Постанова № 54252335, 07.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа № 922/4913/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

третя особа ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5172Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року по справі №922/4913/15

за позовом Комунального підприємства Харківські теплові мережі, м. Харків

до Комунального закладу Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №93 Харківської міської ради Харківської області імені ОСОБА_3, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків

про стягнення 89947,49 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року по справі в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

У судовому засіданні представник відповідача та третьої особи проти задоволення скарги заперечував, вважав твердження апелянта щодо порушення норм матеріального та процесуального права помилковими, а висновки суду підставними, у звязку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 01 січня 2002 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (позивач) та Комунальним закладом "Харківська спеціалізована школа I-III ступенів №93 Харківської міської ради Харківської області імені ОСОБА_3" (відповідач) був укладений договір про постачання теплової енергії № 392 (Договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, позивач (енергопостачальна організація) зобовязався постачати відповідачеві (споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних останньому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1 Договору, а відповідач, в свою чергу, зобовязався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені розділом 6 Договору.

Відповідно до п.6.3 Договору, відповідач зобовязався за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачувати позивачу вартість необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2 Договору, є календарний місяць, за результатами якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск - получення теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу, та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актом №176/6162 від 01.10.2010 року на включення опалення у нежитловому приміщенні, яким користується відповідач та яке розташовано за адресою: м. Харків, пр. Ілліча, 89А, який підписано представниками позивача та балансоутримувача.

Крім того, факт надання послуг з постачання теплової енергії підтверджується підписаними між сторонами актами виконаних робіт по відпуску теплової енергії за грудень 2010 року від 31.12.2010 року, за січень 2011 року від 31.01.2011 року та за листопад 2010 року від 30.11.2010 року.

Відповідно до п.3.2.2. Договору, відповідач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.

Однак, відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобовязання, не сплатив у визначені Договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого, за період з листопада 2010 року по січень 2011 року включно, утворилась заборгованість у розмірі 89947,49 гривень, яка на теперішній час залишається непогашеною. Доказів на підтвердження оплати відповідної суми заборгованості за спірний період відповідач до суду не надав.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Всупереч приписам чинного законодавства України та положень Договору відповідач порушив його умови - повністю не розрахувався за надані послуги з постачання теплової енергії. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено судом у рішенні, позивачем до позовної заяви надано клопотання про відновлення строку позовної давності з посланням на важкий фінансовий стан та великою кількістю споживачів - неплатників, що стало причиною для подачі позову до суду після спливу строку позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку визнання судом причини пропущення позовної давності поважною, порушене право підлягає захисту.

В п.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновок, якого дійшов суд попередньої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності обґрунтованим.

Колегія судді зазначає, що оскільки відповідач не виконав належним чином взяті на себе за Договором зобовязання, не сплатив у визначені строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, у нього, за період з листопада 2010 року по січень 2011 року включно, утворилась заборгованість у розмірі 89947,49 гривень, яка на теперішній час залишається непогашеною.

Тому, право позивача є порушеним, позовні вимоги є обґрунтованими.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 89947,49 грн., яка складається з: 31368,26 грн. боргу за листопад 2010 року, 48886,44 грн. за грудень 2010 року та 9692,79 грн. за січень 2011 року.

Як зазначено судом у рішенні, облік споживання теплової енергії проводиться за приладом обліку відповідно до п. 5.1 Договору, та з урахуванням п. 6.4 Договору, якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Отже, враховуючи зазначені норми чинного законодавства України, а також узгоджені між сторонами умови оплати, враховуючи те, що позивачем заявлена до стягнення заборгованість за листопад 2010 року, за грудень 2010 року та за січень 2011 року, тому перебіг позовної давності за грудень 2010 року почався з 26.12.2010 року, за січень 2011 року - 26 січня 2011 року та за листопад 2010 року - з 26.11.2010 року та відповідно сплив 27.11.2013 року, 27.12.2013 року та 27.01.2014 року.

Також суд зазначає, що позивач подав позов після спливу строку позовної давності.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, проте позивачем пропущено строк позовної давності у відповідності до ст. 258 ЦК України щодо звернення до суду з відповідним позовом, а також враховуючи те, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості в сумі 89947,49 грн. за неналежне виконання умов договору № 392 від 01.01.2002 року, колегія суддів підтримує висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року по справі №922/4913/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 11.12.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.