Постанова № 54228081, 08.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа№ 910/21885/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Тидір С.М.

від відповідача - Гайдамащук О.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 (суддя Сташків Р.Б.)

за позово Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА»

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «СК «ПРОВІДНА» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційна скарга для розгляду була передана колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2015.

Представник позивача та відповідача в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

27.05.2011 між позивачем та ОСОБА_5 був укладений комплексний договір № 06/02-16-200011471 добровільного страхування транспортного засобу, за яким був застрахований автомобіль «Renault Clio» д.н.з. НОМЕР_1.

12.06.2011 в с. Нововознесенськ Маловисківського району Кіровоградської області сталася ДТП за участю автомобіля «Renault Clio» д.н.з. НОМЕР_1. під керуванням ОСОБА_5 та «ВАЗ 2101» д.н.р. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Renault Clio» д.н.з. НОМЕР_1.

Згідно із постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15.07.2011 ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні ДТП 12.06.2011, у зв`язку з порушенням останнім п. 10.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Позивачем, враховуючи умови договору добровільного страхування, Звіт оцінювача від 16.06.2011 № 148-11 (вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, дорівнює розміру завданого збитку - 12060,69 грн.), складено страховий акт та виплачено потерпілому (страхувальнику) відшкодування в розмірі 9162,49 грн

Зважаючи на зазначене, позивач звернувся із позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги правом на відшкодування останнім в порядку регресу, коштів сплачених за відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження якого відбулася в результаті протиправних дій їх страхувальника.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначив, що здійснив виплату коштів потерпілому ОСОБА_5, а отже виконав свій обов`язок в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6, як особи, яка експлуатує автомобіль "ВАЗ21013", д.р.н. НОМЕР_2, на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № ВЕ/2203770 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50000 грн., франшиза - 500 грн.)

Отже, відповідач є особою на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "ВАЗ21013", д.р.н. НОМЕР_2.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору добровільного страхування позивач набув права зворотної вимоги до відповідача, як до страховика винної особи у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

З урахуванням зазначеного, позивач 20.05.2013 направив відповідачу регресну вимогу про сплату коштів в розмірі 9162,49 грн.

В той же час, як було встановлено судом першої інстанції та наголошувалось в апеляційній скарзі відповідача, 26.08.2011 ПАТ «СК «ПРОВІДНА» здійснив виплату коштів ОСОБА_5 як постраждалій у ДТП особі, що мало місце 12.06.2011, в розмірі 8645,66 грн., що підтверджено копією залученого до справи платіжного доручення.

Зважаючи на наявні обставини, позивач, в порядку цивільного судочинства, звертався із відповідним позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів, отриманих ним від ПАТ СК «ПРОВІДНА».

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24.12.2013 позовні вимоги були задоволені та стягнуто з відповідача на користь позивача регресну вимогу в розмірі 8645,66 грн.

Проте, дане рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 06.03.2014 та постановлене нове, яким у задоволені позовних вимог було відмовлено повністю з обґрунтуванням того, що ОСОБА_5 отримав страхове відшкодування відповідно до умов договору, що в свою чергу виключає підстави для стягнення вказаних коштів з нього на користь ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Вказане рішення залишено без змін відповідною ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.05.2014.

Крім того, даною ухвалою суду, яка є чинною, було встановлено, що ПАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» неправомірно відмовила ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у виплаті страхового відшкодування.

Нормами чинного законодавства України, договором добровільного страхування чи будь-якими іншими нормативно-правовими актами не зобов`язано позивача повідомляти відповідача про здійснену ним страхову виплату 21.07.2011.

В той же час, неповідомлення потерпілою особою відповідача про отримання нею страхового відшкодування вже від позивача, та в зв'язку з цим повторним отриманням відшкодування від відповідача, є питаннями правовідносин саме між відповідачем та потерпілою особою щодо наявності в останньої підстав отримувати повторну виплату, та на право зворотної вимоги позивача (який належним чином, першим, та у встановлений договором строк здійснив страхову виплату потерпілій особі) до відповідача не впливає.

Твердження апелянта проте, що в даному конкретному випадку відбулася заміна кредитора з потерпілої особи на позивача, та він, сплативши кошти на користь первісного кредитора не зобов`язаний сплачувати їх новому кредиторові, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки враховуючи те, що потерпілий в ДТП ОСОБА_5 21.07.2011 отримав відшкодування збитків від позивача, то станом на 26.08.2011 (дата виплати коштів потерпілому відповідачем), ОСОБА_5 вже не був кредитором по відношенню до відповідача.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № ВЕ/2203770 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду виходячи з фактичної вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, але не більше суми, право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (9162,49 грн.), у межах ліміту відповідальності відповідача, як страховика, за спірним страховим випадком (50000 грн.), і при цьому за мінусом франшизи (500 грн.), та отже в сумі 8662,49 грн.

Крім того, відповідачем в суді першої інстанції подавалася заява про застосування до вимог позивача позовної давності.

Апеляційна інстанція погоджується із висновком Господарського суду міста Києва стосовно відсутності підстав для застосування позовної давності до вимог ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», з урахуванням того, що оскільки спір між позивачем, його страхувальником, ОСОБА_5, та за участю ПАТ "Провідна", щодо стягнення спірного в межах даної справи страхового відшкодування було остаточно вирішено лише 21.05.2014 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Тобто до 21.05.2014 позивач не знав чи будуть його права захищені в тому судовому процесі, чи є необхідність звершення з даним позовом, оскільки мали місце два протилежні рішення першої інстанції та апеляції, тому позивач обґрунтовано очікував рішення суду касаційної інстанції, та лише після того почав готувати та подав позов до відповідача.

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, судом обґрунтовано та правомірно було визнано поважними причини пропуску позовної давності, та, відповідно, законно та вмотивовано задоволені позовні вимоги в повному обсязі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволенні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/21885/15- без змін.

Матеріали справи № 910/21885/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко