Ухвала суду № 54231131, 07.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/4990/14 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/783/7118/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. П.

Категорія:59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Зверхановської Л.Д. і ОСОБА_2,

при секретарі Ясиновській Я.М.,

за участю ОСОБА_3 представника Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради;

ОСОБА_4 представника Львівської міської ради та виконавчого комітету Львівської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та апеляційною скаргою виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи Львівська міська рада, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради і Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, у якому просило суд зобов'язати згадану відповідачку відновити виявлений об'єкт культурної спадщини, а саме: будинок № 13 на вул. Пісковій у м. Львові.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що наказом начальника Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації № 12 від 20.08.2014 року житловий будинок № 13 на вул. Пісковій у м. Львові (у подальшому «спірний будинок») віднесено до Переліку щойно виявлених пам'яток архітектури. 20.08.2014 року, в процесі здійснення обстеження щойно виявленої архітектурної пам'ятки, позивачем було встановлено, що відповідачка, як власник зазначеного будинку та земельної ділянки на вул. Пісковій, 13 у м. Львові, розпочала роботи з демонтажу згаданого будинку. 21.08.2014 року позивачем було надіслано відповідачці листа про негайне припинення ремонтних робіт до отримання відповідних дозволів. Однак, в ході наступного обстеження 26.08.2014 року було встановлено факт часткового демонтажу стін другого поверху та демонтаж покрівлі. Позивач покликався на те, що відповідачка, як власник пам'ятки архітектури, відповідно до чинного законодавства зобов'язана забезпечувати її цілісність та схоронність, не має права демонтувати її та проводити будь-які значні зміни, що впливають на її цілісність (т.1, а.с. 3-6).

В ході судового розгляду справи виконавчий комітет Львівської міської ради, як третя особа по справі за позовом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, також звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи - Львівська міська рада, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради і Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, у якому просив суд зобов'язати згадану відповідачку забезпечити схоронність спірного будинку шляхом відновлення його до попереднього стану, який відповідає технічному паспорту, виготовленому ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 01.12.2008 року.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що здійснювані відповідачкою роботи по демонтажу будинку та зелених насаджень здійснюються з порушенням чинного законодавства України, зокрема,Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку виконання підготовчих робіт, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466. Зазначалося, що відповідачка, наводячи дані про заплановане будівництво багатоквартирного житлового будинку на місці демонтованого спірного будинку, зобов'язана була зареєструвати декларацію, а не повідомлення про початок виконання підготовчих робіт. Крім цього, відповідачкою не розроблено та не погоджено проекту виконання підготовчих робіт. Внаслідок здійсненої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю перевірки було скасовано реєстрацію повідомлення про початок підготовчих робіт, а відтак на даний час у відповідачки відсутні правові підстави для здійснення демонтажу спірного будинку (т. 1, а.с. 83-85).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні вище згаданих позовів відмовлено за безпідставністю позовних вимог (т.2, а.с. 63-66).

Дане рішення оскаржили Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради та виконавчий комітет Львівської міської ради.

Апелянти просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення і неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянти висновок суду про те, що відповідачка діяла в межах законодавства, що регулює містобудівну діяльність, вважають помилковим, оскільки в контексті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку виконання підготовчих робіт, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466, знесення будинку відноситься до підготовчих робіт, які можна та необхідно здійснити для підготовки до будівництва певного обєкта, що передбачає розробку проекту виконання робіт для виконання підготовчих робіт, який у відповідачки відсутній, а відтак вважають, що відповідачка не набула права на проведення підготовчих робіт.

Звертають увагу на те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» не врегульовано правовідносини, що регулюють демонтаж житлового будинку, як обєкта містобудування, за волею його власника без одночасних намірів подальшої забудови, а відтак вважають, що відповідачка демонтувала належний їй на праві власності житловий будинок без будь-яких дозвільних документів.

Вважають, що даний спір стосується правовідносин, що регулюються не містобудівним законодавством, а законодавством, що регулює правовий режим використання існуючого житлового фонду, а саме: ст.ст. 10, 151 Житлового кодексу УРСР (т.2, а.с. 68-70, 73-76).

Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду справи (т.2, а.с. 103, 104), явку своїх представників в судове засідання не забезпечили і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради та виконавчого комітету Львівської міської ради на підтримання доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Статтями 10 і 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачі позовні вимоги обгрунтовували посиланням на положення Закону України „Про охорону культурної спадщини.

Законом України „Про охорону культурної спадщини встановлено, що щойно виявленим обєктом культурної спадщини є обєкт культурної спадщини, який занесено до Переліку обєктів культурної спадщини відповідно до цього Закону (ст. 1); обєкти культурної спадщини незалежно від форм власності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих памяток України (далі Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення памятки (ст. 13) і занесення обєкта культурної спадщини до Реєстру провадиться відповідно до категорії памятки: а) памятки національного значення постановою Кабінету Міністрів України; б) памятки місцевого значення рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони памяток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (ст. 14).

В той же час, матеріалами справи стверджується, що 12.11.2014 року члени Експертної комісії з розгляду питань занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України при Міністерстві культури України одноголосно погодились із висновками Робочої групи, утвореної Міністерством культури за участі представників органів охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації і Львівської міськради, та висловились за те, щоб визнати таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памяток України, обєкт по вул. Пісковій, 13 у м. Львові (т.1, а.с. 117, 177-179, 237-238; т. 2, а.с. 26).

Таким чином, спірний будинок на вул. Пісковій, 13 у м. Львові не було занесено до Державного реєстру нерухомих памяток України, а відтак положення Закону України „Про охорону культурної спадщини на нього не поширюються: цю обставину представники апелянтів в ході апеляційного розгляду справи визнали (а відтак така у відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає) та пояснили, що саме ця обставина (те, що спірний будинок не є памяткою культурної спадщини) унеможливила викуп даного будинку у відповідності до ст. 352 ЦК України.

Право власності відповідачки ОСОБА_5 на спірний будинок та земельну ділянку, на якій його збудовано, стверджується матеріалами справи і визнається позивачами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1) і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.2).

Позивачами (апелянтами) не було наведено жодного законодавчого або нормативного акту, який би забороняв власнику будинку та земельної ділянки, на якій його збудовано, демонтувати цей будинок, або який би передбачав отримання власником цього будинку дозволу на такий демонтаж, або який би передбачав таку цивільно-правову відповідальність за демонтаж власного будинку, як відновлення його первісного стану.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційні скарги на нього, доводи яких не спростовують висновків оскаржуваного рішення, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та апеляційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради відхилити та залишити рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: