Ухвала суду № 54258903, 20.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/7385/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1527/К/15 ОСОБА_1

Категорія - 54 (І) Доповідач Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

при секретарі: Масловій К.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

представників відповідача Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»- ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, проведеної з Шевченківським районним судом м.Києва, цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 червня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (надалі ДП «ЦСЕНСМ») про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він працював на посаді в.о. заступника директора та директора Запорізької філії підприємства відповідача з 20.11.2012 року. 11 вересня 2014 року наказом директора ДП «ЦСЕНМ» ОСОБА_6 за № 235-к його було звільнено за п.6 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення, з посиланням на судове рішення від 21.11.2013 року, позивач вважає незаконним, оскільки за цим рішенням, згідно наказу №235-к від 11.09.2014 року була поновлена на посаді ОСОБА_7, яка постійно хворіє та не працює по сьогоднішній день. Крім того зазначає, що при його звільненні на підставі зазначеного наказу, позивачу не було запропоновано іншої посади, відповідно до його освіти, стажу роботи, також не було враховано що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Наказ про його звільнення не був погоджений з профспілкою. Оскільки позивач тривалий час намагався вирішити дане питання в досудовому порядку, то пропустив строк звернення до суду за захистом свої трудових прав, тому просив суд поновити йому строк звернення до суду, визнати незаконним наказ про його звільнення та поновити його на посаді директора Запорізької Філії ДП «ЦСЕНСМ». Стягнути з ДП «ЦСЕНСМ» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.09.2014 року до дня поновлення на роботі.

Під час розгляду справи позивач, неодноразово доповнював заявлені вимоги, зазначаючи при цьому що підтримує як первісний позов так і доповнений від 29.05.2015 року, у повному обсязі. Крім того зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральних страждань, які виразилися в порушені звичного укладу його життя.

Враховуючи зазначене позивач, окрім зазначеного, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 41727,60 грн., витрати за юридичну допомогу у розмірі 600,00 грн., та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 червня 2015 року, описку у якому виправлено ухвалою суду від 08 червня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано поважною причину пропуску строку для звернення до суду за позовом про поновлення на роботі. Поновлено строк звернення до суду з позовом.

Визнано незаконним наказ № 235-к від 11.09.2014 р. в частині звільнення ОСОБА_2

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Запорізької філії державного підприємства «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу».

Стягнуто з ДП «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу» середньомісячну заробітну пату за час вимушеного прогулу в розмірі 41727, 60 грн., витрати на юридичну допомогу в розмірі 600 грн.. та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн., а всього 50327,60 грн.

Стягнуто з ДП «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання .

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення даного спору.

Так на думку апелянта підтвердження необґрунтованих та незаконних висновків суду є те, що судом при вирішенні ним справи не було враховано положеня ст. 124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України, а саме не було надано правової оцінки тому факту, що ОСОБА_2 було звільнено з займаної ним посади на підприємстві відповідача на підставі виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2013 року, на виконання якого ДП «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу» поновило на посаді директора Запорізької Філії ДП «Центр сертифікації експертизи насіння та садивного матеріалу» - ОСОБА_7.

Крім того суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки в предметі позову взагалі відсутній спір про визнання наказу від 11.09.2014 року за № 235-к незаконним.

Також не відповідає фактичним обставинам справи, на думку апелянта, і висновок суду про те,що звільнення позивача за п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, з підстави поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, проведено з порушенням вимог ч.2 ст.40 КЗпП України, оскільки відповідач надав суду доказ направлення позивачу листа, в якому містилась пропозиція ОСОБА_2, в звязку з його звільненням прибути до ДП «ЦСЕНСМ» , за адресою м. Київ вул.Ямська, 32 для отримання трудової книжки та вирішення питання щодо подальшої роботи на підприємстві, який позивачем було проігноровано. Що стосується подальшого працевлаштування позивача на підприємстві відповідача то останнім була подана лише одна заява від 12.09.2014 року про прийняття його на посаду завідуйочого Розівської СДС Запорізької Філії ДП «ЦСЕНСМ», проте згідно кваліфікаційних вимог та профілю професійної компетенції посади ОСОБА_2 не міг займати обрану ним посаду.

Крім того не погоджується апелянт із стягненням з них на користь позивача моральної шкоди, з підстав її недоведеності та відсутності вини підприємства відповідача у її настанні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, ОСОБА_2 працював у відповідача з 20.11.2012 року по 14.03.2013 року на посаді заступника директора Запорізької філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу » на підставі наказу № 194-р від 20.11.2012 року, з 15.03.2013 року по 11.09.2014 року на підставі наказу № 28/1/13-к від 15.03.2013 року, займав посаду директора Запорізької філії ДП « Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу » (а.с. 5-7).

Звільнений з посади 11.09.2014 року, на підставі наказу №235-к, у звязку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України).

Як підстава для звільнення ОСОБА_2 з роботи, вказано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2013 року, яким ОСОБА_7 була поновлена на посаді директора Запорізької філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу ».

З наказом про звільнення ОСОБА_2 ознайомлений 12.09.2014 року.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із з того, що звільнення позивача за п.6ч.1 ст.40КЗпП України, з підстав поновлення на роботі працівника який виконував цю роботу, проведено з порушенням ч.2 ст. 40 КЗпП України та наявності у звязку з цим підстав для стягнення заробітної плати і моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Вказані висновки є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються матеріалами справи.

Так, у відповідності до п.6 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Розірвання трудового договору в зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до ст. 43-1 КЗпП України допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). За правилом частини 2, 3 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, за виключенням випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За результатами перегляду даного судового рішення в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо повно з'ясував обставини справи, належним чином перевірив доводи та заперечення сторін, проаналізувавши зібрані докази та давши їм належну правову оцінку, обґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 був звільнений без дотримання вказаних вимог законодавства, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 пропонувалась інша робота.

Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_2, листом від 12.09.2014 року звернувся до Генерального директора ДП « Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу » із заявою перевести його на посаду завідуйочого Розівської СДС Запорізької філії ДП « Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу » з 12.09.2014 року (а.с. 14)

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач посилається на лист від 12.09.2014 року № 679, який був направлений ОСОБА_2 із викладеною в ньому пропозицією у звязку із звільненням позивача прибути до дирекції ДП « ЦСЕНСМ », за адресою м. Київ, вул Ямська, 32 для отримання ним трудової книжки та вирішення питання щодо подальшої роботи на підприємстві, який був проігнорований ОСОБА_2

Проте колегія суддів не може прийняти вказане, як підставу для визнання звільнення ОСОБА_2 з дотриманням правового порядку та самої процедури звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності у відповідача часу достатнього для того, що б запропонувати позивачу іншу роботу відповідно до його кваліфікації, враховуючи те, що вказаний лист було відправлено на адресу позивача 12.09.2014 року а поновлення ОСОБА_7 відболось на підставі рішення суду від 19.11.2013 року, вимога державного виконавця про примусове виконання рішення суду від 03.09.2014 року.

Як встановлено в суді апеляційної інстанції та підтверджується довідкою Запорізької філії ДП « ЦСЕНСМ », на момент звільнення позивача, станом на 11.09.2014 року у діючому жштатному розписі підприємства відповідача вказана вакансія завідуючого Розівської СДС Запорізької філії ДП « Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу » була вільна.

Посилання відповідача на те, що згідно кваліфікаційних вимог та профілю професійної компетенції посади ОСОБА_2 не міг займати посаду завідуючого сортодослідницької станції, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані.

Так зазначений довід спростовується посадовою інструкцією директора Запорізької філії ДП « ЦСЕНСМ », відповідно до якою вказану посаду має право обіймати людина з повною вищею освітою відповідного напрямку, за стажем роботи за професією керівника нижчого рівня не менше 5 років.

Тобто, посилання апелянта на недостатній кваліфікаційний рівень ОСОБА_2, який до звільнення його з роботи, на протязі року займав посаду вищого рівня, відносно посади завідуючого сортодослідницької станції, не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги стосовно службового розслідування, яке велося стосовно діяльності ОСОБА_2 на посаді директора запорізької філії ДП « ЦСЕНСМ », як на підставу відповідно до якої відповідач не мав права призначити позивача на іншу роботу, в даному разі не має жодного правового значення у вирішенні питання по даній конкретній справі.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ Генерального директора ДП « ЦСЕНСМ » №235-5 від 11.09.2014 року , в частині звільнення ОСОБА_2 з посади директора Запорізької філії ДП « ЦСЕНСМ » з 11.09.2014 року у звязку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, згідно п.6 статті 40 КЗ пП України підлягає скасуванню, як незаконний.

Крім того, визнавши, що ОСОБА_2 був звільнений з роботи відповідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без законних на те підстав, суд правильно задовольнив його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідачем, вказаний розмір не оспорюється.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при звільнення ОСОБА_2 не були порушені вимоги трудового законодавства є необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними доводами та наявними в матеріалах справи доказами, які були дослідженні судом першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє, як безпідставні і доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки в предметі позову взагалі відсутній спір про визнання наказу від 11.09.2014 року за № 235-к незаконним.

Так відповідно до позовних вимог ОСОБА_2 від 26.11.2014 року, а саме п.4 прохальної частини ОСОБА_2 просив суд окрім іншого: визнати наказ про його звільнення № 235-к від 11.09.2014 року незаконним. Пізніше позивач, неодноразово доповнював заявлені вимоги, зазначаючи при цьому що підтримує як первісний позов так і доповнений від 29.05.2015 року, у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, зокрема поновлення на роботі, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (ст.ст.3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).

Згідно роз'яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Внаслідок незаконного звільнення позивача порушені його конституційні та трудові права. А відтак, видачею розпорядження про звільнення без законних підстав позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв'язків, а саме - позивач був позбавлений доходу, що негативно відобразилося на його сім'ї, що змусило позивача прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

А тому висновок районного суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним.

З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи характер та тяжкість вимушених змін у житті позивача, які виникли у результаті його звільнення, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди у сумі 2000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З урахуванням викладеного, доводи апелянта щодо не заподіяння моральної шкоди позивачу та доводи щодо розміру моральної шкоди не спростовують висновків суду.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, сторонами не оскаржується, тому відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., колегією суддів не переглядається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу позивача і залишає рішення суду без змін

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» - відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: