Рішення № 54232584, 09.12.2015, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4332/15-ц

(2/199/2995/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Герасименко В.А.

За участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом, за яким з урахуванням зміни предмету позову (т. 1 а.с. 215-227) в остаточній редакції (т. 2 а.с. 37-39) просить суд звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1 598 куб. см., 2012 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» в рахунок погашення заборгованості відповідно до Кредитного договору № 50007143 від 24 грудня 2012 року на загальну суму 417080,58 грн., яка складається із основної суми заборгованості зі сплати кредиту за кредитним договором № 50007143 від 24.12.2012 року у розмірі 298829, 99 грн., основної суми заборгованості зі сплати додаткового кредиту у розмірі 21376,48 грн., збитків у розмірі 16200 грн., штрафу у розмірі 37009,06 грн., пені у розмірі 859,06 грн., 3% річних у розмірі 3461,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 39344,78 грн., та подальшого продажу його з публічних торгів на умовах, визначених у п. 5.4. Договору застави транспортного засобу № 50007143 від 26 грудня 2012 року для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 24 грудня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 50007143, відповідно до якого позивач зобовязався надати останній кредит у сумі 113197,27 грн., що є еквівалентом 13966,35 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою з цільовим призначенням - для придбання вищезазначеного автомобіля. В свою чергу позичальниця зобовязалася прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачеві кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та інші платежі відповідно до умов кредитного договору. Також, позивач зобовязався надати ОСОБА_3 додатковий кредит у сумі 33959,15 грн., що є еквівалентом 4189,90 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою з цільовим призначенням - оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору. Відповідно до положень п. 1.3.1. Загальних умов кредитування, що становлять невідємну частину договору, відповідачка зобовязалася здійснювати щомісячні платежі відповідно до графіку погашення. Розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником, визначено відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі. Згідно п. 1.6. умов кредитування, виконання зобовязання позичальником за цим договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу № 50007143 від 26 грудня 2012 року, за яким ОСОБА_3 було передано у заставу вищевказаний транспортний засіб заставною вартістю 133173,26 грн. Згідно з п. 1.4.2. та пп. 2.4, 2.5 умов кредитування, повернення кредиту, додаткового кредиту та процентів за його використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені графіком погашення кредиту та додаткового кредиту по договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до графіку погашення кредиту. Відповідно до п. 3.2.1. умов кредитування, у випадку порушення відповідачкою терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом та додатковим кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, позивач має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору. З серпня 2014 року ОСОБА_3 почала порушувати свої зобовязання за договором щодо оплати щомісячних платежів, погоджених в Графіку погашення кредиту, сплачуючи їх з порушенням встановленого строку.

Станом на момент подання позовної заяви відповідачкою не виконано зобовязання зі сплати наступних щомісячних платежів за кредитним договором:

- часткова несплата щомісячного платежу за серпень 2014 року у розмірі 3544,15 грн., відповідно до рахунку № 00198435 від 04 серпня 2014 року. Строк виконання зобовязання не пізніше 15 серпня 2014 року;

- щомісячний платіж за вересень 2014 року у розмірі 3819,17 грн., відповідно до рахунку № 00209455 від 04 вересня 2014 року. Строк виконання зобовязання не пізніше 15 вересня 2014 року;

- щомісячний платіж за жовтень 2014 року у розмірі 3833,98 грн., відповідно до рахунку № 00214424 від 01 жовтня 2014 року. Строк виконання зобовязання не пізніше 15 жовтня 2014 року.

Таким чином, у ОСОБА_3 існує заборгованість перед позивачем за несплаченими платежами по кредиту за договором на загальну суму 11197,30 грн. У звязку з систематичним невиконанням умов договору, 03 жовтня 2014 року позивачем було направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором № 50007143 з вимогою повернути суму кредиту. Згідно положень вимоги, протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги відповідачка була зобовязана повернути суму кредиту та сплатити заборгованість. Також, зазначено, що якщо з будь-яких причин вимогу не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати її відправлення. Оскільки ОСОБА_3 вимога була отримана 16 жовтня 2014 року, останнім днем повернення кредиту та заборгованості відповідно було 14 листопада 2014 року. Станом на 30 березня 2015 року (дата підготовки первісної позовної заяви), сума заборгованості за кредитом за договором, за виключенням заборгованості за щомісячними платежами, становить еквівалент в гривні 9623,58 доларів США. Курс ПАТ «Креді ОСОБА_6» на той час складав 27,00 грн. за 1 долар США, отже сума кредиту, яка підлягає поверненню становить: 9623,58*27,00 = 259836,66 грн. Згідно із умовами кредитного договору № 50007143 від 24 грудня 2012 року, процентна ставка становить 9,9 %. Виходячи з того, що сума кредиту становить 259836, 66 грн., кількість днів прострочення сплати суми кредиту становить 389 днів (з 01 листопада 2014 року по 25 листопада 2015 року), розмір процентів за користування кредитними коштами розраховується наступним чином та становить: 259 836,66*9,9%*389/360=27796,03 грн. Отже, загальна сума невиконаних грошових зобовязань ОСОБА_3 щодо повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом за договором становить 287632,69 грн. Крім цього, відповідачкою не сплачена сума основного боргу з повернення додаткового кредиту згідно виставлених рахунків за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року у загальному розмірі 21376,48 грн. Крім цього, у звязку з невиконанням умов договору ОСОБА_3, позивач був вимушений скористатися своїм правом та відповідно до договору і чинного законодавства розпочати процедуру звернення стягнення на предмет застави у примусовому порядку та процедуру повернення заборгованості за договором. 10 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис № 197, щодо звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог позивача за Договором у розмірі 175742,38 грн. 24 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Кіровського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_8 було відкрито виконавче провадження № 46618908 щодо примусового звернення стягнення на предмет застави на підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса і під час здійснення даного виконавчого провадження стало відомо, що 21 січня 2014 року відповідачка без згоди позивача неправомірно здійснила відчуження предмету застави. Оскільки у ОСОБА_3 відсутнє визначене виконавчим документом майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості, 26 березня 2015 року ОСОБА_8 було винесено постанову про повернення виконавчого документа. Таким чином, звернення стягнення на предмет застави й досі не здійснено і заборгованість за договором відповідачем не сплачена. За таких умов, зважаючи на характер господарської діяльності позивача та економічну спеціалізацію на ринку, з метою захисту та відновлення своїх порушених прав, позивач був вимушений звернутися до спеціалізованих організацій, а саме до ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» для супроводження процесу вчинення виконавчого напису нотаріуса та звернення стягнення на предмет застави і позивачу мають бути компенсовані збитки, понесені у звязку і неналежним виконанням умов договору у розмірі 4200 грн. Окрім того, позивач був вимушений скористатися своїм правом відповідно до договору і чинного законодавства та розпочати процес повернення заборгованості за договором в судовому порядку. При цьому, зважаючи на характер господарської діяльності позивача та економічну спеціалізацію на ринку, позивач звернувся до спеціалізованої організації, а саме до ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави відповідно до кредитного договору та представництва інтересів позивача в суді, на що позивачем було витрачено 12000 грн. Вказані витрати у загальному розмірі 16200 грн. на думку позивача є витратами, які останній поніс для відновлення порушеного права. Відповідно п. 8.2. Договору, у разі порушення ОСОБА_3 терміну повернення кредиту та додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення відповідачкою терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в ст. 3.2.1, відповідачка сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від суми кредиту та/або додаткового кредиту. Оскільки, станом на момент подання позовної заяви кредит позивачеві не повернутий, відповідачка не виконала свої зобовязання, погоджені в п. 3.3. Договору. Позивач зазначає, що станом на момент надання суми кредиту відповідачці, з урахуванням діючого обмінного курсу валют, сума кредиту становила 113197,27 грн. Таким чином, розмір штрафних санкцій, погоджений сторонами, має розраховуватись виходячи з вказаної суми кредиту та становить: 113197,27 грн.*20% = 22639,45 грн. Також, відповідно до п. 8.3 договору, за кожен випадок порушення відповідачем умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору відповідачка сплачує позивачеві штраф у еквіваленті: еквівалент 20 доларів США за першу вимогу, еквівалент 25 доларів США за другу вимогу, еквівалент 30 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку вимогу). Через порушення ОСОБА_3 своїх зобовязань, вказаних в статтях 5.1, 5.2, 5.3, договору, позивачем були застосовані штрафні санкції зокрема:

- нагадування щодо несплаченого платежу, рахунок-фактура № 00205321 від 05 вересня 2014 року сума штрафної санкції складає 283,82 грн.;

- нагадування щодо несплаченого платежу, рахунок-фактура № 00211393 від 17 вересня 2014 року сума штрафної санкції складає 337,28 грн.;

- нагадування щодо несплаченого платежу, рахунок-фактура № 00217257 від 03 жовтня 2014 року сума штрафної санкції складає 431,18 грн.

Загалом, відповідно до умов п. 8.3. Умов кредитування, за порушення своїх зобовязань відповідачка була зобовязана сплатити штрафні санкції у розмірі 1052,28 грн. Крім цього, згідно із п. 2.3. договору застави, ОСОБА_3 зобовязалася без попередньої згоди позивача не здійснювати дій, повязаних зі зміною права власності на предмет застави. Відповідно до п. 4.1.2. договору застави, у разі невиконання відповідачкою умов, передбачених ст. 2.3. договору застави, позивач може застосовувати до останньої штрафні санкції у розмірі 10 відсотків від вартості предмету застави, визначеної у ст. 1.1 договору застави. Виходячи з того, що вартість предмета застави становить 133173,26 грн., розмір штрафних санкцій розраховується наступним чином та становить: 133173,26*10% = 13317,33 грн. Отже, загальна сума штрафних санкцій за договором становить 37009,06 грн. Також, відповідно до п. 8.1 Договору, у разі порушення відповідачкою терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, відповідачка сплачує позивачеві пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Загальна сума пені, що підлягає сплаті через невиконання відповідачкою грошових зобовязань за цим договором складає 859,06 грн. Крім цього, позивач стверджує, що відповідачка на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України як така, що прострочила виконання грошового зобов'язання, зобов'язана сплатити три проценти річних від простроченої суми, що становить 3461,21 грн., а також інфляційні втрати, розмір яких становить 39344,78 грн. Центром ДАІ 1202 (ВРЕР 2) м. Дніпропетровськ було надано відомості про те, що станом на 21 липня 2015 року власником заставного транспортного засобу марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 куб.см., 2012 року випуску, є ОСОБА_4 Позивач стверджує, що оскільки він не надавав згоди на відчуження транспортного засобу, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження. Враховуючи наявність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису про заставу автомобіля, який є предметом застави, усі наступні власники даного автомобіля є недобросовісними набувачами. Оскільки застава автомобіля за договором застави транспортного засобу № 50007143 від 26 грудня 2012 року зберігає свою силу, позивач має право звернути стягнення на предмет застави, який на сьогоднішній день належить ОСОБА_4 для задоволення своїх вимог за кредитним договором № 50007143 від 24 грудня 2012 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі вимоги за позовною заявою та фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються.

Представник відповідачки ОСОБА_9 в суді позовні вимоги визнав частково. Пояснив, що вважає неможливим застосування двох процедур звернення стягнення на предмет застави, про які просить позивач: вилучення предмета застави на користь позивача та продаж предмета застави з публічних торгів, при тому що вилучення не передбачене ані законом, ані укладеним сторонами договором. Наголошує на тому, що ОСОБА_3 уклала з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0001085 від 25 грудня 2012 року строком на пять років. До страхових ризиків за даним договором віднесено також незаконне заволодіння та протиправні дії третіх осіб. Вигодонабувачем за вказаним договором є саме позивач, а страхова сума складає 16431 долар США, що станом на даний час еквівалентно 385318,44 грн. за офіційним курсом НБУ. Вважає, що розмір невиплаченої суми кредиту за кредитним договором становить 124625,36 грн., як це було визначено у вимозі ТОВ «Порше Мобіліті» від 03 жовтня 2014 року та у виконавчому написі від 10 лютого 2015 року, вчиненому приватним нотаріусом ОСОБА_7 При цьому розмір відсотків на вказане тіло кредиту має становити 13331,80 грн. З заборгованістю у розмірі 21376,48 грн. зі сплати додаткового кредиту згоден. Вважає, що підстави для стягнення з відповідачки збитків у розмірі 16200 грн. відсутні визначені законом підстави для цього. Визнає позовні вимоги в частині нарахованих позивачем штрафу у розмірі 22639,45 грн. відповідно до п. 8.2 кредитного договору, штрафу у розмірі 1052,28 грн. відповідно до п. 8.3 кредитного договору, пені у розмірі 859,06 грн. Заперечує правомірність нарахування позивачем штрафу у розмірі 13317,33 грн. за порушення умов п. 2.3 договору застави, оскільки вина відповідачки у відчуженні предмету застави відсутня. Крім цього, за їх підрахунками розмір 3% річних за порушенням терміну оплати чергового платежу з повернення кредиту має становити 1716,45 грн., за порушення терміну оплати чергового платежу з повернення додаткового кредиту 77,77 грн., а розмір інфляційних втрат 34867,50 грн. та 957,43 грн. відповідно. Загальний розмір заборгованості ОСОБА_3 має становити 221503,58 грн. Щодо розподілу судових витрат, вважає, що за наданими представником відповідача проїзними документами остання приїздила до м. Дніпропетровська для участі і у інших справах, а підстави для стягнення витрат, не підтверджених документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), взагалі відсутні.

Відповідач ОСОБА_4 і третя особа ОСОБА_5, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили. За ухвалою суду справа розглянута за їх відсутності.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

24 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 50007143, відповідно до якого позивач зобовязався надати відповідачці кредит у сумі 113197,27 грн., що є еквівалентом 13966,35 доларів США на дату укладання Договору, строком на 60 місяців для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 куб. см., рік випуску 2012, а також додатковий кредит у сумі 33959,15 грн., що є еквівалентом 4189,90 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, з цільовим призначенням - оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору, а ОСОБА_3 зобов'язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачеві кредит та додатковий кредит у повному обсязі, сплатити проценти за використання кредитом, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Кредитний договір між сторонами складається власне з самого кредитного договору (т. 1 а.с. 15), Загальних умов кредитування (т. 1 а.с. 16-23) та Графіку погашення кредиту (т. 1 а.с. 24-26), які містять підписи від імені ОСОБА_3 як позичальника та уповноваженої особи ТОВ «Порше Мобіліті».

Представником відповідачки не оспорений той факт, що зазначений кредитний договір підписаний особисто ОСОБА_3 а також той факт, що передбачені договором кредит та додатковий кредит були отримані відповідачкою в повному обсязі у спосіб, визначений кредитним договором.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до положень п. 1.3.1 Загальних умов кредитування, що становлять невідємну частину договору, ОСОБА_3 зобовязалася здійснювати щомісячні платежі відповідно до графіку погашення. Розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником, визначено відповідно до виставлених позивачем рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі.

Кредитним договором передбачено, що у якості курсу для обчислення застосовується курс Філії «КІБ» ПАТ «Креді ОСОБА_6».

За ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наведені положення кредитного договору щодо розрахунку щомісячних платежів шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі, були визначені на власний розсуд сторонами, які на підставі ч. 1 ст. 627 ЦК України були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Позовні вимоги про визнання відповідних положень договору недійсними жодною зі сторін не заявлялися і за таких обставин зобовязання сторін, що випливають в тому числі і з зазначених положень договору, на підставі ст. 526 ЦК України мають виконуватися сторонами належним чином.

Згідно з п. 1.4.2. та пп. 2.4, 2.5 Загальних умов кредитування, повернення кредиту, додаткового кредиту та процентів за його використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені графіком погашення кредиту та додаткового кредиту по договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до графіку погашення кредиту.

За умовами кредитного договору, процентна ставка за користування кредитними коштами визначена на рівні 9,9 %.

За п. 1.4.3 Загальних умов кредитування, до 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до графіка повернення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до графіка погашення кредиту.

Умови кредитного договору відповідачкою виконувалися несвоєчасно та не в повному обсязі та останньою не виконано зобовязання зі сплати наступних щомісячних платежів з повернення кредиту:

- часткова не сплачено щомісячний платіж за серпень 2014 року у розмірі 3544,15 грн., відповідно до рахунку № 00198435 від 04 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 34). Строк виконання зобовязання не пізніше 15 серпня 2014 року;

- не сплачено щомісячний платіж за вересень 2014 року у розмірі 3819,17 грн., відповідно до рахунку № 00209455 від 04 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 35). Строк виконання зобовязання не пізніше 15 вересня 2014 року;

- не сплачено щомісячний платіж за жовтень 2014 року у розмірі 3833,98 грн., відповідно до рахунку № 00214424 від 01 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 36). Строк виконання зобовязання не пізніше 15 жовтня 2014 року.

Загальний розмір простроченої заборгованості з повернення кредиту становить 11197,30 грн. (т. 2 а.с. 36). Розрахунок заборгованості позивачем здійснений арифметично правильно та визнаний представником відповідачки.

Відповідно до п. 3.2.1 Загальних умов кредитування, у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом та додатковим кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, позивач має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору.

Наведені положення договору кореспондуються з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зазначена норма міститься у параграфі 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.

За ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлене цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Оскільки укладений між сторонами кредитний договір є договором про надання споживчого кредиту, положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням вимог п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», за яким, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Оскільки відповідачка ОСОБА_3 затримала сплату чергової частини кредиту більш ніж на один календарний місяць, у позивача на підставі п. 3.2.1 Загальних умов кредитування, ч. 2 ст. 1054 ЦК України з урахуванням вимог п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» виникло право вимагати від відповідачки дострокового повернення чергової частини кредиту, що залишилася.

Позивачем до позову додана копія датованої 03 жовтня 2015 року вимоги на адресу ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 44), за якою позивач вимагав від останньої протягом 30 днів погасити прострочену заборгованість з попередженням про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав у разі її не погашення.

Зазначена вимога спрямована на адресу ОСОБА_3 рекомендованим відправленням та згідно повідомлення поштової установи (т. 1 а.с. 45) отримана останньою 16 жовтня 2014 року.

Власне право позивача визнати термін повернення кредиту таким, що настав, представником відповідачки не оспорюється.

Залишок тіла кредиту, який підлягає поверненню достроково, становить гривневий еквівалент 9623,58 доларів США (т. 2 а.с. 36). Розрахунок залишку тіла кредиту у еквіваленті доларів США позивачем здійснений арифметично правильно та визнаний представником відповідачки.

Крім цього, ОСОБА_3 прострочено повернення додаткового кредиту згідно виставлених рахунків за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року (т. 1 а.с. 37-41, т. 2 а.с. 40-47) у загальному розмірі 21376,48 грн. (т. 2 а.с. 36).

Розрахунок простроченої заборгованості за додатковим кредитом позивачем здійснено арифметично правильно та визнано представником відповідачки.

Між сторонами наявний спір щодо визначення розміру заборгованості за тілом кредиту, який підлягає поверненню достроково, у гривнях.

Представник відповідачки наполягає на тому, що такий розмір заборгованості має становити 124625,36 грн., як це було визначено вимогою щодо дострокового повернення кредиту (т. 1 а.с. 44).

Натомість, позивач визначає розмір заборгованості за курсом ПАТ «Креді ОСОБА_6» на 30 березня 2015 року (дата підготовки позовної заяви), який складав 27,00 грн. за 1 долар США та за підрахунками позивача розмір такої заборгованості дорівнює 259836,66 грн. (9623,58х27).

Усуваючи зазначені розбіжності, суд виходить з того, що за п. 1.3.1 Загальних умов кредитування, якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

При предявленні ТОВ «Порше Мобіліті» ОСОБА_3 вимоги щодо дострокового повернення кредиту, позивачем був застосований обмінний курс 12,95 грн. за долар США (т. 2 а.с. 12), тоді як на час звернення позивача з позовом до суду ПАТ «Креді ОСОБА_6» застосовувався обмінний курс 27 грн. за долар США.

Оскільки заборгованість за тілом кредиту відповідачкою погашена не була, а обмінний курс, який був використаний компанією, збільшився більше ніж на 2%, позивач правомірно, на підставі п. 1.3.1 Загальних умов кредитування при розрахунку заборгованості застосував чинний на той час обмінний курс.

Разом з тим, оскільки заборгованість за тілом кредиту не погашена і на час постановлення рішення по справі, а ПАТ «Креді ОСОБА_6» згідно відомостей, розміщених на офіційному сайті товариства, на 09 грудня 2015 року визначений обмінний курс 25 грн. за долар США, заборгованість відповідачки за тілом кредиту, який підлягає поверненню достроково, становить 240589,50 грн. (9623,58 х 25).

Позивачем до стягнення заявлені відсотки за користування кредитом у розмірі 27796,03 грн. (т. 2 а.с. 36), які нараховані за період з 01 листопада 2014 року по 25 листопада 2015 року на залишок тілакредиту, який підлягає поверненню достроково (т. 2 а.с. 38).

Оскільки як встановлено судом, такий залишок дорівнює 240589,50 грн., то відсотки підлягають відповідному перерахунку у межах заявлених позивачем вимог та дорівнюють 25737,06 грн. (240589,50 х 0,099 х 389 / 360).

Таким чином, загальна сума основного боргу зі сплати кредиту та додаткового кредиту (заборгованість за щомісячними платежами, залишок тіла кредиту, строк сплати якого не настав та нараховані відсотки) становить 298900,34 грн. (11197,30 + 21376,48 + 240589,50+25737,06).

З огляду на здійснені судом розрахунку відповідні доводи як сторони позивача, так і відповідачки судом відхиляються.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки.

За ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п. 8.3 Загальних умов кредитування, за кожен випадок порушення позичальником умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквівалентному 15 Євро чи 20 дол. США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією першої вимоги щодо сплати, та відповідно у розмірі еквіваленту 20 Євро чи 25 дол. США в українських гривнях за направлення другої вимоги щодо сплати за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією такої вимоги, та у розмірі еквіваленту 25 Євро чи 30 доларів США в українських гривнях за направлення третьої вимоги щодо сплати за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією такої вимоги (якщо компанія вирішить надіслати таку третю вимогу).

У звязку з простроченням сплати ОСОБА_3 щомісячних платежів з повернення кредиту за серпень 2014 року позивачем останній направлялися вимоги про погашення заборгованості у формі листів 05 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 46), 17 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 48) та 03 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 60). Фактичне направлення відповідачці зазначених вимог та їх отримання підтверджене копіями повідомлень поштової установи про вручення відправлень (т. 1 а.с. 47, 49, 45).

На підставі п. 8 Загальних умов кредитування, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України по кожному випадку направлення відповідачці вимоги, позивачем були нараховані штрафи у розмірі 283,82 грн., 337,28 грн. та 431,18 грн. відповідно, що загалом складає 1052,28 грн.

Правомірність нарахування зазначеного штрафу та правильність його арифметичного розрахунку визнана представником відповідачки.

За позовом також заявляються вимоги про включення до заборгованості ОСОБА_3 штрафу на підставі п. 8.2 загальних умов кредитування у розмірі 22639,45 грн., штрафу на підставі п. 4.1.2 договору застави у розмірі 13317,33 грн. та пені на підставі п. 8.1 Загальних умов кредитування у розмірі 859,06 грн.

Разом з тим, за наданою на вимогу суду довідкою ТОВ «Порше Мобіліті» (т. 2 а.с. 36), зазначені штрафи та пеня позивачем не нараховувалися та ним не обліковані.

Суд виходить з того, що позовна заява підписана не уповноваженою посадовою особою ТОВ «Порше Мобіліті», а представником позивача за довіреністю, якому повноваження по нарахуванню неустойки не надавалися (т. 1 а.с. 87, 212).

Оскільки вказані штрафи та пеня позивачем не нараховувалися, у відповідачки, відповідно, не виникло зобовязання по їх сплаті і вони не підлягають включенню до розміру заборгованості відповідачки перед позивачем.

Вирішуючи питання щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує розяснення, викладені у п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, згідно яких за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобовязання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобовязання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові № 6-113цс14 від 01 жовтня 2014 року, яка згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України підлягає врахуванню судом.

Таким чином, ОСОБА_3 як така, що прострочила виконання грошового зобовязання за кредитним договором, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України зобовязана сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Нарахування 3% позивачем здійснено на прострочені платежі з повернення кредиту у розмірі 179,97 грн. а також на частину прострочених платежів з повернення додаткового кредиту у розмірі 77,77 грн.

Правильність арифметичних розрахунків в цій частині визнана представником відповідачки.

Також 3% річних позивачем нараховані на частину тіла кредиту, строк сплати якої не настав. Оскільки судом визначений інший розмір заборгованості в цій частині, ніж той на який посилався позивач, 3% річних підлягають перерахунку.

Позивач просить стягнути 3% річних за період прострочення з 01 листопада 2014 року по 30 березня 2015 року, що дорівнює 140 дням. Відповідно 3% річних за цей період становлять 2768,43 грн. (240589,50 х 0,03 х 140 / 365).

Загальний розмір 3% річних становить 3026,17 грн. (179,97 + 77,77 + 2768,43).

Щодо сплати відповідачкою сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, суд виходить з того, що за приписами Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі 6-36736вов10). Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, яке визначене у гривні.

Позивачем інфляційні втрати нараховані на прострочені платежі з повернення кредиту у розмірі 2150,97 грн. а також на частину прострочених платежів з повернення додаткового кредиту у розмірі 957,43 грн.

Правильність арифметичних розрахунків в цій частині визнана представником відповідачки.

Також інфляційні втрати позивачем нараховані на частину тіла кредиту, строк сплати якої не настав. Оскільки розмір заборгованості за вказаною частиною кредиту був визначений в доларовому еквіваленті, який переведений у гривню за курсом на час постановлення рішення по справі, норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції до цієї частини заборгованості застосуванню не підлягають.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат становить 3108,40 грн. (2150,97 + 957,43), які відповідачка зобовязана сплатити позивачеві на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже загальний розмір заборгованості відповідачки ОСОБА_3 за кредитним договором з урахуванням неустойки, 3% річних та інфляційних втрат становить 306087,19 грн. (298900,34 + 1052,28 + 3026,17 + 3108,40).

Згідно п. 1.6. Загальних умов кредитування, виконання зобовязання ОСОБА_3 за цим договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу.

Позивачем до позову додана копія нотаріально-посвідченого договору застави транспортного засобу № 50007143 від 26 грудня 2012 року (т. 1 а.с. 28-33) за яким відповідачкою було передано у заставу транспортний засіб марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1 598 куб. см., 2012 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований РЕР ДАІ № 3 ГУМВС України в Дніпропетровській області 26 грудня 2012 року, заставною вартістю 133173,26 грн.

За змістом договору, зазначений автомобіль був спільною сумісною власністю ОСОБА_3 з третьою особою ОСОБА_5 як такий, що придбаний у період перебування у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_5 надав нотаріусу письмову згоду на укладення вказаного договору застави.

Той факт, що ОСОБА_3 на час укладення договору застави була зареєстрованим власником вказаного транспортного засобу підтверджується і інформацією з бази даних ДАІ (т. 1 а.с. 58-59).

Згідно зі ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статті 19, 20 Закону України «Про заставу» встановлюють, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язань, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

За п. 1.4 договору застави, у випадку невиконання заставодавцем положень кредитного договору, заставодержатель має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, витрати заставодержателя, а також видатки по зверненню стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.

Згідно приписів ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У відповідності до ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу», звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Як передбачено п. 5.4. договору застави, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису.

Суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно копії витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (т. 1 а.с. 228-231) в реєстрі містяться відомості про зареєстровані заставу рухомого майна на підставі вищевказаного кредитного договору а також відомості про реєстрацію арешту рухомого майна державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 46618908 (постанова від 24 лютого 2015 року), виконавчий документ за яким постановою державного виконавця від 26 березня 2015 року було повернуто стягувачеві (т. 1 а.с. 60-61).

Суду не надавалися докази на підтвердження наявності інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна.

Суд також враховує той факт, що Центром ДАІ 1202 (ВРЕР 2) м. Дніпропетровськ було надано інформацію (т. 1 а.с. 197) про те, що станом на 21 липня 2015 року власником заставного транспортного засобу марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 куб. см., 2012 року випуску, з номерним знаком АР1232СО, є ОСОБА_4, отже предмет застави на час розгляду справи в суді вибув з власності заставодавця.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-168цс14 від 19 листопада 2014 року, згідно якого за статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобовязань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

За змістом статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобовязання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Це правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування».

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна норма кореспондується з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», згідно якої заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Згідно п. 1.6. Договору застави, наступні застави Предмету застави за цим Договором, передача його у найм, оренду, позичку, лізинг інше користування тощо, дозволяються лише за попереднім письмовим дозволом Позивача.

За ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Згідно копії витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (т. 1 а.с. 228-231), відомості про заставу транспортного засобу були внесені до реєстру 28 грудня 2012 року та таке обтяження залишається чинним і на час розгляду справи в суді.

Позивач наполягає на тому, що згоди на відчуження транспортного засобу, що є предметом застави, не надавав, і відповідачами докази на спростування зазначеної обставини не надавалися.

За таких обставин, відчуження транспортного засобу, що є предметом застави, без припинення обтяження, не припинило заставу, тому застава зберегла чинність при переході права власності на предмет застави до ОСОБА_4, отже, на транспортний засіб може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

На підставі викладеного, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави ґрунтуються на встановлених судом фактичних обставинах і відповідних приписах цивільного законодавства та положенням договору застави.

У звязку прострочення ОСОБА_3 виконання грошових зобовязань за кредитним договором, у позивача на підставі ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», п. 1.4 договору застави виникло право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог за основним зобовязанням - погашення заборгованості за кредитним договором, а також нарахованих та належних до сплати штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 306087,19 грн.

Посилання представника відповідачки на те, що ОСОБА_10 уклала з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» договір добровільного комплексного страхування на транспорті судом до уваги не приймається, оскільки не має значення для вирішення позовних вимог по суті.

Вирішуючи питання щодо включення до розміру вимог позивача, які він може задовольнити за рахунок предмета застави, витрат на оплату послуг ТОВ «Юридична компанія Тріпл Сі» та ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» суд виходить з наступного.

Наданими позивачем доказами доведено, що у звязку з невиконанням умов кредитного договору відповідачкою він розпочав процедуру звернення стягнення на предмет застави у примусовому порядку і 10 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис № 197 (т. 1 а.с. 54) щодо звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором у розмірі 175742,38 грн.

24 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Кіровського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_8 було відкрито виконавче провадження № 46618908 щодо примусового звернення стягнення на предмет застави на підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса (т. 1 а.с. 55-57).

Постановою державного виконавця від 26 березня 2015 року (т. 1 а.с. 60-61) виконавчий документ було повернуто стягувачу, оскільки у боржника ОСОБА_3 було відсутнє визначене виконавчим документом майно - під час здійснення виконавчого провадження стало відомо, що 21 січня 2014 року було здійснене відчуження предмету застави, що підтверджувалося інформацією, наданою УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області на запит державного виконавця (т. 1 а.с. 58-59).

Позивач стверджує, що зважаючи на характер господарської діяльності позивача та економічну спеціалізацію на ринку, з метою захисту та відновлення своїх порушених прав, позивач вимушений був звернутися до спеціалізованих організацій, а саме до ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» для супроводження процесу вчинення виконавчого напису нотаріуса та звернення стягнення на предмет застави.

На підтвердження таких доводів позивачем надано копію договору з ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» від 21 червня 2012 року (т. 1 а.с. 62-69), за яким замовник ТОВ «Порше Мобіліті» доручає, а агентство ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» приймає на себе зобовязання надати замовнику юридично консультаційні послуги під якими сторони розуміють: повернення боржниками сум поточної заборгованості за кредитними договорами на користь замовника; забезпечення звернення стягнення на предмет застави, інше майно боржників відповідно до вимог чинного законодавства України позасудовими способами та/або на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса на договору застави та/або ініціювання відповідного судового процесу та представництво інтересів замовника; відкриття виконавчого провадження, проведення опису, вилучення та передача на відповідальне зберігання замовнику предмета застави в процесі здійснення виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів замовника у виконавчому та судовому провадженні з метою вилучення майна та/або стягнення з боржника грошових коштів, зокрема заборгованості зі сплати платежів: реалізація предмета застави, інші послуги відповідно до договору.

09 лютого 2015 року ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» було виставлено рахунок-фактуру № 47 (т. 1 а.с. 70-71) про оплату юридично-консультаційних послуг в тому числі по Клієнту ОСОБА_3 вартістю 3500 грн. (без ПДВ).

Також 09 лютого 2015 року між ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та ТОВ «Порше Мобіліті» складено акт наданих послуг № 47 (т. 1 а.с. 72), за яким сторони підтвердили виконання в повному обсязі юридично-консультаційних послуг в тому числі по Клієнту ОСОБА_3 вартістю 3500 грн. (без ПДВ).

Фактичні витрати позивача у розмірі 4200 грн. (з ПДВ) на оплату юридично-консультаційних послуг підтверджені копією платіжного доручення від 12 лютого 2015 року.

Суд виходить з того, що дійсно за ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі, а збитками за п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

З наданих позивачем документів вбачається, що всі послуги, які надавалися йому ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» були надані йому до 09 лютого 2015 року включно. При цьому, єдиним доказом, який підтверджує здійснення дій, спрямованих на відновлення порушеного права позивача, є копія виконавчого напису, виданого 10 лютого 2015 року.

Позивачем не надано докази на підтвердження того факту, що невизначені юридично-консультативні послуги, які надавалися йому ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» до 09 лютого 2015 року включно, були необхідними для відновлення порушеного права позивача.

На підставі викладеного, підстави для віднесення цих витрат до реальних збитків, і, відповідно, стягнення їх з відповідачки на користь позивача відсутні.

Позивач також просить суд віднести до його реальних витрат, понесених не відновлення порушеного права, витрати на оплату послуг ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8».

На підтвердження таких витрат позивачем надано копію договору про надання юридичних послуг № 24/2010 (т. 1 а.с. 74-79), укладеного 15 жовтня 2010 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8 і Партнери», за яким сторони уклали цей договір про надання юридичних послуг виконавцем ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8 і Партнери» стосовно питань, повязаних із поточною господарською діяльністю замовника. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами в кожному конкретному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод.

09 січня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті», ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8 і Партнери»та ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору про надання юридичних послуг (т. 1 а.с. 80-83), за яким ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» виступила новим виконавцем.

Позивачем також надано копію додаткової угоди № 94 (т. 1 а.с. 84), укладеного з ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8», за яким виконавець зобовязався надати юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях стосовно справи про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості та збитків з ОСОБА_3

За копією акту № 97 від 01 квітня 2015 року (т. 1 а.с. 86), ТОВ «Порше Мобіліті» були прийняті надані ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» юридично консультативні послуги, в т.ч. представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів. Загальна вартість послуг складає 10000 грн.

Виставлений ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8» рахунок-фактура № 96 від 01 квітня 2015 року на оплату наданих послуг у розмірі (т. 1 а.с. 85) був оплачений ТОВ «Порше Мобіліті» 07 квітня 2015, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення (т. 1 а.с. 214).

Суд враховує, що витрати на правову допомогу фахівця у галузі права є судовими витратами, передбаченими ст. 84 ЦК України, оскільки правовою допомогою є не тільки участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо повязаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів), як це розяснено у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року.

При цьому витрати на правову допомогу по своїй природі також є витратами сторони по справі, які остання несе для відновлення порушеного права, однак питання стягнення витрат на таку допомогу врегульоване спеціальною нормою ст. 88 ЦПК України, яка має пріоритет над загальною нормою, на котру посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, питання стягнення понесених позивачем витрат піддягає вирішенню під час розподілу судових витрат разом з іншими судовими витратами сторін по справі.

Визначаючи спосіб звернення стягнення на предмет застави, суд враховує що позивач просить суд звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу його з публічних торгів на умовах, визначених у п. 5.4 договору застави транспортного засобу.

За п. 5.4.1 договору застави транспортного засобу, реалізації предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не було узгоджено сторонами або дозволено законодавством. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів встановлюється у розмірі, зазначеному в пункті 1.1 цього договору, або, за вимогою заставодержателя, визначається незалежними субєктами оціночної діяльності, призначеними заставодержателем.

При цьому суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-10цс13 від 06 березня 2013 року, згідно якого відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Нормами чинного законодавства позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

На підставі викладеного, відсутні підстави для відмови у застосуванні саме такого способу звернення стягнення на предмет застави, як продаж з публічних торгів.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1)загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2)опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3)заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4)спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5)пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6)початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Оскільки ОСОБА_3 та її представником не заявлялася вимога про визначення початкової ціни предмета застави для його продажу з публічних торгів незалежними субєктами оціночної діяльності, така ціна з урахуванням приписів п. 5.4 договору застави піддягає встановленню у розмірі, зазначеному в пункті 1.1 договору застави 133173,26 грн.

Позивач просить суд вилучити вказаний транспортний засіб на його користь. Оскільки така вимога передбачена п. 3 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» як захід щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження, відповідна вимога також підлягає задоволенню а відповідні заперечення представника відповідачки судом відхиляються як такі, що ґрунтуються на хибному тлумаченні чинних правових норм.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з того, що до розподілу між сторонами позивачем заявлені витрати зі сплати судового збору, витрати на придбання проїзних документів, витрати на харчування та фінансуванні інших потреб фізичної особи (добові витрати). Також у межах розподілу судових витрат підлягає вирішенню питання щодо стягнення витрат позивача на оплату юридичних послуг ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8».

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3654 грн. підтверджені документально (т. 1 а.с. 1) та підлягають розподілу між сторонами.

За ч. 1 ст. 85 ЦПК України, витратами сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, є витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла.

На підтвердження таких витрат позивачем надані копії проїзних документів, за якими представник позивача ОСОБА_1 прибувала в судові засідання з м. Києва 16 вересня, 07 жовтня, 27 жовтня, 10 листопада та 26 листопада 2015 року, на що позивачем загалом було витрачено 2839,48 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ЦПК України, граничний розмір компенсаціїза судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року, якою визначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Заявлені до розподілу між сторонами витрати позивача цій частині є судовими витратами, не перевищують норми витрат на відрядження та підлягають розподілу між сторонами.

За ч. 2 ст. 85 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту).

Позивач просить суд розподілити не підтверджені документально судові витрати на харчування та фінансуванні інших потреб фізичної особи (добові витрати) у загальному розмірі 1218 грн. виходячи із добових витрат у розмірі 243,60 грн. (0,2 розміру мінімальної заробітної плати).

Суд виходить з того, що за приписами ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При цьому, за приписами п.п. 170.9.1 Податкового кодексу України, сума добових визначається в разі відрядження у межах України та країн, вїзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на вїзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами, а вказаний позивачем розмір добових цим же підпунктом Податкового кодексу України визначений як максимальний, а не фіксований, розмір добових витрат, який не включається до оподатковуваного доходу.

Позивачем не доведено, що ним видавалися накази про відрядження представника до м. Дніпропетровська, якими були визначені саме такі розміри добових витрат і що такі витрати були фактично понесені.

За відсутності документального підтвердження понесених витрат, такі витрати з урахуванням вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Також позивачем документально підтверджені витрати у розмірі 10000 грн. на правову допомогу, надану ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_8».

Суд враховує розяснення, викладені у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем розрахунок витрат на правову допомогу не наданий і за таких обставин такі витрати розподілу між сторонами не підлягають.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, понесені позивачем судові витрати, які визначені судом як такі, що підлягають розподілу між сторонами, на підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно частці задоволених судом вимог.

При цьому суд враховує розяснення, викладені у п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню:

- судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1340,80 грн. (3654 х 306087,19 / 417080,58 / 2);

- витрати, що пов'язані з явкою до суду представника позивача у розмірі 1041,92 грн. (2839,48 х 306087,19 / 417080,58 / 2).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет застави - задовольнити частково.

Для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 щодо заборгованості за кредитним договором № 50007143 від 24 грудня 2012 року у загальному розмірі 306087 (триста шість тисяч вісімдесят сім) гривень 19 (девятнадцять) копійок, яка складається з:

- заборгованості за тілом кредиту у розмірі 251786 гривень 80 копійок;

- заборгованості за тілом додаткового кредиту у розмірі 21376 гривень 48 копійок;

- прострочених процентів у розмірі 25737 гривень 06 копійок;

- штрафу у розмірі 1052 гривні 28 копійок;

- 3% річних у розмірі 3026 гривень 17 копійок;

- інфляційних втрат у розмірі 3108 гривень 40 копійок;

звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 куб. см., 2012 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу його з публічних торгів із дотриманням умов, передбачених п. 5.4 Договору застави транспортного засобу № 50007143 від 26 грудня 2012 року, з початковою ціною предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження у розмірі 133173 (сто тридцять три тисячі сто сімдесят три) гривні 26 (двадцять шість) копійок.

Для забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження вилучити у ОСОБА_4 автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 куб. см., 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, та передати його Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» в управління на період до його реалізації.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судові витрати у розмірі по 2382 (дві тисячі триста вісімдесят дві) гривні 72 (сімдесят дві) копійки.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :