факт ухилення відповідача від сплати аліментів не знайшов своє підтвердження за розглядом справи, оскільки заборгованість по сплаті аліментів утворилась з незалежних від нього причин у звязку з видачею судом виконавчих листів з різним розміром присуджених аліментів, і лише 10.08.2015 року видані виконавчі листи на виконання рішення апеляційного суду від 01 липня 2013 року на стягнення з відповідача аліментів в розмірі 2/3 частини його заробітку на утримання двох дітей, і хоча з вересня 2013 року із заробітку відповідача щомісячно стягується 70% заробітної плати, оскільки більше не передбачено законом, то утворилась заборгованість зі сплати аліментів і вини в цьому у відповідача не має.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та стосуються переоцінки доказів у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_6