Рішення № 54267487, 11.12.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 грудня 2015 р. Справа № 903/1213/15Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (посвідчення № 457)

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом фермерського господарства ПЕРЛИНА НОВА до фермерського господарства ВОЛИНЬАГРОКОРМ ОСОБА_2 про стягнення 24470,72 грн.

В судовому засіданні 11.12.2015 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство ПЕРЛИНА НОВА звернулось в суд з позовом до фермерського господарства ВОЛИНЬАГРОКОРМ ОСОБА_2 про стягнення 24470,72 грн.

Позов мотивувало тим, що 14.06.2013 р. фермерське господарство ПЕРЛИНА НОВА поставило товар фермерському господарству ВОЛИНЬАГРОКОРМ ОСОБА_2, а саме пшеницю в кількості 6,120 тон на загальну суму 13464,00 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною наявною в матеріалах справи №ПЛ-000000014.

Позивач заявляє, що станом на день подання позову вищевказане зобов'язання не виконано відповідачем, а тому просить суд стягнути з останнього 24470,72 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. На виконання вимог ухвали суду від 18.11.2015 р. подав витребувані документи.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову та подав клопотання про витребування доказів у позивача, а саме договір № 14-06 від 14.06.2013 р. та документи первинного бухгалтерського обліку по виконанню робіт відповідачем в період 2013 р. та 2014 р.

Судом враховане наступне.

У відповідності до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Слід звернути увагу на те, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду.

Оскільки, відповідач не надав доказів, які б свідчили про неможливість самостійно отримати дані докази суд відмовляє в даному клопотанні. Також суд додатково зазначає, що договір, який просить витребувати відповідач має бути в останнього, оскільки підписується двома сторонами.

В судовому засіданні та в поданому відзиві на позовну заяву відповідач факт отримання товару відповідно до видаткової накладної не заперечував (а.с.28-29).

В судовому засіданні оголошувалась перерва для надання можливості представнику відповідача здійснити розрахунок інфляційних втрат, оскільки останній зазначив, що вони здійсненні не вірно.

Після оголошеної в судовому засіданні перерви представник відповідача в судове засідання не зявився. Представник позивача після оголошеної в судовому засіданні перерви заявлений позов підтримав з підстав викладених в позові.

Явка сторін обов'язковою не визнавалась. Суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.06.2013 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 13464,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПЛ-000000014 (а.с.16).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 144 ГК, майнові права та майнові обовязки субєктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як вбачається із матеріалів справи, в даному випадку відбулося реальне настання правових наслідків, а саме позивач здійснив поставку товару відповідачу, а відповідач прийняв наданий позивачем товар.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із матеріалів справи вбачається, що на видатковій накладній долученої до матеріалів справи та оригіналу видаткової накладної, яка оглянута в судовому засіданні, наявні печатки та підписи сторін.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд зазначив, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Згідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, сума боргу за поставлений товар становить 13464,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, а тому підлягає до стягнення з відповідача.

У звязку із невиконанням зобовязань позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 976,04 грн. за період з 17.06.2013 р. по 10.11.2015 р. та 10030,68 грн. інфляційних втрат за період з 17.06.2013 р. по 30.06.2013 р., та з 01.07.2013 р. по 31.10.2015 р.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахованих відповідачем 3% річних на суму 976,04 грн. , суд зазначає, що проведений розрахунок є невірним. Здійснивши власний розрахунок за період з 17.06.2013 по 10.11.2015 р. сума 3% річних складає 970,51 грн., розрахунок додається до матеріалів справи (а.с.35-36).

Виходячи з цього за порушення строків оплати поставленого товару з відповідача підлягає до стягнення 970,51 грн. 3% річних.

Отже, в позові на суму 5,53 грн. грн. нарахованих 3 % річних слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача 10030,68 грн. інфляційних втрат за період з 17.06.2013 р. по 30.06.2013 р. та з 01.07.2013 р. по 31.10.2015 р. суд зазначає, що вони здійсненні позивачем невірно.

У відповідності до листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Отже, з врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Провівши власний розрахунок з відповідача підлягає до стягнення 8626,33 грн. інфляційних втрат. Отже, в позові на суму 1404,35 грн. нарахованих інфляційних втрат слід відмовити, розрахунок доданий до матеріалів справи (а.с.35-36).

З огляду на викладене, позовні вимоги підставні і підлягають до задоволення частково в розмірі 23060,84 грн. з них 13464,00 грн. основного боргу, 8626,33 грн. інфляційних втрат, 970,51 грн. 3% річних.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

В даному випадку матеріалами справи та фактичними обставинами справи підтверджується факт поставки товару відповідачу, схвалення та прийняття його останнім, вчинення дій по виконанню усної домовленості, отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1147,82 грн. (23060,84*1218,00/24470,72 грн.) згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства ВОЛИНЬАГРОКОРМ ОСОБА_2 на користь фермерського господарства ПЕРЛИНА НОВА 23060,84 грн. (двадцять три тисячі шістдесят гривень вісімдесят чотири копійки) з них: (13464,00 грн. основного боргу, 970,51 грн. 3% річних, 8626,33 грн. інфляційних втрат), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1147,82 грн. (одна тисяча сто сорок сім гривень вісімдесят дві гривні).

В стягненні на суму 1409,88 грн. відмовити з них: 5,53 грн. 3% річних, 1404,35 грн. інфляційних втрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повне рішення складено

та підписано 11.12.2015 р.

СуддяІ. О. Гарбар