Рішення № 54236250, 10.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1829/15-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/5721/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 10.12.2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 грудня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат і процентів у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2011 року було частково задоволено її позов і стягнуто із відповідачки ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у розмірі 55500 грн. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року рішення Обухівського районного суду скасоване і ухвалено нове, яким із відповідачки на її користь стягнуто 88301,30 грн.

Вказувала, що 15 березня 2012 року державним виконавцем Обухівського ВДВС відкрите виконавче провадження по примусовому стягненю боргу, яке відповідачка не виконала, у звязку з чим вона звернулася до суду і рішенням Обухівського районного суду від 25 лютого 2013 року стягнуто із відповідачки на її користь за невиконання грошового зобовязання інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 2356,87 грн.

Посилаючись на те, що рішення суду не виконане до цього часу просила стягнути з відповідачки на її користь за невиконання грошового зобовязання за період із 25 лютого 2013 року по 8 квітня 2015 року інфляційні втрати в розмірі 31877,28 грн. та 3 % річних у розмірі 5610,16 грн., а також судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням позивачка ОСОБА_2подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що судом не було досліджено виконавче провадження щодо стягнення боргу із відповідачки та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання з цього приводу.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області.

Відповідачка ОСОБА_3 належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не зявилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року скасоване рішення Обухівського районного суду і ухвалено нове, яким із відповідачки ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 стягнуто 84000 грн. боргу за договором оренди нежитлового приміщення, інфляційні втрати в розмірі 2730 грн. та 3 % річних у розмірі 1571,30 грн., а всього стягнуто 88301,30 грн.

15 березня 2012 року державним виконавцем Обухівського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 31794818 по примусовому стягненю боргу із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в розмірі 88301,30 грн.

Також судом встановлено, що у звязку із невиконанням відповідачкою судового рішення, позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду і рішенням Обухівського районного суду від 25 лютого 2013 року було стягнуто із відповідачки на користь позивачки за невиконання грошового зобовязання інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 2356,87 грн. за період із 26 листопада 2011 року по 3 жовтня 2012 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачка не надала суду доказів про невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року на даний час, як і не надала будь-яких доказів, про наявність заборгованості по виконавчому листу, виданому на підставі цього рішення, а відтак суд позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування позивачем штрафних санкцій.

При цьому суд виходив з того, що у справі наявні докази виконання боржницею ОСОБА_3 судового рішення шляхом стягнення частини заробітної плати, відповідно до чинного законодавства.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки суд при розгляді справи допустив неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального законодавства.

Відповідно до розяснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У звязку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Згідно приписів ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які еруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд порушив приписи вказаних процесуальних норм та не роз'яснив позивачці її право подати відповідні докази, а також наслідки їх неподання. У випадку подання до суду заяви про розгляд справи у її відсутність, суд мав направити відповідного листа позивачці, де вказати про це.

Суд не врахував, що у справі відсутні як докази виконання боржницею ОСОБА_3 судового рішення, так і докази щодо його невиконання.

Крім того, не вчинивши вказаних процесуальних дій, суд допустив порушення прав особи на розгляд його справи справедливим судом, передбаченим ст.6 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Недотримання вимог процесуального законодавства потягло неповноту судового розгляду і як наслідок незаконність і необгрунтованість судового рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції грунтується на неповно зясованих обставинах, які мають значення для справи, ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення боргу та передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання і відкриття виконавчого провадження за цим рішенням за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за інші періоди.

Аналогічні розяснення містить п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, зо виникають із кредитних правовідносин», згідно якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст.526,599 ЦК України.

Встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року із відповідачки ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 стягнуто 84000 грн. боргу за договором оренди нежитлового приміщення, 3% річних в розмірі 2730 грн. та судові витрати в розмірі 1571,30 грн., а всього стягнуто 88301,30 грн.

Також встановлено, що стягнутий за рішенням суду борг за договором оренди в розмірі 84000 грн. до цього часу боржницею ОСОБА_3 несплачений, що стверджується повідомленням ВДВС Обухівського міськрайонного управління юстиції в Київській області № 13381/11 від 6 листопада 2015 року (а.с.68).

Отже має місце невиконання відповідачкою грошового зобовязання по сплаті орендної плати в розмірі 84000 грн.

За таких обставин відповідно до приписів ст.625 ЦК України та з урахуванням заявленитх вимог, колегія суддів стягує із ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 за період із 25 лютого 2013 року по 8 квітня 2015 року 3% річних від простроченої суми в розмірі 5389,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 30324,84 грн., а всього стягує 35714,20 грн.

Колегія суддів обраховує 3 % річних та інфляційні втрати із невиконаного відповідачкою грошового зобовязання по сплаті орендної плати в розмірі 84000 грн.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи позивачки на те, що 3% річних та інфляційні втрати слід обраховувати із загальної суми 88301,30 грн., поскільки до даної суми крім грошового зобовязання за договором оренди в розмірі 84000 грн., включені також 3% річних в розмірі 2730 грн. та судові витрати в розмірі 1571,30 грн., які не є грошовим зобовязанням в розумінні ст.509 ЦК України, а відтак нарахування на них процентів та інфляційних втрат законом не передбачено.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України суд стягує із відповідачки на користь позивачки судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 900 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити частково. Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35714 гривень 20 коп. та судові витрати в розмірі 900 гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: