Рішення № 54227559, 02.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2015Справа № 911/4689/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЄЛАГІН» про стягнення 37592,47 грн, за участю представників сторін:

від позивача: Мастюгін Д.І. (довіреність від 07.09.2015 № б/н);

від відповідача: не з'явилися,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року до Господарського суду Київської області звернулося СТОВ «НАДІЯ» з позовом до ТОВ «ЄЛАГІН», яким заявлено вимогу про стягнення з останнього заборгованості в сумі 37592,47 грн, з яких: 37500,00 грн - заборгованість; 92,47 грн - 3 % річних.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов'язання, яке полягає у поставці позивачеві товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2015 позов СТОВ «НАДІЯ» передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

З наслідками здійсненого автоматичного розподілу справ, позов СТОВ «НАДІЯ» передано на розгляд судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 позов СТОВ «НАДІЯ» прийнято до розгляду судді Карабань Я.А. та порушено провадження у справі № 911/4689/15.

Ухвали, винесені судом у даній справі, надсилалися, зокрема, відповідачеві на його адресу місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому, в силу ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце належним чином. Крім того, в матеріалах справи містяться повідомлення поштового зв'язку про вручення уповноваженій особі відповідача поштових відправлень суду завчасно.

Однак, відповідач в жодне судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника у судові засідання до суду не подав, правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло, а тому, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 02 грудня 2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважного представника позивача судом встановлено таке.

ТОВ «ЄЛАГІН», як продавцем, виставлено СТОВ «НАДІЯ», як покупцеві, рахунок-фактуру від 29.08.2013 № 29 на оплату соєвого шроту (далі - товар) на суму 37500,00 грн.

Позивач платіжним дорученням від 04.09.2013 № 479 оплатив вказаний рахунок повністю, тобто перерахував на користь відповідача 37500,00 грн (засвідчена копія міститься у матеріалах справи).

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положенням статті 205 ЦК визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 ЦК та частиною 2 статті 180 ГК визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та його оплати позивачем свідчить про виникнення між сторонами справи договірних відносин з купівлі-продажу, які, а тому, в силу ст. 655 ЦК України, істотними умовами такого є предмет (товар) та ціна, які погоджені сторонами спору у названих документах.

Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Так, 16 червня 2015 року позивач надіслав відповідачеві лист-вимогу від 16.06.2015 вих. № 350, яким вимагав від останнього поставки товару, обумовленого у рахунку-фактурі від 29.08.2013 № 29 і оплаченого платіжним дорученням від 04.09.2013 № 479.

Судом встановлено, що лист від 16.06.2015 вих. № 350 було надіслано відповідачеві на його адресу місцезнаходження, однак вказаний лист отримано останнім не було у зв'язку із чим, поштовим зв'язком поштове відправлення було повернуто позивачеві з підстав закінчення встановленого строку його зберігання (даний лист та докази його направлення містяться у матеріалах справи у вигляді засвідчених копій).

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем зобов'язання з поставки позивачеві товару.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Приписом статті 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пленумом Вищого господарського суду України в абзаці 2 п. 1.7 постанови від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» надано такі роз'яснення, що в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, зі встановлених судом обставин справи слідує, що позивачем зі свого боку виконано всі взяті на себе зобов'язання, а саме: оплачено на користь відповідача товар та надіслано останньому вимогу щодо поставки товару.

Однак, сторонами справи не надано суду доказів поставки товару на суму 37500,00 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд відзначає, що сторонами доказів повернення відповідачем позивачеві грошових коштів у сумі 37500,00 грн суду також не надано.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати товару в розмірі 37500,00 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю, оскільки позов в цій частині належним чином позивачем доведено і документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не спростовано.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 92,47 грн суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена відповідає тій, що наведена у постановах Верховного Суду України від 15.10.2013 № 3-30гс13 та від 01.07.2015 № 3-357гс15.

Таким чином, вимога про стягнення 3 % річних задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» підлягає задоволенню частково, а тому витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 5 ст. 49 ГПК України).

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЄЛАГІН» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 25, нежиле приміщення 16; ідентифікаційний код 37768554, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» (16500, Чернігівська обл., Бахмацький район, м. Бахмач, вул. Богунцева, буд. 1; ідентифікаційний код 24842666, на будь-який його рахунок, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) заборгованість в сумі 37500,00 (тридцять сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1215,01 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) грн 01 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09 грудня 2015 року.

Суддя Я.А. Карабань