Рішення № 54267953, 07.12.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 29/68/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015 Справа № 908/4571/15

м. Запоріжжя

Позивач - Розпорядник майна Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м.Запоріжжя, арбітражний керуючий - Кириченко Євген Олександрович (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1)

Відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м. Запоріжжя

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Солар" (АCTIV Solar Gmbh), ідентифікаційний код - FN 307602g, Австрія, 1010 м. Відень Віпплінгерштрассе, 35

про визнання недійсними договору позики та додаткових угод до нього

Суддя В.А. Кричмаржевський

За участю:

- позивача - розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" - Кириченка Є.О. (ухвала господарського суду Запорізької області від 06 січня 2015р. у справі № 908/6036/14) та представників:

- відповідача - 1 - Зуба Г.Ю., Бабій Ю.В.

- відповідача - 2 - Дробота Д.М.

Установив:

До господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсними договору позики № 20/686 від 20.11.2009р. та додаткових до нього угод № 1 від 28.01.2010р., № 2 від 09.02.2010р., № 3 від 17.02.2010р., № 4 від 25.02.2010р., № 5 від 04.03.2010р., № 6 від 16.04.2010р., № 7 від 20.05.2010р., № 8 від 07.06.2010р., № 9 від 15.04.2011р., № 10 від 04.01.2012р., № 11 від 12.01.2012р., № 12 від 09.04.2012р., № 13 від 01.02.2013р., укладених між позикодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Солар" і позичальником - Приватним акціонерним товариством "Завод напівпровідників", звернувся розпорядник майна боржника - Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м.Запоріжжя, арбітражний керуючий - Кириченко Євген Олександрович.

Позивач вважає, що вищезгаданий договір позики та додаткові угоди до нього, згідно з якими відповідачу-1 надавались кошти, укладені з порушенням закону. На його думку укладення цього договору здійснено з метою штучного створення кредиторської заборгованості перед відповідачем-2, який володіє 75% акцій відповідача-1 - ПАТ "Завод напівпровідників". Просить визнати недійсним з моменту укладення договір позики № 20/686 від 20.11.2009р. та додаткові угоди до нього, що укладені між відповідачами-1 та 2.

Відповідачі та їх представники заперечили проти позову, на їх думку оскаржуваний договір позики укладено в 2009 році згідно з цивільним законодавством, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Також відповідач-2 у письмовому відзиві просить застосувати до позовної заяви наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи це клопотання статтями 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р.

В засіданні суду, що відбулося 24 листопада 2015р., оголошена перерва до 07 грудня 2015р.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів.

Перед судовим засіданням представником відповідача-2 подане клопотання, в якому просить надсилати кореспонденцію у цій справі на іншу адресу. Суд задовольняє це клопотання. Також позивачем надані додаткові письмові пояснення у справі.

У судовому засіданні представниками відповідача-1 надані суду для огляду оригінали оспорюваного договору позики та додаткових угод до нього. Дослідивши їх, суд дійшов висновку, що копії цих документів, що знаходяться у матеріалах справи, відповідають їх оригіналам.

Оцінивши надані докази, наведені обґрунтування позивача, заперечення відповідачів та їх представників, проаналізувавши діюче законодавство, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011р.) (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

З моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 916/2019/13.

Згідно зі статтею 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

А тому ч.1 статті 20 та ч.9 статті 22 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що ними встановлені деякі особливості та обмеження у реалізації права розпорядника майна на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06 січня 2015р. порушено провадження у справі № 908/6036/14 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м.Запоріжжя, розпорядником майна боржника призначений арбітражний керуючий Кириченко Євген Олександрович (свідоцтво Міністерства юстиції України НОМЕР_2 від 18.04.2013р.).

Відповідно до ч.9 статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Законом.

За статтею 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно зі статтями 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір позики укладений 20 листопада 2009р. за волевиявленням учасників правочину - ТОВ "Актив Солар" - позикодавцем і ПрАТ "Завод напівпровідників" - позичальником. Провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м.Запоріжжя, порушено 06 січня 2015р. Як зазначено вище, відповідно до ч.9 статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого.

Тобто, законом передбачені лише дві обставини, при виникненні яких надано право розпоряднику майна боржника звертатися із заявою про визнання недійсними правочинів (договорів): а/ правочин (договір) був укладений після порушення справи про банкрутство і б/ правочин (договір) був укладений протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Але у даному випадку договір позики, який оспорюється розпорядником майна, укладено відповідачами у справі 20 листопада 2009р., тобто більш ніж за п'ять років до порушення провадження у справі про банкрутство. Остання додаткова угода до цього договору серед тринадцяти додаткових угод до нього укладена 01 лютого 2013р., що також свідчить про те, що вони укладені не після порушення справи про банкрутство і навіть не протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, а значно раніше. А відтак суд вважає, що позивач - розпорядник майна боржника - Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", код з ЄДР-31792555, м.Запоріжжя, Кириченко Є.О., звернувшись з цим позовом до суду, перевищив свої повноваження, передбачені саме для розпорядника майна у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Враховуючи те, що згідно зі статтею 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого саме цим Законом, а порушення відповідачами у справі вказаного порядку укладення договору позики у даному випадку позивачем всупереч статтям 33 та 34 ГПК України не доведено та судом не встановлено, оскільки договір був укладений значно раніше, ніж набрала чинності нова редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №4212-VI - з 18 січня 2013р., згідно з яким здійснюється провадження у справі № 908/6036/14 про банкрутство відповідача-1, то в позові слід відмовити. Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Вирішив:

У позові відмовити.

Суддя В.А. Кричмаржевський

Рішення підписано та оформлено згідно з вимогами статті 85 ГПК України 11.12.2015р.