Постанова № 54252518, 07.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа № 922/3838/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1;

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березовські мінеральні води, с.Березівське, Харківська область, (вх.№4793Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року по справі №922/3838/15,

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, м.Краматорськ, Донецька область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березовські мінеральні води, с.Березівське, Харківська область,

про стягнення 15396,89 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року у справі №922/3838/15 (суддя Сальникова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 3932,00 грн. заборгованості по договору поставки №1304 від 03.01.2013 року, 3% річних в розмірі 167,73 грн. та інфляційні в розмірі 2949,02 грн. за неналежне виконання відповідачем договору поставки №1304 від 03.01.2013 року; інфляційні витрати у розмірі 3329,83 грн. та 3% річних у розмірі 172,23 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року по справі №922/4698/14 та 1827,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків обставинам справи, просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ Завод Березівські мінеральні води за договором поставки №1304 від 03.01.2013 року 3932,00 грн. основного боргу, 3% річних 167,73 грн., інфляційні в розмірі 2276,64 грн.; в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року по справі №922/4698/14 позовну заяву ФОП ОСОБА_3 залишити без розгляду. Крім того, апелянт просить судові витрати покласти на позивача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вважає твердження апелянта щодо порушення норм матеріального та процесуального права помилковими, а висновки суду підставними, у звязку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (продавець) 01 січня 2013 року був укладений договір поставки №1304 (Договір), відповідно до умов якого продавець прийняв на себе зобов'язання поставити товар, а покупець прийняти та своєчасно оплатити цей товар на умовах, що передбачених цим договором.

Позивачем 16.09.2013 року була здійснена поставка двоокису вуглецю за накладною №11 на суму 21 492,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією вказаної видаткової накладної, яка підписана представником відповідача та позивачем, а також скріплена печатками сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки № 1304 від 16.09.2013 року, лише частково оплатив за отриману продукцію в розмірі 17560,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №2620 від 10.12.2013 на суму 1560,00 грн., №2633 від 16.09.2013 на суму 11000,00 грн., №2641 від 23.12.2013 на суму 5000,00 грн.

Задовольняючи позов частково, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновки. Яких дійшов суд попередньої інстанції, що оскільки відповідач не надав суду документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, позовна вимога про стягнення заборгованості за отриманий товар правомірна та обґрунтована і підлягає задоволенню частково в сумі 3932,00 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 237,94 грн. за період з 29.10.2013 по 30.06.2015 р.р. колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Пунктом 4 Договору передбачено, що оплата отриманого двоокису вуглецю виконується згідно виставленого рахунку шляхом міжбанківського переказу платіжним дорученням протягом 30 банківських днів з моменту отримання.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача стосовно того, що рахунок-фактуру № 12 від 16.09.2015 року було отримано Заводом "Березівські мінеральні води" лише 10.12.2014 року, суд виходить з умов п.4 договору, з якого вбачається, що строк для оплати товару за договором в 30 банківських днів закінчився 29.10.2013 року. Тому прострочення за Договором починається з 30.10.2013 року.

При перевірці правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних в сумі 237,94 грн. за період з 29.10.2013 по 30.06.2015 встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та становить суму у розмірі 167,73 грн.

Щодо стягнення решти 3% річних в сумі 70,21 грн., то вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку із чим слід відмовити в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 3051,94 грн. суми інфляційних втрат за період 29.10.2013 по 31.05.2015, суд першої інстанції виходив з наступного.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу інфляційних нарахувань в сумі 3051,94 грн. та встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та становить суму у розмірі 2949,02 грн.

Щодо стягнення решти інфляційних в сумі 102,92 грн., то вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку із чим суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 6789,61 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 та 3% річних у розмірі 317,10 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 за неправомірне використання коштів в зв'язку з частковим виконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14.

СПДФО ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому після уточнень просив стягнути з ТОВ "Завод "Березівські мінеральні води" 28963,90 грн. заборгованості за порушення умов договору поставки №1401 від 02.01.2014 р., з яких: 22484,00 грн. основний борг, 3121,84 грн. пеня, 3358,06 грн. інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі №922/4698/14 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі №922/4698/14 змінено, позов задоволено частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води", 62363, Харківська область, Дергачівський район, селище Березівське (п/р № 26005000132737 в ХФ АТ "Укрексімбанк" у м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 00383030) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, 84301, АДРЕСА_1 (п/р № 26002053606268 у КФ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 335548, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 17484,00 грн. заборгованості, 1384,89 грн. пені, 3093,04 грн. інфляційних, 1827,00 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовити." .

Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує, що рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014р., що вступило у законну силу, відповідачем до наступного часу виконано лише частково, а саме, згідно з призначеннями платежу, зазначеними у платіжних дорученнях, були сплачені лише витрати відповідача (на погашення судового збору, інфляційних та пені), заборгованість же практично не змінилася й на 30.06.2015р. становить 15961,93 грн. Також позивач посилається на те, що нумерація наведених доручень підтверджує, що відповідач виконує розрахунки з іншими контрагентами, тобто є платоспроможним та усвідомлено продовжує неправомірне користування коштами й згідно з положеннями п.2. ст.625 ЦК України, п.4 ст.232 ГК України він має право на компенсацію мені інфляційних та 3% річних з суми простроченої заборгованості, починаючи з дня її виникнення по день її повного погашення.

Судом встановлено, що вказана заборгованість у відповідача перед позивачем виникла на підставі іншого договору поставки №1401 від 02.01.2014 р. ніж у цій справі.

Відділом державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №47408392 за наказом Господарського суду Харківської області від 15.04.2015 року у справі № 922/4698/14, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією постанови про відкриття виконавчого провадження.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вказано, що відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

З матеріалів справи вбачається, що на момент винесення рішення по даній справі рішення суду по справі №922/4698/14 відповідачем виконано в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень.

Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснює у справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу місцевим господарським судом після набрання судовим рішенням законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК і повернення матеріалів справи із суду апеляційної інстанції (якщо рішення оскаржувалося в апеляційному порядку і не було скасоване чи змінене), а строк пред'явлення наказу до виконання повинен відповідати статті 22 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів, це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню).

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК України).

Зобовязання припиняються на підставах, встановлених договором або законом ( ч.2 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600,601,604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобовязання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.(ст.599 ЦК України)

Належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

Виконання зобовязання це здійснення його сторонами покладених на них прав обовязків, що складають зміст зобовязання.

Цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до порушника санкцій, у результаті чого до останнього наступають несприятливі економічні та правові наслідки.

Економічним змістом такої відповідальності є перерозподіл майнових втрат, викликаних порушенням зобовязання: через механізм відповідальності ці втрати перекладаються на особу - правопорушника несправного боржника. За правовою природою стягнення неустойки, як і відшкодування збитків також є компенсацією майнових втрат кредитора, але в розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно з відшкодуванням збитків, порядку. Яскраво виражений компенсаційний характер мають і вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних (ст.625 ЦК України).

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу інфляційних витрат у розмірі 6789,61 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 та 3% річних у розмірі 317,10 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 за неправомірне використання коштів в зв'язку з частковим виконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14, та встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та підлягає стягненню сума інфляційних витрат у розмірі 3329,83 грн. та сума 3% річних у розмірі 172,23 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березовські мінеральні води залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року по справі №922/3838/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 11.12.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.